Рішення № 94530360, 29.01.2021, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/516/18

номер провадження 2/546/165/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Романенко О.О.,

за участі секретаря судового засідання Бігуна О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 546/516/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

18.05.2018 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, направивши позовну заяву засобами поштового зв`язку, яка отримана судом 24.05.2018.

У своєму позові просить суд стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 03.12.2008 у розмірі 14 698,39 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 1762,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог вказує, що 03.12.2008 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір № б/н про надання банківських послуг шляхом підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивачем було відкрито картковий рахунок, на який відповідачка отримала кредит у розмірі 250,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві ОСОБА_2 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/ складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 30.04.2018 утворилася заборгованість за кредитним договором №б/н від 03.12.2008 у розмірі 14 698,39 грн, яка складається із наступного:

-239,20 грн - заборгованість за кредитом;

-9 011,17 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-4 510,00 грн - заборгованість за пенею та комісією;

-250,00 грн - штраф (фіксована частина);

-688,02 грн. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №б/н від 03.12.2008 у розмірі 14 698,39 грн, а також понесені судові витрати в розмірі 1762,00 грн.

04.06.2018 суддею ОСОБА_3 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи не було завершено, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку 27.09.2018.

Через відсутність у Решетилівському районному суді Полтавської області суддів, які б мали повноваження на здійснення судочинства, проведення повторного автоматизованого розподілу справи не відбулося, що підтверджується протоколом від 18.10.2018.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, 22.02.2019 справу передано на розгляд головуючому судді Лизенко І.В. (відряджена до Решетилівського районного суду Полтавської області на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 22.01.2019 №175/о/15-19).

08.05.2019 справу прийнято до розгляду суддею Лизенко І.В., розгляд справи повторно розпочато у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 16.01.2020 у зв`язку зі смертю відповідачки ОСОБА_2 до участі у справі залучено її правонаступника - ОСОБА_1 - спадкоємця, який прийняв спадщину після померлої.

Розгляд справи не було завершено у зв`язку із закінченням терміну відрядження судді Лизенко І.В. згідно рішення Вищої ради правосуддя від 22.01.2019 №175/о/15-19.

Через відсутність у Решетилівському районному суді Полтавської області суддів, які б мали повноваження на здійснення судочинства, проведення повторного автоматизованого розподілу справи не відбулося, що підтверджується протоколом від 07.02.2020.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, 31.07.2020 справу передано на розгляд головуючому судді Романенко О.О. , яку зараховано до штату суду наказом від 06.07.2020 № 27а-ОС та повноваження на здійснення правосуддя якої розпочалися із 28.07.2020.

04.08.2020 вищевказану справу прийнято до розгляду суддею Романенко О.О., ухвалено проводити розгляд справи повторно в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.12.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Позивач долучив до позовної заяви клопотання, у якому просить розгляд справи проводити за його відсутності, вказує, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити та не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с.24).

Відповідач надав до суду заяву про застосування строку позовної давності, у якому просить застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову. Вказує, що за 10 років жодних платежів на погашення кредиту не здійснювалось. Окрім того, законами України не передбачено ніяких штрафів чи комісій за видачу кредиту, а також процентна ставка не може бути змінена в односторонньому порядку. Справу просить розглядати без його участі (а.с.126).

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Справу розглянуто згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України за відсутності сторін, які надіслали на адресу суду заяви з проханням справу розглянути за їх відсутності, судовий розгляд справи здійснювався на підставі наявних у суду матеріалів.

Повно та всебічно дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

03.12.2008 між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого у свою чергу є АТ КБ «Приватбанк», шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку укладено кредитний договір із ОСОБА_2 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 250,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 8).

При оформленні кредитної картки позичальник була ознайомлена і погодилася з Умовами і правилами надання банківських послуг, що підтверджується її підписом на анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанк» (а.с.8).

Таким чином, керуючись принципами змагальності та диспозитивності, суд вважає встановленим, що 03.12.2008 між позивачем та відповідачкою укладено договір про надання банківських послуг з використанням кредитної картки, шляхом приєднання, в порядку ст. 634 ЦК України, до умов запропонованих банком в письмових Умовах та Правилах надання банківських послуг, на підставі поданої відповідачкою заяви (надалі - Заява), в якій міститься підпис зроблений від її імені про ознайомлення з цими Умовами та Правилами.

До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» від 03.12.2008, яка містить відомості про базову відсоткову ставку на місяць у розмірі 2,5%; штраф при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів у розмірі 250 грн+5% від суми позову; порядок нарахування пені та комісії (а.с.9), а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 10-15).

Позивачем ОСОБА_2 було надано кредитну картку, строк дії якої визначено до грудня 2011 року, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.79).

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_2 , 03.12.2008 останній було встановлено кредитний ліміт у розмірі 250,00 грн, який було зменшено до 0,00 грн 30.10.2019 (а.с.78).

З виписки із рахунку ОСОБА_2 за договором №б/н станом на 23.04.2020 вбачається, що 12.01.2009 останньою знято кошти з рахунку у розмірі 239,20 грн. Погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_2 за період з 12.01.2009 по 30.10.2019 не відбувалось. За вказаний період банком проводились списання штрафів та відсотків за кредитом (а.с.75-77).

Відповідно до наданого банком розрахунку (а.с.5-7), заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором №б/н від 03.12.2008 станом на 30.04.2018 становить 14 698,39 грн, яка складається із наступного:

-239,20 грн - заборгованість за кредитом;

-9 011,17 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-4 510,00 грн - заборгованість за пенею та комісією;

-250,00 грн - штраф (фіксована частина);

-688,02 грн. - штраф (процентна складова).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 08.04.2019 (а.с.114).

З копії спадкової справи №225/2019 (а.с.113-116), заведеної після померлої ОСОБА_2 вбачається, що спадщину після померлої прийняв її син - ОСОБА_1 . Свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 не видавались.

Спір у справі виник із кредитних правовідносин та його вирішення регулюється нормами цивільного законодавства.

Даючи правову оцінку укладеному між сторонами договору, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачкою був укладений договір карткового рахунку, який в розумінні змісту ст. 1066 ЦК України, є різновидом договору банківського рахунку, умовами якого було передбачено кредитування відповідача у межах кредитного ліміту (ст.1069 ЦК України).

Відповідно до приписів ч.2 ст.1069 ЦК України права та обов`язки сторін, пов`язанні з кредитуванням рахунку, визначаються відповідними положеннями про позику та кредит (параграфи 1 та 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк виконання, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Дослідивши письмові докази, надані на підтвердження позовних вимог, та норми матеріального права у їх сукупності та системному зв`язку, суд приходить до наступного висновку

Що стосується заборгованості за тілом кредиту, то суд вважає ці вимоги у розмірі 239,20 грн доведеними належними і допустимими доказами.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що строк дії договору відповідає кінцевий даті строку дії картки. Згідно довідки (а.с.79), кредитна картка видана ОСОБА_2 строком по грудень 2011 року, тобто кінцевим строком договору є 31 грудня 2011 року.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у даній справі вимоги банку про стягнення процентів та пені після грудня 2011 року (закінчення строку дії картки) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки узгоджуються з позиціями Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, від 21 серпня 2019 року у справі №635/1921/16-цта Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 175/4753/15-ц.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені поза межами строку дії кредитного договору. Однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є безпідставними, а тому не підлягають стягненню.

З розрахунку заборгованості, наданої позивачем, вбачається (а.с.5-7), що станом на кінцевий строк договору, тобто на 31.12.2011, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором б/н від 03.12.2008 становила 1386,22 грн, з яких:

-239,20 грн - заборгованість за кредитом;

-207,02 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-940,00 грн - заборгованість за пенею та комісією.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення комісії, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банки позбавлені права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, кредитору забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які банк здійснює на власну користь чи споживач здійснює на користь банку.

Вказані положення кореспондуються із нормами ЗУ «Про захист прав споживачів».

При цьому Банк нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника, що є незаконним.

Таким чином позовні вимоги про стягнення комісії не підлягають задоволенню за безпідставністю.

Суд звертає увагу також на те, що пеня та комісія не можуть нараховуватися одним платежем внаслідок того, що їх поняття є різними за своєю правовою природою. При цьому розрахунок заборгованості містить одну спільну графу для таких вимог «сума комісії та пені (накопичувальним підсумком)».

Окрім того, умовами кредитного договору б/н від 03.12.2008, укладеного між позивачем та ОСОБА_5 , а також Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку не передбачено умов щодо щомісячного нарахування банком пені та комісії у розмірі 30,00 грн, а з 01.02. 2013 - 50,00 грн, як це вбачається із наданого Банком розрахунку.

У зв`язку з чим, суд позбавлений можливості відокремити суму пені від суми комісії та достовірно встановити розмір та правову природу суми, вказаної у графі розрахунку заборгованості «сума комісії та пені (накопичувальним підсумком)».

Що стосується позовної вимоги про стягнення штрафів за порушення грошового зобов`язання, суд вважає, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Здійснення позивачем одночасного нарахування пені та штрафів (двох видів) за прострочення повернення кредитних коштів вказує на покладення на відповідача подвійної відповідальності за одне і те саме прострочення, що є грубим порушенням Конституції України та норм чинного законодавства.

Окрім того, нормами чинного законодавства не визначено виду штрафу у фіксованому розмірі.

Щодо застосування строку позовної давності суд приходить до наступного.

Ухвалою суду від 16.01.2020 замінено померлу відповідачку у справі на її спадкоємця - ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Під час розгляду справи у суді ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності (а.с.126).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ч.3 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах цього суду від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16 та від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2322цс16.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 позивачем було надано кредитну картку, строк дії якої закінчився 31.12.2011, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.79).

Право вимоги за кредитним договором №б/н від 03.12.2008 у позивача виникло починаючи з 01.01.2012 та тривало по 31.12.2015.

Таким чином, оскільки із даним позовом АТ КБ «Приватбанк» звернувся лише 18.05.2018, суд прийшов до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду із даним позовом.

У відповідності до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Оскільки сторонами не укладений договір у письмовій формі про збільшення позовної давності, застосуванню судом підлягають строки позовної давності, визначені законом.

При цьому суд також враховує, що зміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).

Вказана позиція була підтверджена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 лютого 2019 року в рамках справи № 904/3280/18.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, про те, що АТ КБ «Приватбанк звернувся до суду більше ніж через 3 роки після закінчення як загального, так і спеціального строку позовної давності.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладені обставини, в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, керуючись ст. ст. 1-18, 81-82, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 280-281, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Решетилівський районний суд Полтавської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29 січня 2021 року.

Учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О.О. Романенко