Рішення № 94539669, 14.01.2021, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/981/20

2/467/17/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2021 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» про стягнення орендної плати, -

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування

Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивач посилався на те, що має у власності земельну ділянку площею 7,12 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка на підставі договору оренди землі від 26 березня 2008 року і додаткового договору до нього від 25 листопада 2008 року перебуває в оренді у відповідача.

Однак, як вказав позивач, у порушення п.9 договору із внесеними у нього змінами, відповідач не виплатив йому орендну плату за 2017 рік у розмірі 22 806,16 грн. і на його неодноразові вимоги сплатити цю заборгованість не реагує.

За таких обставин позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість із орендної плати за землю у розмірі 22 806,16 грн., пеню у розмірі 0,01 % від несплаченої суми за період з 01 січня 2018 року по 16 вересня 2020 року у розмірі 2 254,92 грн. та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 01 січня 2018 року по 16 вересня 2020 року у сумі 1 852,69 грн.

Процесуальні дії у справі

Спрощене провадження у справі було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2020 року.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2020 року до участі у справі було залучено тертю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою цього ж суду від 10 грудня 2020 року за клопотанням представника позивача від відповідача витребувано докази, про причини неможливості надання яких відповідач повідомив 17 грудня 2020 року.

Позиція учасників справи

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про його дату, час і місце були повідомлені належно.

Зокрема, представник позивача направив до суду заяву, якою просив розглядати справу за його відсутності, а так само і за відсутності позивача, паралельно вказавши про підтримання заявлених вимог у повному обсязі.

При цьому вказав, що згідно довідки №8 від 05 лютого 2020 року, виданої відповідачем, розмір нарахованої орендної плати за 2017 рік складає 22 806,16 грн., у той час, як п. 10 договору оренди землі передбачає обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації.

Представник позивача зазначив, що доводи відповідача про те, що зазначена довідка видана не уповноваженою особою, спростовуються інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, згідно якої на дату видачі довідки Онуфрик О.М. був керівником підприємства та підписантом, а тому сума заборгованості з орендної плати за 2017 рік у розмірі 22 806,16 грн. є узгодженою.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, про його дату, час і місце був повідомлений належно, направляв до суду заяву, якою висловив позицію щодо того, що позовні вимоги не визнає, натомість підтримує свої доводи, висловлені у відзиві на позов.

Зокрема, із відзиву слідує, що надана позивачем довідка щодо розміру нарахованої у 2017 році орендної плати не може бути доказом у справі, оскільки вона не відповідає вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України.

Так, на думку відповідача, довідка не містить інформації щодо предмета доказування, із неї не вбачається за користування якими саме земельними ділянками відповідач нараховував орендну плату протягом 2015 - 2019 років.

Крім цього, директор ТОВ «Агрофірма «Вісла» Онуфрик О.М. , за підписом якого видано довідку № 8 від 05 лютого 2020 року, не мав прав і повноважень видавати такий документ, оскільки станом на день видачі довідки був звільнений із займаної посади.

До того ж, довідка не може бути доказом, так як предмет спору виник з цивільно - правових відносин між позивачем та відповідачем.

Посилаючись на умови п.п.1,2 та 5 договору оренди землі, представник відповідача вказав, що сума орендної плати за 2017 рік не може становити 22 806,16 грн., оскільки сторонами було обумовлено, що її розмір становить 4% від нормативно - грошової оцінки земельної ділянки (п. 5 договору оренди від 26 березня 2008 року), тобто, 902,67 грн., яка протягом строку дії договору не переглядалась і не збільшувалась.

Тож, представник відповідача вказав, що позивачем неправильно обраховано розмір заборгованості з орендної плати і, відповідно, заявлені суми індексу інфляції та пені.

За таких обставин, представник відповідача проти позову заперечив і просив у його задоволенні відмовити.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмет спору в судове засідання не з`явилась, про нього повідомлена належно, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, причин свого неприбуття не вказала, будь - яких заяв чи то клопотань до суду не направляла.

Тому суд, з огляду на положення ст.223 ЦПК України, ураховуючи, що усі учасники справи належно повідомлені про цей судовий процес, вважав за можливе завершити розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу .

Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, оцінка аргументів, наведених сторонами, із посиланням на докази

У свою чергу, суд, дослідивши надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність із точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають пряме та опосередковане значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Зокрема, суд установив, що позивач на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, що видане 18 жовтня 2007 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченко В.А., є власником Ѕ частки земельної ділянки площею 14,24 га, розташованої на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ( а.с.7,8).

26 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди землі, згідно п.1 якого позивач надав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, строком на 15 років ( п. 8 Договору оренди землі від 26 березня 2008 року).

Договір зареєстровано в Арбузинському відділі Миколаївської регіональної філії №5 Центру державного земельного кадастру 01 вересня 2008 року.

Об`єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 7,12 га (п.2 Договору оренди землі).

25 листопада 2008 року сторони уклали Додатковий договір №424 до Договору оренди землі від 26 березня 2008 року (зареєстрований Арбузинському відділі Миколаївської регіональної філії №5 Центру державного земельного кадастру 22 вересня 2009 року за № 040900500281), яким погодили дію договірних орендних правовідносин між собою на 25 років ( п.8).

Проте, позивач, стверджуючи, що відповідач не виплатив йому орендну плату за 2017 рік у розмірі 22 806,16 грн., через свого представника подав цей позов, нарахувавши на зазначену заборгованість санкції, передбачені ст.625 ЦК України та пеню, розмір якої передбачений договором.

Тож, вирішуючи спір по суті, суд виходив із такого.

І. Щодо питання стягнення заборгованості з орендної плати

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі ( ст. 2 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно ч.1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом ( ч.9 ст. 93 ЗК України).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, серед іншого, є істотною умовою договору оренди землі.

У свою чергу, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) ( ч.2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди ( ч.3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Орендна плата справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати ( ч.1,2 ст. 22 Закону України «Про оренду землі»).

А відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Тож, на виконання умов спеціального закону, що регулює орендні правовідносини, сторони, уклавши Договір оренди землі від 26 березня 2008 року та Додатковий договір до нього від 25 листопада 2008 року, погодили, що орендна плата вноситься до 31 грудня поточного року ( п. 11 Договору оренди землі від 26 березня 2008 року).

Орендна плата становить 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки і на дату укладення Додаткового договору від 25 листопада 2008 року складає 2 367,71 грн.

Орендна плата вноситься щорічно в грошовій або натуральній формі ( п. 9 Додаткового договору від 25 листопада 2008 року).

Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (п.10 Додаткового договору від 25 листопада 2008 року).

Розмір орендної плати переглядається 1 раз на 3 роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, встановлених законом.

Згідно довідки №8, виданої відповідачем 05 лютого 2020 року, позивачу за 2017 рік нараховано 22 806,16 грн. орендної плати, із яких ПДФО - 4 105, 11 грн. та 342,09 грн. військового збору, яка відправлена поштовим зв`язком ( а.с.12).

Між тим, позивач стверджує, що орендної плати за 2017 рік не отримував, через що 05 лютого 2020 року звернувся до відповідача із відповідною заявою, яка зареєстрована останнім за вхідним номером 12 цього ж дня ( а.с. 14).

Однак, суд, оцінивши доводи сторін у сукупності із наданими йому доказами, вважає, що відповідач дійсно має перед позивачем заборгованість з орендної плати за 2017 рік у розмірі 18 358,96 грн.

Зокрема, суд зважає на те, що сама по собі інформація про те, що орендна плата за 2017 рік була відправлена позивачу засобами поштового зв`язку ще не вказує на те, що позивач дійсно її отримував.

Принаймні, відповідач, заперечуючи ці обставини, будь - яких аргументів стосовно того, що орендна плата була дійсно сплачена позивачу не наводив.

Більш того, жодних доказів на користь своїх заперечень проти позову відповідач не надав, хоча повинен був це зробити в силу ч.1 ст. 81 ЦПК України.

Так, відповідач не спростував доводи позивача щодо невиплати йому орендної плати за 2017 рік жодним аргументом чи то доказом, у тому числі й щодо того, що відповідач намагався здійснити виплату орендної плати, а позивач ухилився від її отримання або ж дійсно отримав її.

Суд вважає, що відповідач мав змогу на підтвердження своїх заперечень надати належні і достовірні докази того, що він дійсно здійснив відправку орендної плати за 2017 рік на адресу позивача поштовими засобами зв`язку.

Вже не кажучи про те, що має бути доведено, що позивач отримав такий переказ.

Натомість, позивач 05 лютого 2020 року звернувся до відповідача із заявою про виплату йому орендної плати за 2017 рік, яка була зареєстрована за вх. №12 того ж дня.

Копії направленої на адресу позивача відповіді на це звернення ( у разі якщо така була) відповідач до суду також не надав.

Як наслідок, суд вважає, що відповідач заборгував позивачу орендну плату за 2017 рік, оскільки здійснив її нарахування, однак, належно не довів, що дійсно виплатив її.

Статтями 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, статтями 24, 25 Закону України «Про оренду землі» передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а орендодавець зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату в розмірі та строки обумовлені договором.

Як наслідок, суд вважає, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з орендної плати за 2017 рік, однак, не у заявленому позивачем розмірі (22 806,16 грн.), а у розмірі 18 358,96 грн., тобто, із вирахуванням утриманого ПДФО у розмірі 4 105, 11 грн. та військового збору у розмірі 342,09 грн., оскільки ці виплати спрямовуються до Державного бюджету України і не належать до сплати позивачеві.

Відповідно частковому задоволенню підлягають і вимоги позивача про стягнення пені та санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України.

ІІ. Щодо стягнення пені

Так, згідно п. 14 Додаткового договору від 25 листопада 2008 року у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % несплаченої сум за кожний день прострочення.

За визначенням ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦПК України неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У свою чергу, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Оскільки сторони обумовили сплату орендної плати кожного року до 31 грудня, то період прострочення виплати орендної плати, у межах, що визначені позивачем ( з 01 січня 2018 року по 16 вересня 2020 року), становить 989 днів.

0,01% від суми заборгованості - 18 358,96 грн. становить 1,84 грн.

Тому сума пені, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача становить 1 819,76 грн. (1,84 х 989 днів прострочки = 1 819,76 грн.), оскільки судом установлено факт прострочення виконання зобов`язання із сплати орендної плати з боку відповідача протягом 989 днів ( з 01 січня 2018 року по 16 вересня 2020 року).

ІІІ. Стосовно стягнення 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За правилом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ВП ВС у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 вказала на те, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Та оскільки розмір процентів, що належить сплатити боржнику на користь кредитора, не обумовлений сторонами у цій справі, то вимога позивача про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання є правомірною.

Разом із цим, пред`явлена вимога підлягає частковому задоволенню, оскільки має бути обрахована із заборгованості з орендної плати у розмірі 18 358,96 грн., а не з 22 806,16 грн.

Тому із відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 495,22 грн., що становить 3 % річних за весь час прострочення. Зокрема, 3% річних від простроченої суми складає 550,77 грн. ( 18 358,96 х 3% = 550,77 грн.). 3% річних на день від простроченої суми складає 1,52 грн. (18 358,96 х 3% : 365 днів). Період прострочення становить 2 роки 259 днів, а тому 3% річних від простроченої суми становить 1 495,22 грн. (2 роки х 550,77 грн. + 259 днів х 1,52 грн.).

Таким чином, слід констатувати, що права позивача порушені відповідачем, так як останній не сплатив орендну плату за 2017 рік у строки, що обумовлені договором, а тому права позивача підлягають судовому захисту у спосіб, що ним запропонований у позовній заяві, тобто шляхом стягнення на його користь заборгованості за орендною платою, неустойки у виді пені та компенсації у виді 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.

Проте, загалом позов підлягає частковому задоволенню з мотивів, що викладені вище, як то, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з орендної плати у розмірі 18 358,96 грн., пеня за період з 01 січня 2018 року по 16 вересня 2020 року у розмірі 1 819,76 грн. та 3% річних за цей де період у розмірі 1 495,22 грн.

IV. Спростування доводів відповідача

Висловлені відповідачем у відзиві доводи суд відхиляє, зокрема, через наступне.

Так, надана позивачем довідка є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як то, щодо розміру заборгованості з орендної плати, а так само, і допустимим доказом через те, що остання містить усі необхідні реквізити для такого роду документів і будь - яких обставин, які б вказували на те, що вона отримана з порушенням закону, суд не установив.

Крім цього, довідка у частині розміру заборгованості є достовірним доказом, так як на її підставі можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно твердження про те, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 70-80 ЦПК України не ґрунтуються на законі, ураховуючи те, що ця довідка є доказом у справі, так як містить фактичні дані, які вказують наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

А у сукупності із іншими наявними у суду доказами інформація із довідки дає змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмета доказування.

Стосовно того, що довідка не вказує на конкретні земельні ділянки, за які відповідач сплачував орендну плату, то у суду відсутня інформація про те, що у позивача є інші земельні ділянки, у той час, як відповідач не був позбавлений змоги надати суду відповідні докази або ж клопотати перед судом про їх витребування.

При цьому, згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Онуфрик О.М. станом на 05 лютого 2020 року займав посаду керівника юридичної особи - відповідача.

А тому доводи про те, що він не мав права підписувати документи, спростовані наведеним доказом у справі, у той час, як представник відповідача надав виписку з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 14 лютого 2020 року.

Відповідно, суд робить висновки, що Онуфрик О.М. станом на 05 лютого 2020 року мав право підпису довідок, які видавались ТОВ «Агрофрма» Вісла», принаймні, протилежного відповідач належно не спростував.

Сама ж по собі наявність рішення єдиного учасника ТОВ «Агрофірма «Вісла» від 29 січня 2020 року про звільнення Онуфрика О.М. з 31 січня 2020 року і призначення директором товариства Сербіна С.В. з 01 лютого 2020 року не може беззаперечно вказати, що Онуфрик О.М. не був уповноваженою особою станом на 05 лютого 2020 року,оскільки такі відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб підприємців та громадських формувань саном на цю дату відсутні. А коли Сербін С.В. приступив до виконання обов`язків директора ТОВ «Агрофірма «Вісла» також невідомо.

Стосовно наведених відповідачем розрахунків орендної плати, яка, на його думку, не може становити 22 806,16 грн., то суд відмічає наступне.

За частиною 1 статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін

Відповідно до положень частина 2 статті 23, частина 1 статті 30 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що сторони можуть змінити, раніше визначений розмір орендної плати, але лише за взаємною згодою.

Крім того, сторони можуть вносити і інші зміни до договору також за взаємною згодою.

У цій ситуації установлено, що відповідач здійснив нарахуванням належної позивачу орендної плати у розмірі 22 806,16 грн., однак, не довів, що виплатив її.

Крім цього, слід звернути увагу, що у 2018 та 2019 роках відповідач нарахував і виплатив позивачу орендну плату у більшому розмірі, аніж навіть у 2017 році.

У свою чергу, позивач прийняв цю плату.

Таким чином, сукупність дійсних обставин, як то, нарахування орендної плати у 2017 році у розмірі 22 806,16 грн., та її виплата у ще більшому розмірі у наступних роках свідчить про те, що розмір орендної плати був збільшений сторонами за взаємною згодою.

У той час, як норми Закону України «Про оренду землі» та умови укладених між сторонами договорів не місять прямої заборони переглядати розмір орендної плати частіше, аніж один раз у три роки.

Відповідно, з цих міркувань суд відхиляє доводи відповідача про те, що орендна плата не могла становити 22 806,16 грн. у 2017 році.

Вказане має наслідком спростування позиції відповідача, у той час, як вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з мотивів, що викладені судом вище.

V. Щодо розподілу судових витрат

Згідно із правилами ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 677,10 грн., що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог ( 80,53 %).

Отже, керуючись ст.ст. 142, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» про стягнення орендної плати - задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» (ЄДРПОУ 33434835) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з орендної плати за 2017 рік у розмірі 18 358 (вісімнадцять тисяч триста п`ятдесят вісім) грн. 96 коп., пеню у розмірі 1 819 (одна тисяча вісімсот дев`ятнадцять) грн. 76 коп. та 3 % річних у розмірі 1 495 (одна тисяча чотириста дев`яносто п`ять) грн. 22 коп., а всього - 21 673 (двадцять одну тисячу шістсот сімдесят три) грн. 94 коп.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» (ЄДРПОУ 33434835) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 677 (шістсот сімдесят сім) грн. 10 коп.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца