Рішення № 94548640, 19.01.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/37789/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань Чепізі Є. І.,

за участі:

представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача Офісу Генерального прокурора України Кожушка В. Є.,

представника відповідача Національної поліції України Скригонюка І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора України, Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд стягнути з Державної казначейської служби за рахунок коштів державного бюджету грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000 000, 00 грн, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням - у статусі підозрюваного 28 місяців, що становить майже 2,5 роки, з них перебуваючи під вартою в умовах повної антисанітарії, ізоляції від родини та соціуму у цілому, постійного психологічного тиску у слідчому ізоляторі - 109 днів, а 183 дні - під домашнім арештом, що також обмежувало його свободу і позбавляло його можливості вести нормальний і звичний спосіб життя, як і особисте зобов`язання, обов`язок дотримуватися якого був на нього покладений до закриття кримінального провадження. Окрім того, майно позивача було арештовано.

Враховуючи те, що відносно позивача Генеральною прокуратурою України була винесена постанова про закриття кримінального провадження закрити, у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпні можливості їх отримати, його затримання, тримання під вартою, під домашнім арештом та обвинувачення у вчиненні злочинів було незаконними та такими, що призвели до заподіяння позивачу моральної шкоди, а саме страждань, які були, заподіяні позивачу внаслідок фізичного та психічного впливу, котрі постійно відчував позивач під час перебування під вартою, під домашнім арештом та у статусі підозрюваного, що призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, погіршення його ділової репутації та інших негативних наслідків морального характеру, а тому розмір моральної шкоди, яка була нанесена, позивач оцінює в 1 000 000, 00 грн.

Відповідачем Національною поліцією України у відзиві позов не визнано, зазначено, що позивачем не наведено доказів, які б підтверджували характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), погіршення стану здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках тощо. Окрім того, наголошено, що держава, відповідно до закону, відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень, тому суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган поліції.

Відповідач Державна казначейська служба України подала відзив на позов, в якому позов не визнано, вказано, що жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану діями інших суб`єктів. У позовній заяві відсутні відомості щодо заподіяння позивачу страждання у визначеному ним розмірі.

У відповіді на відзив Національної поліції України та Державної казначейської служби України стороною позивача зазначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. У випадках, передбачених частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Перебування позивача в слідчому ізоляторі супроводжувалося антисанітарією, моральним навантаженням, а всі його соціальні контакти, включаючи контактування з родиною, було зведено до мінімуму або взагалі перервано, у ньому виникли психологічні розлади, які проявляються у постійних панічних атаках, він змушений періодично проходити спеціалізоване лікування у психологів, неврологів та психіатрів. Тож психологом було встановлено, що внаслідок перебування позивача під вартою та під арештом він переживає проблеми у сімейному житті (триває процес розлучення з дружиною), кар`єрі (він втратив постійне місце роботи), емоційному житті (втратив інтерес до життя), сфері здоров`я (ПТРС, панічні атаки, маркери анорексії), які потребують довготривалого лікування. Незважаючи на той факт, що перебуваючи під домашнім арештом, частина обмежень перестала існувати, він весь час знаходився під тиском ситуації та душевного дискомфорту, але все ж таки він не міг далі вести нормальне життя, не міг влаштуватися на роботу, виїхати на лікування та оздоровлення, відвідувати своїх близьких, був позбавлений можливості комунікувати із зовнішнім світом.

Відповідач Офіс Генерального прокурора у відзиві також не визнав позовних вимог, вказавши, що спірні дії органів досудового розслідування здійснювалися на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні. Правоохоронні органи України були вимушені здійснювати слідчі дії на виконання міжнародних зобов`язань з Федеративною Республікою Німеччина, які зазначені в ордері про арешт з поміщенням у слідчий ізолятор та оголошення у міжнародний розшук. Незаконними дії Генеральної прокуратури України у спірних відносинах не визнавалися. Позивач, відповідно до листа NZS 802 Js 35436/16, мав право на відшкодування шкоди з боку Федеративної Республіки Німеччина, тому вимога про відшкодування моральної шкоди з боку держави Україна є необґрунтованою та може призвести до подвійного відшкодування можливої шкоди. Позивачем, на переконання відповідача, не надано жодного належного доказу завдання моральної шкоди, причинного зв`язку між завданням шкоди та діями Генеральної прокуратури України, саме на нього покладено обов`язок довести, якими діями йому завдано моральну шкоду, у чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, надати докази на підтвердження вимог.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

03 вересня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано 04 вересня 2020 року, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою судді від 07 вересня 2020 року у справі відкрито провадження у загальному позовному порядку.

08 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача Національної поліції України /т. І а. с. 210-217/.

15 жовтня 2020 року від відповідача Державної казначейської служби України засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позов ОСОБА_3 /т. І а. с. 218-229/.

19 жовтня 2020 року стороною позивача подано відповідь на відзиви відповідачів /т. І а. с. 230-241/.

11 листопада 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

18 листопада 2020 року до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив Офісу Генерального прокурора.

19 листопада 2020 року та 26 листопада 2020 року також засобами поштового зв`язку до суду надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позов і просили задовольнити його у повному обсязі.

Представники відповідачів Офісу Генерального прокурора України та Національної поліції України у судовому засіданні заперечував проти задоволення, посилаючись на доводи у відзиві на позов.

Від відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання представник не з`явився, будучи повідомленим належним чином, про причини неявки не повідомив суд, заяви з процесуальних питань не надходили.

Суд, заслухавши обґрунтування представників позивача і заперечення представників відповідачів, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

16 червня 2016 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесені відомості та розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 22016101110000120 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 361 КК України.

Відповідно до відомостей з фабули витягу з кримінального провадження № 22016101110000120 від 16 червня 2016 року, досудове розслідування здійснювалося за фактом протиправної діяльності громадянина ОСОБА_4 щодо сприяння діяльності терористичних організацій ЛДНР та їх фінансування.

03 січня 2017 року Генеральною прокуратурою України, після клопотань від 18 листопада 2016 року та від 28 грудня 2016 року органів Федеративної республіки Німеччини, перейнято кримінальне провадження щодо вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 361, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209 КК України.

03 січня 2017 року Генеральною прокуратурою до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесені відомості щодо вчинення позивачем кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 361 КК України та ч. 3 ст, 209, ч. 1 ст. 258-3 КК України в межах кримінального провадження № 22016101110000120 від 16 червня 2016 року та фабула кримінального провадження була змінена на шахрайські дій транснаціональної групи хакерів, серед яких нібито активну участь брали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо вчинення ними кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 361 (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів) вчинене організованою групою), ч. 4 ст. 190 (шахрайство), ч. 3 ст. 209 (легалізація (відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом) КК України /т. І а. с. 10-14/.

05 січня 2017 року позивачу було повідомлено про підозру у рамках кримінального провадження № 22016101110000120 від 16 червня 2016 року /т. І а. с. 15-21/.

Відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 січня 2017 року у справі № 757/1124/17-к, до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 06 березня 2017 року /т. І а. с. 22-25/. Одночасно було визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 1 000 мінімальних заробітних плат, що становить 3 200 000, 00 грн.

20 січня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі №757/3407/17-к накладено арешт на автомобіль марки «Skoda» «Octavia А5», який належить позивачу на праві власності.

03 березня 2017 року першим заступником Генерального прокурора України було видано постанову про продовження досудового розслідування кримінального провадження № 22016101110000120 від 16 червня 2016 року до 6 місяців /т. І а. с. 26-27/.

04 березня 2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва було продовжено строк тримання позивача під вартою до 02 травня 2017 року з альтернативним запобіжним заходом - заставою у розмірі 3 200 000, 00 грн /т. І а. с. 28-30/.

25 квітня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/21965/17-к було розглянуто клопотання захисника позивача у кримінальному провадженні № 22016101110000120 та ухвалено змінити позивачу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, із забороною залишати місце фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 22:00 год. по 06:00 год. наступної доби, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги у межах строку досудового розслідування кримінального провадження № 22016101110000120 від 16 червня 2016 року , а саме до 02 травня 2017 року включно /т. І а. с. 31/.

27 квітня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/24112/17-к продовжено відносно позивача запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

26 червня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/36259/17-к продовжено відносно позивача запобіжний захід у вигляді домашнього арешту /т. І а. с. 33-41/.

18 серпня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/48245/17-к продовжено відносно позивача запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 17 жовтня 2017 року включно /т. І а. с. 42/.

12 жовтня 2017 року прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України молодшим радником юстиції Тертичною Я. В. видано постанову про виділення матеріалів досудового розслідування відповідно до якої було постановлено, виділити згідно з реєстром з матеріалів кримінального провадження № 22016101110000120 від 16 червня 2016 року в окреме провадження матеріали за підозрою позивача у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 361 КК України, проведення досудового розслідування у виділеному кримінальному провадженні № 12017000000001392 за підозрою ОСОБА_7 доручено Головному слідчому управлінню Національної поліції України /т. І а. с. 43-44/.

12 жовтня 2017 року прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України молодшим радником юстиції Тертичною Я. В. видано постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017000000001392 /т. І а. с. 45/.

26 грудня 2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі №757/71901/17-к було скасовано арешт на автомобіль позивача, проте старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України Марченко С. О. надав дозвіл для штраф майданчика на повернення автомобіля, лише 03 лютого 2018 року.

Крім того, слідчим та прокурором також не були виконані ухвали слідчих судів у справах №№ 757/34451/18-к; 757/34728/18-к; 757/34730/18-к; 757/34733/18-к, які були спрямовані на забезпечення права на захист позивача та проведення повного, всебічного та неупередженого досудового слідства, у межах розумних строків визначених КПК України.

27 квітня 2018 року захисник позивача в його інтересах звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, зі скаргою в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України Марченко С. О., обґрунтовуючи яку, посилався на те, що він як захисник підозрюваного ОСОБА_7 13 квітня 2018 року направив до ГСУ НП України клопотання про вчинення певних процесуальних дій та надання матеріалів кримінального провадження № 22016101110000120 для ознайомлення, але клопотання було залишено стороною обвинувачення без розгляду.

07 червня 2018 року позивачу була надана відповідь старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ НП України Марченко С. О. від 07 червня 2018 року № 24/т-29н/24/9/4-2018, відповідно до якої позивачу було повідомлено, що він є підозрюваним у кримінальному провадженні № 22016101110000120, а про виділення матеріалів щодо нього в окреме провадження позивачу повідомлено не було.

В той же час 09 серпня 2018 року начальником відділу ГСУ НП України до суду було спрямовано лист відповідно до якого позивач з 12 жовтня 2017 року не є стороною кримінального провадження № 22016101110000120, так як у вищезазначену дату було прийнято процесуальне рішення про виділення матеріалів досудового слідства у відношенні ОСОБА_7 в окреме кримінальне провадження.

19 квітня 2019 року прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України радником юстиції Тертичною Я. В. видано постанову про закриття кримінального провадження № 12017000000001392 за підозрою ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 361, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209 КК України - закрити, у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпні можливості їх отримати.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Згідно з частиною першою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Також у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2008 року у справі «Хужин та інші проти Росії» суд зробив висновок про те, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 1995 року у справі «Аллєн де Рібемон проти Франції»),

У пунктах 230-232 рішення Європейського суду з прав людини від 04 липня 2019 року у справі «Корбан проти України» суд наголосив, що стаття 6 § 2 Конвенції не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом. Посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, якщо вони роблять це обережно. Має значення обране ними формулювання (пункт 19 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2016 року у справі «Турьєв проти Росії»),

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до частини п`ятої ст. 9, частини шостої ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Щодо тлумачення категорії «перебування під слідством та судом»

За приписами пункту 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм прав суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи від 06 січня 2017 року до 19 квітня 2019 року, тобто з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Моральна шкода підлягає майновому відшкодуванню з обрахуванням відповідно до тривалості періоду такого незаконного перебування під слідством та судом з обов`язковою прив`язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки це передбачено законом.

Щодо оцінки обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року).

За приписами частин п`ятої, шостої статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд визнає доведеними позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди за період з 06 січня 2017 року до 19 квітня 2019 року, адже очевидним є той факт, що затримання, отримання повідомлення про підозру та взяття під варту особи призводить до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд знаходить аргументованими доводи сторони позивача про те, що такі події призвели до погіршення / позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, у тому числі з родиною, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 04 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 04 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 04 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вимоги частин 2 та 3 статті 23 Цивільного кодексу України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Такий висновок суду відповідає аналогічним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).

Суд, застосовуючи загальні правила статей 23, 1167 Цивільного кодексу України, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких зазнав позивач у період 06 січня 2017 року до 19 квітня 2019 року, приходить до висновку про доведений розмір спричиненої йому моральної шкоди у сумі 700 000, 00 грн.

За змістом частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами частин другої-четвертої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До матеріалів справи стороною позивача не надано будь-яких доказів понесених ОСОБА_8 витрат на правову допомогу, а відтак суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

Представництво інтересів ОСОБА_3 Адвокатським об`єднанням «Гесторс Інтер» здійснювалося на підставі договору № 10012020 про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладеного 11 січня 2020 року.

На підтвердження понесення витрат на отримання правої допомоги згідно з договором від 11 січня 2020 року № 10012020 стороною позивача надано розрахунок суми гонорару за надання професійної правничої допомоги від 31 серпня 2020 року, згідно з яким за період з 01 серпня 2020 року по 03 серпня 2020 року здійснено правовий аналіз наданих клієнтом документів, аналіз нормативно-правових актів та судової практики з подібних спорів, визначення правової позиції протягом 6 год. 30 хв., та за період з 15 серпня 2020 року по 18 серпня 2020 року здійснено підготовку, складання та подання до суду позовної заяви також протягом 6 год. 30 хв.

Вартість наданих послуг визначена у загальній сумі 13 000, 00 грн, які сплачено позивачем двома платежами, що підтверджується квитанціями №№ 0.0.1756699790.1 від 03 липня 2020 року, 0.0.1791923325.1 від 05 серпня 2020 року, з яких вбачається оплата ОСОБА_3 юридичних послуг, наданих йому АО «Гесторс Інтер» на загальну суму 13 000, 00 грн.

Суд визнає розмір таких судових витрат співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони, і тому вони підлягають стягненню на користь позивача.

Щодо суб`єктного складу учасників судового розгляду

Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.

Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави у цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.

Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 24, 34, 55, 56, 62, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 1-23, 1167, Цивільного кодексу України,

ст. ст. 1-13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,

ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора України, Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646) за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 700 000, 00 грн та 13 000, 00 грн витрат на професійну правову допомогу шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 січня 2021 року.

Суддя І. В. Литвинова