Рішення № 94535101, 01.02.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

справа № 521/18192/20

провадження № 2/521/1358/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 р. м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеса в складі:

головуючого судді - Леонова О.С.,

при секретарі судового засідання - Філозофенко А.С.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: Служби у справах дітей Одеської міської ради, Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

У листопаді 2020 року до Малиновського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовомдо ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: Служби у справах дітей Одеської міської ради, Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, в якому просить суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заяви зазначає, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 від спільного життя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області зроблено відповідний актовий запис № 236 від 07.04.2011 року та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 . Проте, спільне життя з відповідачем не склалося, та з 2014 року ОСОБА_2 не бачив дитину ні разу та не має бажання з ним спілкуватись. Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами ОСОБА_3 , станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - створились умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової (копія розрахунку заборгованості зі сплати аліментів додається), посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання вирішуються мною самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача. Є заборгованість по сплаті аліментів на 02.06.2020 р. у розмірі 37 174 грн., що підтверджує довідка з виконавчої служби, копію додаю. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, позивач розцінює як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

З вищенаведеним позивачу довелось звернутись до суду, з метою захисту прав та інтересів дитини.

06.11.2020 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

19.11.2020 року до суду надійшла заява від представника позивачка про усунення недоліків позовної заяви (вхід.№50228).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20.11.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Сторони по справі про дату, час та місце судового засідання повідомлялись судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України

Позивач в підготовче судове засідання не з`явилась, проте подала заяву (вхід. № 2176 від 20.01.2021 року) про розгляд справи за її відсутності, в якій додатково зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просить суд їх задовольнити.

Відповідач в підготовче судове засідання не з`явився, проте подав через канцелярію суду заяву (вхід. № 2177 від 20.01.2021 року) в якій зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить суд розглянути справу за його відсутності.

Представники третьої особи в підготовче судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомляли, заяви про розгляд справи за їх відсутності не подавали, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись судом відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову.

Оскільки відповідач на стадії підготовчого провадження звернувся до суду із заявою, в якій просив про визнання позовних вимог, тому суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в зв`язку з чим є підстави для ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення по справі.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 про що Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області зроблено відповідний актовий запис № 236 від 11.04.2007 року.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсторонився від своїх батьківських обов`язків по вихованню, піклуванню про стан здоров`я дитини та ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позивач ОСОБА_1 має бажання піклуватися про неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Взаємовідносини між ними теплі, родинні. Спілкуються на підставі довіри та взаємопорозуміння.

3. Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Статтею 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства».

Згідно ст.157 СК України той з батьків, що проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування.

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до керівних роз`яснень, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з абзацу 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ч. 1 ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Суд зазначає, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і батьком конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.

При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається лише мати, свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Сімейним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини й протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Суд враховує правовий висновок зроблений у Постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, згідно до якого ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Отже, враховуючи що з 2014 року ОСОБА_2 , батько дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо своєї малолітньої дитини, що полягає у не піклуванні про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовки до самостійного життя, зокрема: не забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти; не проявляє інтересу до справи, будучи належним чином сповіщена, заперечень проти позову не подав, в судові засідання не прибув, ставлення до дитини на краще не змінив, не проявив зацікавленості в захисті своїх батьківських прав щодо дитини, подав заяву про визнання позовних вимог позивача, що у своїй сукупності доводить умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, визнання відповідачем ОСОБА_2 позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 141 ч. 1 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, позивачем по справі повністю сплачено судовий збір, що підтверджується квитанцією долученою до матеріалів справи.

Керуючись ст.ст.1, 2, 12, ч.2 ст.13, 81, 141, 174, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ), за участі третіх осіб: Служби у справах дітей Одеської міської ради (65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ - 25427107), Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради (65078, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 22, код ЄДРПОУ - 26303175) про позбавлення батьківських прав, - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_2 , уродженця села Яськи, Біляївського району, Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , - батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01.02.2021 року.

Cуддя О.С. Леонов

01.02.21