Рішення № 94551807, 01.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2021Справа № 910/17401/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянувши в

порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали

господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Юст»

до Концерну «Військторгсервіс»

про стягнення 203 520, 26 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення 203 520, 26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не передав нерухоме майно за договором № 100 від 18.03.2019 та без належних правових підстав користується грошовими коштами позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 позовну заяву залишено без руху на підставі статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви.

До Господарського суду міста Києва позивачем було подано 24.11.2020 заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/17401/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) відповідач 21.12.2020 подав відзив та заяву про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач просив суд залучити Міністерство оборони України до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Судом розглянуто клопотання відповідача про залучення третьої особи та відмовлено у його задоволенні у зв`язку з недоведеністю того, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Міністерства оборони України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 18.03.2019 укладено попередній договір використання нерухомого майна № 100, за яким відповідач зобов`язався надати дозвіл на користування нежитловими приміщеннями, що перебувають на його балансі, а позивач - прийняти їх в строкове платне користування та укласти основний договір оренди цього майна з Регіональним відділенням Фонду державного майна України.

Пунктом 1.3 договору № 100 від 18.03.2019 встановлено, що позивач вступає в строкове платне користування нерухомим майном у термін, вказаний в основному договорі, але не раніше дати підписання цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно пункту 2.1 договору № 100 від 18.03.2019 сторони дійшли згоди, що оплата за користування майном здійснюється на підставі 100 % передплати за один календарний рік. Загальна сума сплати за користування майном протягом календарного року становить 299 946, 00 грн.

Позивач протягом періоду часу з 19 березня 2019 по 01 квітня 2019 перерахував відповідачу попередню оплату за договором № 100 від 18.03.2019 у розмірі 299 946, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 54 від 19.03.2019, № 55 від 20.03.2019, № 56 від 21.03.2019, № 61 від 22.03.2019, № 62 від 01.04.2019.

Пунктами 5.1 - 5.2 договору № 100 від 18.03.2019 передбачено, що відповідач зобов`язаний надати позивачу дозвіл на укладення основного договору оренди з Регіональним відділенням Фонду державного майна України та передати позивачу визначене цим договором майно за актом приймання-передачі у встановлені основним договором строк.

За твердженням позивача правова підстава для зберігання суми попередньої оплати у відповідача відсутня, оскільки основний договір оренди з Регіональним відділенням Фонду державного майна України на визначене договором № 100 від 18.03.2019 нерухоме майно укладено не було, а нежитлові будівлі позивачу у користування не передавались.

Згідно частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України, зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави належить до позадоговірних (кондикційних) зобов`язань та виникає за таких умов:

- по-перше, є факт набуття або збереження майна;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи;

- по-третє, обов`язково має бути наявною відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що визначене у договорі № 100 від 18.03.2019 нерухоме майно було передане у користування позивачу.

Проте, жодних доказів передачі позивачу нерухомого майна у користування згідно договору № 100 від 18.03.2019, в тому числі за актом прийому-передачі, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено суду факт передачі визначеного у договорі № 100 від 18.03.2019 нерухомого майна позивачу.

Заперечуючи проти позову, відповідач також стверджує, що договір № 100 від 18.03.2019 підписано неуповноваженою відповідачем особою.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів недійсності укладеного сторонами договору № 100 від 18.03.2019 відповідач суду не надав. З огляду на наведене, суд відхиляє доводи відповідача в частині підписання договору № 100 від 18.03.2019 неуповноваженою особою.

Пунктом 3.1 договору № 100 від 18.03.2019 встановлено, що даний договір діє з моменту його підписання до укладення основного договору оренди, але не довше ніж до 18.03.2020.

Враховуючи, що строк дії договору № 100 від 18.03.2019 закінчився 18.03.2020, основний договір оренди позивач та Регіональне відділення Фонду державного майна України не уклали, доказів передачі позивачу нерухомого майна у користування суду не надано, то правова підстава для зберігання суми попередньої оплати у відповідача відсутня.

З долучених платіжних доручень № 372 від 22.04.2019, № 620 від 07.06.2019, № 679 від 18.06.2019, № 784 від 03.07.2019, № 785 від 04.07.2019, № 807 від 08.07.2019, № 820 від 09.07.2019, № 841 від 11.07.2019, № 850 від 12.07.2019, № 860 від 15.07.2019, № 878 від 16.07.2019, № 883 від 17.07.2019, № 904 від 19.07.2019, № 915 від 22.07.2019, № 950 від 29.07.2019, № 1126 від 30.08.2019, № 1181 від 16.09.2019, № 1189 від 17.09.2019, № 1253 від 30.09.2019, № 1257 від 02.10.2019, № 1307 від 16.10.2019, № 1327 від 18.10.2019, № 1355 від 25.10.2019, № 65 від 20.01.2020, № 265 від 05.03.2020, № 775 від 14.07.2020 вбачається, що відповідач протягом періоду часу квітень 2019 року - листопад 2020 року повернув позивачу грошові кошти у розмірі 199 946, 00 грн., у результаті чого на момент звернення до суду заборгованість складає 100 000, 00 грн.

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем заборгованості у розмірі 100 000, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 100 000, 00 грн. є правомірною і підлягає задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 000, 00 грн. - 10 % штрафу, 72 595, 79 грн. - пені та 20 924, 47 грн. - 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період 01.04.2019 - 04.11.2020.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідальність відповідача у вигляді сплати неустойки за порушення строків повернення попередньої оплати договором № 100 від 18.03.2019 не передбачена.

Суд зазначає, що в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо нарахування та стягнення неустойки, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, ні умовами договору, ні спеціальним законодавчим актом не передбачено стягнення пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов`язання у даному випадку.

Таким чином, правові підстави для стягнення неустойки за прострочення відповідачем повернення попередньої оплати відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені та 10 % штрафу суд відмовляє.

За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач обчислює суму інфляційних втрат і 3 % річних від 01.04.2019 - з дня здійснення останнього платежу за договором № 100 від 18.03.2019.

Проте, з даним розрахунком суд не погоджується, оскільки правова підстава для збереження попередньої оплати у відповідача відпала після спливу строку дії договору - 18 березня 2020 року. Лише після цієї дати у відповідача виникло грошове зобов`язання з повернення попередньої оплати.

Твердження позивача про те, що шляхом направлення претензії від 09.04.2019 договір № 100 від 18.03.2019 був розірваний достроково суд відхиляє, оскільки право на одностороннє розірвання цього договору сторонами не передбачено, а доказів укладення сторонами додаткової угоди про дострокове розірвання договору матеріали справи не містять.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки сторонами не визначено строку повернення суми попередньої оплати - виконання грошового зобов`язання обчислюється у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

З наданих доказів вбачається, що позивач 04.06.2020 направив відповідачу претензію про повернення грошових коштів. Враховуючи приписи частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний був повернути попередню оплату до 11.06.2020 включно, а прострочення виконання грошового зобов`язання почалось з 12.06.2020.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що нарахування здійснено невірно, оскільки позивачем не враховано, що початок прострочення виконання грошового зобов`язання починається з 12.06.2020.

Здійснивши перерахунок, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 304, 00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 985, 07 грн., нарахованих за період часу 12.06.2020 - 04.11.2020.

Відповідно до cтатті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» (03151, місто Київ, вулиця Молодогвардійська, будинок 28-А, ідентифікаційний код 33689922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» (69032, Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 159, офіс 80, ідентифікаційний код 41465475) 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 304 (одна тисяча триста чотири) грн. 00 коп. - 3 % річних, 985 (дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 07 коп. - інфляційних втрат та 1 526 (одна тисяча п`ятсот двадцять шість) грн. 40 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.Ю.Кирилюк