Ухвала суду № 94534152, 28.01.2021, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 522/4448/19

Провадження № 2/947/440/21

УХВАЛА

28.01.2021 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.,

при секретарі Кириковій О.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження клопотання представника третьої особи – Національного Банку України про закриття провадження по цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСАГІС» до ОСОБА_1 , треті особи – Національний Банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАНЗА», Товариство з обмеженою відповідальністю «Персей Буд», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про застосування наслідків нікчемного правочину,

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» 18.03.2019 року звернулось до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 03.10.2014 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 , повернувши сторони у стан, який існував до укладення цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна, а саме: спортивно-оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 7736,2 кв.м., що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 » спортивно-оздоровчий комплекс), які були зареєстровані згідно іпотечного договору від 28.08.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим №4293.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Єршовій Л.С.

Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси 22.03.2019 року матеріали цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину, передано на розгляд до Київського районного суду міста Одеси, з підстав не підсудності справи Приморському районному суду міста Одеси, з урахуванням положень ч.1 ст.30 ЦПК України про виключну підсудність цієї справи Київському районному суду міста Одеси.

23 квітня 2019 року матеріали цивільної справи №522/4448/19 за вказаним позовом, надійшли до Київського районного суду міста Одеси.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 25 квітня 2019 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

10 липня 2019 року судом було ухвалено залучити до участі по справі в якості третьої особи – Національний Банк України та відкладено підготовче судове засідання на 20 серпня 2019 року о 09 годин 45 хвилин.

20 серпня 2019 року судом в підготовчому судовому засіданні було ухвалено залучити до участі по справі в якості третіх осіб: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАНЗА», Товариство з обмеженою відповідальністю «Персей Буд», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 21.09.2020 року замінено по справі №522/4448/19 позивача – ПАТ «ІМЕКСБАНК» його правонаступником – ТОВ «ІСАГІС».

У підготовче судове засідання призначене на 28.01.2020 року з`явились: представник позивача ТОВ «ІСАГІС», представник відповідача Клімова Л.М. та представник третьої особи – Національного Банку України.

Інші учасники процесу у підготовче судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

У підготовчому судовому засіданні представник позивача ТОВ «ІСАГІС» просив суд відкласти судове засідання для ознайомлення з матеріалами справи.

Представники відповідача та третьої особи заперечували проти задоволення вказаного клопотання.

Вирішуючи клопотання представника позивача, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року позивача АТ «ІМЕКСБАНК» було замінена на його правонаступника ТОВ «ІСАГІС».

Зазначену копію ухвали суду, разом з судовою повісткою про сповіщення судового засідання призначеного на 20.10.2020 року, представник ТОВ «ІСАГІС» отримав 02.10.2020 року, що підтверджується поштовим повідомлення про вручення судової кореспонденції наявною в матеріалах справи.

30.11.2020 року представник ТОВ «ІСАГІС» надав до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Надалі 21.01.2021 року до суду знов надійшло клопотання представника ТОВ «ІСАГІС» про ознайомлення з матеріалами справи, на якому наявна резолюція головуючого по справі про забезпечення надання матеріалів справи для ознайомлення представнику позивача.

Однак, станом на цей час, представник не скористався своїм процесуальним правом на ознайомлення з матеріалами справи.

Представником позивача в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України не було надано до суду жодного належного доказу на підтвердження будь-яких поважних причин, що перешкоджали ознайомитись з матеріалами справи, починаючи з 30.11.2020 року по цей час.

Суд зазначає, що частинами 2,3 ст.43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи;

3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Вищевказані норми процесуального права мають сприяти розглядові цивільних справ у розумні строки.

При вищевикладених обставинах, суд вважає клопотання представника позивача про відкладення підготовчого судового засідання для ознайомлення з матеріалами справи необґрунтованим, оскільки безпідставне відкладення судового засідання, з урахуванням встановлених строків розгляду справи, призведе до безпідставного затягування строків розгляду справи та може бути наслідком порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду упродовж розумного строку.

За наслідком викладеного, судом було ухвалено відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення судового засідання та ухвалено продовжити проведення підготовчого судового засідання 28.01.2021 року за наявною явкою учасників процесу.

Надалі, в підготовчому судовому засіданні судом було оголошені клопотання, які надійшли до суду, зокрема клопотання представника третьої особи Національного Банку України про закриття провадження по справі, яке надійшло до суду 18.06.2020 року.

У зазначеному клопотанні представник просить суд закрити провадження по справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, з огляду на предмет спору, який виник між юридичними особами.

З урахуванням того, що зазначене клопотання стосується порядку вирішення юрисдикції розгляду справи та має наслідком подальшого розгляду справи чи закриття провадження по справі, судом було ухвалено розпочати розгляд поданих до суду клопотань, з вищезазначеного, оскільки інші клопотання підлягаючі розгляду стосуються процесуальних питань в рамках розгляду цивільної справи.

Представник третьої особи – Національного Банку України в судовому засіданні підтримав зазначене клопотання та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вказане клопотання.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення вказаного клопотання, з посиланням на те, що спір в цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачем в цій справі заявлені вимоги стосовно застування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 03.10.2014 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, зазначеним спірним договором було розірвано іпотечний договір від 28.08.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим №4293.

Як вбачається з наявної копії іпотечного договору від 28.08.2014 року, останній був укладений між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 , як майновим поручителем за ТОВ «Персей Буд» та ТОВ «Фанза», з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника – ТОВ «Персей Буд» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №27/14 від 12.06.2014 року та зобов`язань позичальника – ТОВ «Фанза» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №29/14 від 13.06.2014 року.

Отже предметом спору в цій справі, є надання оцінки припиненню предмету іпотеку, укладеним в забезпечення виконання умов за кредитними договорами, укладеним між ПАТ «ІМЕКСБАНК» і ТОВ «Фазна», та між ПАТ «ІМЕКСБАНК» і ТОВ «Персей Буд».

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Таким чином, іпотечний договір - правочин, укладений для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.

При викладених обставинах, суд вважає, що позовні вимоги позивача ґрунтується на правовідносинах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні Кредитного договору та Іпотечного договору, як правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором.

При цьому, Кредитні договори - правочини укладені між ПАТ «ІМЕКСБАНК» і ТОВ «Фазна», та між ПАТ «ІМЕКСБАНК» і ТОВ «Персей Буд», а Іпотечний договір - правочин, укладений для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами яких є юридичні особи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи –підприємці.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, позивач – ТОВ «ІСАГІС», як правонаступник кредитора АТ «ІМЕКСБАНК» звернувся до суду з позовом до фізичної особи – ОСОБА_1 , як майнового поручителя за іпотечним договором, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитними договорами, сторонами яких є юридичні особи.

Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитними договорами, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеного у постановах від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), у постанові від 19 березня 2019 року по справі №904/2538/18, у постанові від 19 березня 2019 року по справі №904/2526/18.

Велика Палата Верховного Суду у зазначених постановах також звертала увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

При вищевикладених обставинах, оскільки між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитними договорами, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК та ЦПК України, суд приходить до висновку, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, оскільки суд доходить до висновку, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, за наслідком чого провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України підлягає закриттю.

Керуючись ст. 19, 255, 256, 261, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Клопотання представника третьої особи – Національного Банку України про закриття провадження по справі – задовольнити.

Провадження по цивільній справі №522/4448/19 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСАГІС» до ОСОБА_1 , треті особи – Національний Банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАНЗА», Товариство з обмеженою відповідальністю «Персей Буд», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про застосування наслідків нікчемного правочину – договору від 03.10.2014 про розірвання іпотечного договору від 28.08.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим №4293 – закрити.

Роз`яснити позивачеві, його право на звернення з аналогічними вимогами шляхом подання відповідного позову в порядку господарського судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали суду виготовлено 01.02.2021 року.

Головуючий Калініченко Л. В.