Рішення № 94539690, 14.01.2021, Березанський районний суд Миколаївської області

14.01.2021 Справа 469/370/20

2-а/469/3/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2021 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання - Потриваєвої М.А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явився,

представник позивача адвокат Дорошенко А.В. - не з`явилась,

представник відповідача УПП в Миколаївській області ДПП - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення і закриття справи, -

в с т а н о в и в:

Позивач 22 травня 2020 року звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з зазначеним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ДП 18 № 329827 від 14 березня 2020 року винесену інспектором взводу 1 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області лейтенантом ОСОБА_3. про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 425,00 грн. у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП, посилаючись на те, що постанова винесена без наявності адміністративного проступку, без підтвердження жодними доказами, з позбавленням позивача права на юридичний захист та з порушенням процедури винесення.

У обґрунтування своїх вимог зазначав, що вказаною постановою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, а саме у тому, що він 14 березня 2020 року о 03.15 год на 77 км автошляху М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ він, керуючи автомобілем "Фольсваген Пассат", державний номерний знак НОМЕР_1 , після зупинки на вимогу інспектора поліції не пред`явив посвідчення водія, чим порушив вимоги п.2.1"а" та п.2.4 Правил дорожнього руху України, та на нього накладено адміністративне стягнення у сумі 425,00 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.

Разом з тим, позивач зазначає, що 14 березня 2020 року приблизно о 03.00 год. він керував автомобілем "Фольсваген Пассат", державний номерний знак НОМЕР_1 , на автодорозі М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ; у районі повороту до с.Рибаківка його автомобіль за відсутності підстав для зупинки (факту порушення Правил дорожнього руху) було блоковано поліцейським автомобілем, з двох поліцейських автомобілів до нього підбігло троє поліцейських, які відкрили дверцята належного позивачу автомобіля, і, не пояснюючи причини зупинки автомобіля, інспектор 1 взводу 1 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області капітан поліції Жучков С.В. наніс позивачеві удар кулаком в обличчя, після чого поліцейські витягли позивача з автомобіля, кинули на землю, наділи на нього наручники та, висловлюючись нецензурною лайкою, у той час, коли позивач перебував у положенні лежачи на асфальтовому покритті та жодним чином не чинив вказаним поліцейським опору, нанесли йому удари коліном у грудну клітку і область голови, спричинивши тим самим тілесні ушкодження.

Коли позивач представився поліцейським, що він є працівником поліції, йому дозволили здійснити дзвінок, у тому числі, на лінію 102, з заявою про побиття поліцейськими, після чого на позивача знову наділи наручники та викликали ще один екіпаж патрульної поліції та інспекцію з особового складу, на вимогу представника якої позивач пред"явив посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, після чого на нього склали протоколи за ч.1 ст.130 та ч.1 ст.122-2 КУпАП та постанова про накладення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, а посвідчення водія вилучено поліцейським Жучковим С.В. , який видав позивачу тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами категорії "В" серії НОМЕР_2 від 14.03.2020 року.

Постановою Березанського районного суду Миколаївської області від 14 квітня 2020 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 та ч.1 ст.122-2 КУпАП, закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень, при цьому суд прийшов до висновку про те, що будь-яких даних про наявність підстав для зупинки поліцейськими транспортного засобу під керуванням позивача, передбачених ст.35 Закону України "Про національну поліцію", не встановлено.

У порушення ч.3 ст.283 КУпАП у постанові про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено відеозапис правопорушення, оскільки до постанови додано ДМ4000, тобто той же відеозапис, що був приєднаний до протоколів за ч.1 ст.130 та ч.1 ст.122-1 КУпАП, який постановою суду від 14 квітня 2020 року визнаний неналежним та недопустимим доказом, тому він не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.

Крім того, в порушення вимог ст.283 КУпАП позивачеві відмовлено у наданні правової допомоги при винесенні постанови.

Ім`я позивача, зазначене в постанові, не відповідає даним його паспорта та посвідчення водія.

Оскаржувана постанова при її складанні не була вручена позивачеві, він отримав її лише 14 травня 2020 року, тому строки звернення до суду ним не пропущено.

Тому позивач вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення, та вважає за необхідне винести окрему ухвалу стосовно співробітника патрульної поліції ОСОБА_3 за незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності і стягнути з відповідача понесені ним судові витрати на сплату судового збору та витрати на правничу допомогу.

25 травня 2020 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилась, представник позивача адвокат Дорошенко А.В. надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав суду відзив на адміністративний позов, у якому просив суд розглянути справу за його відсутності та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на доведеність вчинення порушення позивачем вимог п.2.1"а" та 2.4 "а" Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП, за допомогою відеозапису з нагрудного відеореєстратора та внаслідок безпосереднього спостереження поліцейським, відсутність наданих позивачем підтверджень, що спростовують факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.

Зазначав, що при зупинці автомобіля, яким керував позивач, позивачу пояснено суть правопорушення, причина та підстава перевірки документів, але позивач не виконав закону вимогу інспектора та не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії., після чого позивачу роз`яснено його права та інспектором ОСОБА_3. винесено постанову про накладення стягнення на позивача; зі змістом постанови позивача було ознайомлено та запропоновано під підпис отримати копію постанови. Факт вчинення позивачем правопорушення зафіксовано на відеозапис 20200314080409000054 з нагрудного відеореєстратора DM-4000, на якому зафіксовано факт відмови позивача від пред`явлення посвідчення водія. Співробітниками поліції було вжито усіх необхідних заходів для фіксації та припинення адміністративного правопорушення, зібрано достатньо доказів та винесено постанову без порушення вимог чинного законодавства; на відеозаписі зафіксовано, як інспектор ознайомлює позивача з правами особи яка притягається до адміністративної відповідальності. Інспектором поліції враховано всі необхідні обставини при розгляді справи та винесенні постанови відповідно до чинного законодавства.

На думку представника відповідача, витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними зі складністю справи та виконаних ним робіт, а також ціною позову. Крім того, в наданих позивачем квитанцій до прибуткового кассового ордера від 22 травня 2020 року на суму 6993,00 грн. не заповнено всі обов`язкові реквізити, що виключає прийняття вказаних документів як належних доказів підтвердження оплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що в порушення вимог КАС України відповідачем копія відзиву ні йому, ні його представнику не надходила; у оскаржуваній постанові не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис правопорушення, тому він є неналежним та недопустимим доказом і не може бути взятий судом до уваги; інших доказів вчинення правопорушення не надано; оскільки інспектор патрульної поліції не зафіксував в установленному законом порядку порушення ним ПДР України, його вимога про зупинку транспортного засобу та пред`явлення документів є недоведеною; витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, є співмірні зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг; відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, який може видати на вимогу клієнта складений в довільній формі документ про підтвердження отримання коштів від клієнта.

Оскільки учасники справи, повідомлені про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з"явились і їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.205 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами у письмовому провадженні.

З матеріалів справи вбачається, що 14 березня 2020 року інспектором взводу №1 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3. на 77 км автошляху М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ винесено постанову серії ДП 18 № 329827 у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, якою на позивача накладено штраф у розмірі 425,00 грн..

Відповідно до тексту оскаржуваної постанови (а.с.8), ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він, керуючи автомобілем "Фольсваген Пассат", державний номерний знак НОМЕР_1 , після зупинки на вимогу інспектора поліції не пред`явив посвідчення водія, чим порушив вимоги п.2.1"а" та п.2.4 Правил дорожнього руху України.

Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Відповідно до п.2.4 Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також (п.п."а") пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії (п.2.1.а).

За положеннями статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі статтею 252 КУпАП, посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

На підставі ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складання ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху України, за яке передбачена відповідальність відповідними нормами КУпАП.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Березанського районного суду Миколаївської області від 14 квітня 2020 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2 КУпАП, закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративних правопорушень (а.с.49-51).

З тексту постанови вбачається, що протоколи серії БД № 295001 та БД № 286468, на підставі яких позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, складені 14 березня 2020 року за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп"яніння в установленому законом порядку, та за невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу; місце і час вчинення зазначених адміністративних правопорушень, зазначені у протоколах про адміністративне правопорушення, а також дані про транспортний засіб та інші обставини співпадають з обставинами, зазначеними у оскаржуваній постанові.

При ухваленні постанови від 14 квітня 2020 року судом визнано недоведеною наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 та ч.1 ст.122-2 КУпАП, у зв"язку з недотриманням порядку проведення огляду особи на стан алкогольного сп"яніння, невстановленням з достатньою повнотою особи водія та відсутністю належних і допустимих доказів порушення ним Правил дорожнього руху України.

Частиною 4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки положення ч.4 ст.78 КАС України не поширюються на рішення судів у справах про адміністративні правопорушення, встановлені постановою суду від 14 квітня 2020 року обставини, на які посилається позивач, не можуть вважатися преюдиційними у даній справі.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначав, що він мав при собі посвідчення водія, яке потім у нього було вилучене, але працівники поліції не надали йому можливості його пред`явити, оскільки наділи на нього наручники та застосували силу. Посвідчення водія він надав інспектору інспекції по особовому складу, яку було викликано на місце зупинки його автомобіля.

Вказане підтверджується довідкою начальника сектору превенції Березанського ВП ОВП (а.с.11), відповідно до якої 20 березня 2020 року до Березанського відділення поліції з Управління патрульної поліції в Миколаївській області надійшло посвідчення НОМЕР_3 , видане ОСОБА_1 , яке було у нього вилучене 14 березня 2020 року.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач стверджує, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується відеозаписом з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, про який зазначено у оскаржуваній постанові (а.с.49).

Представником відповідача до відзиву на позовну заяву надано диск з відеозаписами від 14 березня 2020 року.

Частиною третьою статті 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Оскаржувана постанова не містить відомостей про докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, зокрема, щодо технічного засобу, яким здійснено відеозапис порушення.

За відсутності таких даних відеозапис є неналежним та недопустимим доказом і не може бути взятий судом до уваги.

Суд враховує також те, що відповідачем не надано доказів щодо наявності підстав для зупинки поліцейськими транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_1 , передбачених статтею 35 Закону України "Про Національну поліцію", зокрема, даних про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України.

На підставі ч.1 ст.60 Конституції України ніхто не зобов"язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Суд також враховує, що при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП поліцейським не було з достатньою повнотою встановлено особу водія, ім"я якого, за наданим суду паспортом громадянина України, " ОСОБА_1 ", тоді як вказаною постановою до адміністративної відповідальності притягнуто особу з іменем " ОСОБА_1 ".

Будь-яких інших доказів ненадання позивачем на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідачем не надано, а тому суд приходить до висновку про обгрунтованість посилань позивача на недоведеність вчинення ним адміністративного правопорушення та, відповідно, про необхідність скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як протиправної.

Позовні вимоги в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не підлягають задоволенню, оскільки даний спір, згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України, є спором фізичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення (акту індивідуальної дії) та не є справою про адміністративне правопорушення.

Адміністративні суди не наділені повноваженнями закривати провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП прийняття рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення віднесено до повноважень органу (посадової особи), що розглядає справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч.ч.1-4 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки позов підлягає задоволенню, позивачем виконано вимоги вказаних статей та надано усі необхідні докази щодо сплати за правничу допомогу у розмірі 8817,45 грн., а саме договір про надання правничої (правової) допомоги № 8/20, ордер адвоката, додаткову угоду до договору про надання правничої (правової) допомоги № 8/20 від 01 квітня 2020 року з переліком послуг, які надаються адвокатом, акт приймання-передачі наданих послуг на суму 6993,15 грн., квитанцію про прийняття коштів (а.с.18-23), акт приймання-передачі наданих послуг на суму 1824,30 грн. та квитанцію про прийняття коштів (а.с.57-58), тому вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу підлягають задоволенню.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг (а.с.22), вартість витрат розраховується з розрахунку 30% від прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а саме 2027,00 грн.*30%=608,10 грн. за 1 годину роботи; до вартості наданих послуг входять зустріч з клієнтом, надання консультації та узгодження правової позиції (0.5 год.), підбірка нормативних документів (3 год.) та складання позовної заяви до суду (8 год.), ознайомлення з відзивом на позов (0.5 год.) та складання і виготовлення відповіді на відзив (2.5 год.), всього (0.5+3+8+0.5+2.5=14,5 год.)*608,10 грн.=8817,45 грн.

Посилаючись на неспівмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та виконаних робіт, представник відповідача не зазначив, яку вартість послуг та який час на надання послуг слід вважати співмірними, та не обгрунтував зазначені посилання.

При цьому суд зважає на те, що, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, на розгляд справи про адміністративне правопорушення та виготовлення вказаного документа, що є заповненим від руки бланком на одному аркуші, поліцейським витрачено 1 годину 20 хвилин (час вчинення правопорушення 03.15 год, час складення протоколу 04.35 год.).

Отже, витрачений адвокатом час на підготовку позовної заяви та відзиву, надання інших видів правової допомоги є не надто великої тривалості у порівнянні з часом, витраченим на підготовку постанови з таким обсягом.

Оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката та суми штрафу, суд зважає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності має досить важливе значення для такої особи, зокрема, впливає на подальшу кар"єру та соціальний статус особи, а тому зазначена позивачем сума, що становить менш як дві мінімальні заробітні плати, встановлених на час складення оскаржуваної постанови, не є неспівмірною з понесеними позивачем обмеженнями.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" .

Відповідно до статті 13 вказаного Закону адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Закон України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до п. 1. Розділу 1 Положення "Про форму та зміст розрахункових документів", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року N 13, положення розроблено відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Цим Положенням визначено форми і зміст розрахункових документів, які повинні видаватися при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження факту продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг, а також комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами при прийманні готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів, та розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року N 148, підпунктом 10 пункту 3 якого визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не містить форми та вимог до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.

Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та прийняті на його виконання вказані вище Порядок та Положення не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Отже, законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

З вказаних підстав Верховний Суд у справі № 727/4597/19 (постанова від 16 квітня 2020 року) дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта, та що статтею 134 КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.

Виходячи з викладеного, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на невідповідність вимогам законодавства платіжних документів про сплату витрат на надання правової допомоги.

Частинами 1-6 статті 249 КАС України передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Тобто суд має право, а не зобов`язаний постановити окрему ухвалу.

Отже, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час саме судового розгляду конкретної справи встановлено певне правопорушення. Оскільки під час судового розгляду справи не встановлено підстав для притягнення до відповідальності ОСОБА_3 , у даній частині вимог слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 виклала правову позицію про обов"язковість сплати судового збору у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення, який становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., підлягало сплаті 420,40 грн., переплата судового збору становить 420,40 грн., яка на підставі ч.ч.1, 2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню позивачеві; стягненню з відповідача на користь позивача у зв"язку із задоволенням позовних вимог на підставі ст.139 КАС України підлягає судовий збір у розмірі 420,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246, 271, 286 КАС України, суд -

у х в а л и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ДП 18 №329827 від 14 березня 2020 року, винесену інспектором взводу 1 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області лейтенантом ОСОБА_3 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425,00 грн.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646, адреса: вул.Новозаводська, 1Б/1, м. Миколаїв, 54056) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір в сумі 420,40 грн. та витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги в сумі 8817,45 грн., всього стягнути 9237 (дев"ять тисяч двісті тридцять сім) гривень 85 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Березанський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя :