Ухвала суду № 94530251, 22.01.2021, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 22.01.2021 Справа № 554/11727/15-к

Провадження № 1-кс/554/26/2021

УХВАЛА

іменем України

22 січня 2021 року м.Полтава

Слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави Андрієнко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, Мішуровського В.В. від 25 вересня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим та відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих та розшукових дій у кримінальному провадженні №42015000000001358 від 08 липня 2015 року,-

В С Т А Н О В И В :

24 грудня 2020 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на рішення слідчого, в порядку ст.303 КПК України (поштове відправлення від 22 грудня 2020 року), в якій він просить скасувати постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, Мішуровського В.В. від 25 вересня 2020 року по кримінальному провадженню №42015000000001358 від 08 липня 2015 року за ч.1 ст.364, ч.ч.1, 2 ст.365, ч.ч.1 ст.366, ч.2 ст.372, ч.ч.1, 2 ст.374, ч.2 ст.384 КК України про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення слідчих, розшукових дій та про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим.

Одночасно зі скаргою заявлено клопотання, у якому просить поновити строк для подачі скарги до слідчого судді на постанову слідчого від 25 вересня 2020 року, оскільки він є засудженим до довічного позбавлення волі, на даний час перебуває у ДУ «Полтавська УВП (№23)», копію оскаржуваної постанови слідчого отримав 15 жовтня 2020 року, після чого скористався своїм правом на правничу допомогу для складення документів процесуального характеру та 19 жовтня 2020 року звернувся із заявою щодо призначення йому адвоката для складання скарги, 04 грудня 2020 року вказану заяву ОСОБА_1 розглянуто та призначено адвоката, якому видано відповідне доручення. Лише 14 грудня 2020 року між адвокатом та засудженим відбулось конфіденційне побачення, після чого заявник отримав необхідні документи та звернувся до суду зі скаргою в найкоротший строк, а тому вважає вказані причини пропуску строку поважними.

В обґрунтування скарги ОСОБА_2 посилається на ті обставини, що ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №42015000000001358, внесеного до ЄРДР 08 липня 2015 року за ознаками ч.1 ст.364, ч.ч.1, 2 ст.365, ч.ч.1,2 ст.366, ч.2 ст.372, ч.ч.1,2 ст.374, ч.2 ст.384 КК України. Дане кримінальне провадження об`єднано з іншими кримінальними провадженнями під єдиним №42015000000001358.

Разом із тим, зазначає, що звертався до ТУ ДБР, розташованого в м.Полтаві, в межах кримінальних проваджень №42020000000001307, №62020170000000959, №62020170000001008 із заявами про визнання потерпілим.

Також ОСОБА_1 на адресу ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, по кримінальним провадженням №42020000000001307, №62020170000000958, №62020170000000959, №62020170000001008, №62020170000001045, №62020170000001046 було подано клопотання про проведення слідчих, розшукових дій, серед яких, допит потерпілого, свідків, витребування матеріалів кримінальної справи №04580007 та інших матеріалів.

25 вересня 2020 року слідчий ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, ОСОБА_3 по кримінальному провадженню №42015000000001358 від 08 липня 2015 року виніс постанову, якою відмовив заявнику у задоволенні вищезазначених заяв та клопотань ОСОБА_1 .

Із вказаним рішенням заявник не погодився, зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови щодо відмови у визнанні потерпілим слідчий не врахував те, що відповідно до ст.55 КПК України права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Таким чином, для визнання особи потерпілою не вимагається прийняття окремого процесуального документа. При цьому зазначає, що обов`язок доказування відповідних обставин покладається на слідчого, прокурора.

Вважає, що постанова слідчого про відмову у визнанні потерпілим від 25 вересня 2020 року всупереч вимог ч.5 ст.55 КПК України є немотивованою, винесеною формально, слідчим не досліджено обставин, зазначених в заяві про визнання потерпілим. Зокрема, у постанові слідчий посилається, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про факт завдання ОСОБА_1 шкоди діями службових осіб правоохоронних органів, так як не встановлено беззаперечний факт вчинення останніми кримінального правопорушення. Тоді як згідно заяв про залучення потерпілим вважає, що було належним чином обґрунтовано завдану йому матеріальну та моральну шкоду кримінальним правопорушенням, а саме що на підставі нібито вчинених злочинів його було засуджено до довічного позбавлення волі, що підтверджується рішеннями судів та слідчим у постанові не спростовується. Наполягає на тому, що права і обов`язки потерпілого у нього виникають саме з моменту внесення відомостей до ЄРДР, оскільки аналогічного висновку дійшла слідча суддя Октябрського районного суду м.Полтави по справі №554/6504/2020 (ухвала від 01 грудня 2020 року).

Щодо відмови у задоволенні клопотань про проведення слідчих, розшукових дій, зазначених у клопотаннях, стверджує, що слідчим у постанові не обґрунтовано, чому саме відсутня необхідність у їх проведенні, чому вони не мають значення для досудового розслідування. Водночас, із мотивами постанови про те, що ОСОБА_1 є лише заявником у кримінальному провадженні, а тому не наділений правом для подачі відповідних клопотань, останній не погоджується, вважає, що слідчий такі клопотання фактично не розглянув. При цьому, посилається на вимоги ст.220 КПК України, практику Європейського суду з прав людини, та зазначає, що обов`язок доказування покладається саме на слідчого, у провадженні якого перебуває справа, у свою чергу, потерпілий наділений правом ініціювати проведення слідчих (розшукових) дій.

Таким чином, вважає, що клопотання скаржника розглянуто формально, оскаржувана постанова є немотивованою і такою, що підлягає скасуванню. З цих підстав просить задовольнити вимоги поданої скарги.

У судовому засіданні, призначеному в режимі відеоконференції, заявник ОСОБА_1 вимоги скарги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав, зазначених у скарзі.

Представник заявника адвокат Корнієнко Н.Ю., залучена на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням ОСОБА_1 для здійснення його захисту за призначенням, у судове засідання не з`явилась, на адресу суду направила заяву, в якій скаргу підтримала, зазначивши, що статус потерпілого особа набуває автоматично і цей момент може збігатися з початком кримінального провадження або мати місце після його початку. Вважає, що права та обов`язки потерпілого виникли у заявника з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР 08.07.2015 року. Тому відмова у задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій на підставі того, що ОСОБА_1 є заявником та не наділений правами подавати клопотання, на думку адвоката, суперечить ст.55 КПК України. На підставі викладеного, просила проводити розгляд без її участі та задовольнити скаргу (а.с.80).

Слідчий Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ч.3 ст.306 КПК України відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали скарги та долучені до скарги документи кримінального провадження, слідчий суддя дійшов до таких висновків.

Положеннями ст.24 КПК України, які узгоджуються з приписами ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч.1 ст.303 КПК України.

Зокрема, відповідно до п.п.5, 7 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою, а також рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником.

Установлено і це вбачається із представлених суду документів, що в провадженні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, на даний час перебуває кримінальне провадження №42015000000001358 від 08 липня 2015 року.

Разом із тим, як зазначає ініціатор скарги, дане кримінальне провадження було об`єднане із іншими кримінальними провадженнями №42020000000001307 (а.с.12), №62020170000000958 (а.с.31), №62020170000000959 (а.с.25), №62020170000001008 (а.с.36), №62020170000001045 (а.с.13), №62020170000001046 (а.с.12) під єдиним №42015000000001358, відомості щодо протилежного в матеріалах скарги відсутні.

З матеріалів скарги слідує, що ОСОБА_1 звертався до ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, в рамках кримінальних проваджень №42020000000001307, №62020170000000959, №62020170000001008 із заявами про визнання потерпілим від 18 вересня 2020 року (а.с.20-21), від 16 вересня 2020 року (а.с.26) та від 17 вересня 2020 року (а.с.45-47).

Також на адресу органу досудового розслідування ним були подані клопотання, в порядку ст.220 КПК України, про проведення слідчих (розшукових) дій, а саме витребування матеріалів кримінального провадження/справи №04580007 (а.с.17), допит ОСОБА_4 (а.с.18), допит ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с.19) в межах кримінального провадження №62020170000001045; проведення допиту ОСОБА_1 як потерпілого у кримінальному провадженні №42020000000001307 (а.с.22); витребування матеріалів кримінального провадження/справи №04580007 (а.с.27) допит ОСОБА_1 (а.с.28), допит ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 (а.с.29), допит ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_13 (а.с.30) в межах кримінального провадження №62020170000000959; проведення допиту ОСОБА_1 як потерпілого (а.с.32), збирання доказів в порядку ст.93 КПК України (а.с.33-35) у кримінальному провадженні №62020170000000958; допит ОСОБА_1 як потерпілого (а.с.37-39), витребування із кримінальної справи №04580007 процесуальних документів (а.с.40-42), допит ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , встановлення та допит родичів ОСОБА_15 (а.с.43-44) у кримінальному провадженні №62020170000001008.

25 вересня 2020 року за результатами розгляду постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, Мішуровського В.В. відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42015000000001358 від 08 липня 2015 року; відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про проведення процесуальних дій щодо допиту ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_14 , а також витребування матеріалів кримінальної справи №04580007 та інших матеріалів, поданих у кримінальних провадженнях №№42020000000001307, 62020170000000958, 62020170000000959, 62020170000001008, 62020170000001045 та 62020170000001046 (а.с.9-11).

Копію вказаної постанови направлено заявнику через Державну установу «Полтавська установа виконання покарань (№23)» та отримано останнім 15 жовтня 2020 року, чого не було спростовано під час розгляду даної скарги (а.с.49).

Дана постанова слідчого мотивована, зокрема тим, що на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, разом із тим, кримінальні провадження №42020000000001307, №62020170000000958, №62020170000000959, №62020170000001008, №62020170000001045 та №62020170000001046 прокурором було об`єднано із кримінальним провадженням №42015000000001358. Вивченням матеріалів вказаного кримінального провадження встановлено, що вищевказані клопотання заявника не підлягають задоволенню. При цьому слідчий посилається на положення ч.1 ст.55 КПК України та зазначає, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про факт завдання шкоди ОСОБА_1 діями службових осіб правоохоронних органів, так як не встановлено беззаперечний факт вчинення останніми кримінального правопорушення. Що стосується клопотань про проведення у кримінальному провадженні слідчих та інших процесуальних дій, слідчий, керуючись ст.ст.84, 91, 95, 223 та ч.5 ст.40 КПК України зазначає, що вимога заявника суперечить принципу процесуальної самостійності слідчого, при цьому ч.1 ст.220 КПК України передбачено розгляд клопотань про виконання будь-яких процесуальних дій лише визначеного кола суб`єктів, тоді як згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 є заявником про вчинення кримінального правопорушення, а тому правами, пов`язаними із поданням відповідних клопотань, не наділений.

Ураховуючи наведені заявником обставини, враховуючи його незгоду із рішенням слідчого про відмову у задоволенні заяв і клопотань, та аналізуючи на предмет законності оскаржувану постанову, слідчий суддя зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Частиною 5 статті 55 КПК України встановлено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Таким чином, чинний КПК України допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Процесуальною підставою для прийняття такого рішення є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч.1 ст.55 КПК України.

«Очевидність та достатність» таких підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження і внутрішнього переконання особи, уповноваженої на визнання потерпілим, і може полягати, зокрема, у такому: очевидна відсутність події або складу кримінального правопорушення; відсутність шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву; очевидна відсутність причинного зв`язку між кримінальним правопорушенням і заподіяною шкодою; наявність завданої кримінальним правопорушенням шкоди іншого виду, ніж передбачено ч.1 ст.55 КПК України (наприклад, заподіяння особі моральної шкоди як представнику певної частини суспільства; заподіяння моральної шкоди юридичній особі); неможливість визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення.

При визначенні шкоди, як підстави для визнання особи потерпілим, необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо спричинена особі кримінальним правопорушенням, тобто повинен існувати прямий зв`язок, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Отже, законодавцем чітко визначено статус потерпілого у кримінальному провадженні та визначено момент виникнення прав та обов`язків потерпілого.

Відповідно до ст.7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, заявником ОСОБА_1 до скарги не надано будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили, що на момент звернення із заявами про визнання потерпілим йому дійсно завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, як це передбачено ч.1 ст.55 КПК України.

Заявником не зазначено, в чому полягає спричинена йому шкода, а також не надано до суду жодного підтвердження таких аргументів, що засвідчували б очевидні ознаки спричинення йому шкоди, імовірних душевних страждань, переживань або фізичних страждань тощо, в розумінні положень ч.1 ст.55 КПК України. Такі відомості відсутні й на момент розгляду скарги.

Окрім цього, зважаючи на відомості про кримінальні правопорушення, які внесені до ЄРДР за відповідними заявами, заявником не наведено конкретних фактів та достатніх даних щодо заподіяння йому шкоди нібито кримінальними правопорушеннями, що є обов`язковою передумовою для визнання особи потерпілою, а відтак, відсутні законні підстави для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи наведене, а також обставини, які зазначені ОСОБА_1 щодо залучення його до кримінального провадження як потерпілого, та надані у судовому засіданні пояснення, то останній на даний час в силу положень ст.55 КПК України не є потерпілим у кримінальному провадженні.

Тому слідчий суддя вважає, що слідчий на даному етапі досудового розслідування правомірно прийняв рішення на підставі ч.5 ст.55 КПК України, через відсутність очевидних та достатніх даних щодо завдання шкоди особі.

Отже, набуття особою статусу потерпілого за відсутності встановленого обґрунтованого підтвердження завданої шкоди, на даному етапі досудового розслідування є необґрунтованим та передчасним. Сама по собі незгода заявника із процесуальними рішеннями та діями правоохоронних органів у його кримінальній справі не свідчить про набуття статусу потерпілого в ініційованих ним кримінальних провадженнях, що пов`язані із процедурою розслідування діянь, за які його засуджено, і вирок набрав законної сили.

В даному контексті, варто враховувати, що вироком апеляційного суду Полтавської області від 09 червня 2005 року ОСОБА_1 визнано винним за п.п.4.10 ч.2 ст.115, ч.4 ст.152, ч.2 ст.15 п.п.1,9 ч.2 ст.115 КК України. Ухвалою Верховного суду України від 27 жовтня 2005 року вирок апеляційного суду Полтавської області від 09 червня 2005 року залишено без змін. Ухвалою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 березня 2019 року касаційну скаргу захисників ОСОБА_1 – Палька А.А. та Палько І.М. в інтересах засудженого задоволено частково, зокрема, з мотивувальної частини вироку виключено посилання як на доказ на протокол явки з повинною ОСОБА_1 від 09.05.2004 року. В іншій частині вирок залишено без змін.

Разом із тим, слідчим суддею встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000001358 не завершене, наразі триває, що передбачає проведення необхідних слідчих та процесуальних дій, та в подальшому не позбавляє заявника можливості реалізувати свої права в порядку ст.55 КПК України.

Наведене також свідчить, що заявником передчасно ініційовано питання про визнання потерпілим в розумінні вимог КПК України, оскільки на даний час, за вказаних обставин та здобутих матеріалів, виключена можливість однозначно дійти до висновку про заподіяння будь-якої шкоди особі у вказаному кримінальному провадженні.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 та його представника щодо допущення слідчим порушень вимог ст.55 КПК України є необгрунтованими, переконливих аргументів для протилежних висновків суду матеріали скарги не містять. Твердження заявника протягом розгляду скарги жодними доказами не підтверджені, тоді як наявність численних заяв та клопотань не є таким підтвердженням, як помилково вважає заявник, а тому слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги щодо протиправності рішення слідчого в цій частині.

Щодо аргументів заявника та його представника в частині незгоди з відмовою у задоволенні клопотань про проведення слідчих та процесуальних дій слідчий суддя зазначає про таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об`єктивних причин - надсилається їй.

Проте на час розгляду даної скарги з`ясовано, що достатні підстави вважати ОСОБА_1 таким, що віднесений до переліку суб`єктів, які відповідно до вимог процесуального закону наділені правом звернення до слідчого із клопотаннями в порядку ст.220 КПК України, відсутні. Натомість, згідно з матеріалами кримінального провадження №42015000000001358 наразі він має процесуальний статус заявника.

Так, до скарги особою, яка її подала, - ОСОБА_1 , не надано будь-яких відомостей про те, що він має статус потерпілого, і в матеріалах скарги такі докази відсутні. Більше того, оскаржуваною постановою слідчого у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у даному кримінальному провадженні було відмовлено.

Водночас, ОСОБА_1 не представлено до суду будь-яких об`єктивних даних та їх підтвердження, що у кримінальному провадженні №42015000000001358 стосовно нього здійснюються будь-які процесуальні дії, визначені КПК України, а відтак відсутні також підстави вважати, що у розумінні пункту 16-1 ч.1 ст.3 КПК України він є іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Отже, заявник ОСОБА_1 взагалі не належить до суб`єктів, визначених статтею 220 КПК України, а відтак у слідчого не виникає обов`язку щодо розгляду його клопотань у даному кримінальному провадженні відповідно до приписів цієї норми. А тому доводи ОСОБА_1 щодо його незгоди з процесуальним статусом заявника у кримінальному провадженні, а також посилання на можливе порушення слідчим вимог ст.220 КПК України є безпідставними та неспроможними.

Натомість, з наявних матеріалів скарги, об`єктивно вбачається, що станом на час розгляду статус особи, яка подала скаргу у даному кримінальному провадженні, є заявник.

Згідно зі статтею 60 КПК України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Заявник має право: 1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; 1-1) отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; 2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; 3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Тобто, перелік прав заявника чітко регламентований КПК України та не кореспондується з вимогами порушеними у цій скарзі особою, яка її подала.

За змістом ч.3 ст.110 КПК України рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.

Дослідивши оскаржувану постанову, слідчий суддя дійшов до переконання, що вона винесена правомірно, із дотриманням положень ст.110 КПК України в частині зазначення змісту обставин, які стали підставами для прийняття постанови, мотивів прийняття постанови, їх обґрунтування, та слідчим прийнято рішення про відмову у залученні як потерпілого, навівши достатньо вагомі підстави та мотиви для такого рішення з посиланням на положення КПК України.

Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, його прийняттю передувало проведення аналізу обставин провадження, які мають значення для правильного вирішення вимог заявлених клопотань, а викладені у ньому висновки є такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства, постанова слідчого в цілому відповідає вимогам ч.5 ст.110 КПК України, позаяк належних і допустимих доказів протилежного суду не представлено.

Таким чином, на момент розгляду скарги встановлено та підтверджується наявними матеріалами, що зазначені в скарзі клопотання ОСОБА_1 після їх отримання слідчим вирішені у передбачений законом спосіб, про що прийнято обґрунтоване рішення щодо відмови у задоволенні вимог заявника у зв`язку з їх безпідставністю, із роз`ясненням його процесуального статусу заявника у кримінальному провадженні. За результатами такого розгляду заявника повідомлено, направлено вказану вище постанову, що узгоджується з наведеними вище нормами закону.

З огляду на вищезазначене, слідчий суддя вважає, що вказаним процесуальним рішенням слідчого щодо відмови у задоволенні заяв та клопотань не порушено гарантій заявника щодо рівності прав, як учасника кримінального провадження, та на реалізацію своїх процесуальних прав на розгляд таких звернень.

Разом із тим, у подальшому заявник, як учасник кримінального провадження, наділений відповідним обсягом процесуальних прав, не позбавлений можливості реалізувати їх у порядку, передбаченому КПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути, зокрема, про відмову у задоволенні скарги.

Отже, доводи скарги щодо допущення слідчим порушень вимог ст.ст.110, 220 КПК України є необгрунтованими, переконливих аргументів для протилежних висновків суду матеріали скарги та провадження не містять, твердження заявника протягом розгляду скарги достатніми доказами не підтверджені, а тому слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги щодо скасування рішення слідчого.

Крім того, як у матеріалах скарги, так під час розгляду скарги заявником скарги не доведено, що постанова слідчого є необґрунтованою та незаконною.

Таким чином, проаналізувавши наведені у скарзі доводи, повно і всебічно оцінивши обставини провадження, які відомі на час розгляду скарги, наявні матеріали та докази з точки зору їх достатності і взаємного зв`язку, керуючись законом, слідчий суддя дійшов до висновку, що у задоволенні вимог поданої скарги потрібно відмовити у повному обсязі.

Крім того, у скарзі заявник просив поновити пропущений строк на оскарження.

Беручи до уваги доводи, зазначені ОСОБА_1 в скарзі, зокрема, щодо обставин вручення йому постанови слідчого, реалізації права на отримання правової допомоги для складання скарги, які не були спростовані, ураховуючи, що він є засудженим за вироком суду та перебуває в ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№23)», тому заявник не може бути позбавлений права на судовий захист, і в даному випадку, останній, звертаючись засобами поштового зв`язку зі скаргою 22 грудня 2020 року, пропустив строк на оскарження з поважних причин, а відтак слідчий суддя вважає можливим задовольнити клопотання та поновити йому пропущений строк звернення до суду зі скаргою.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 22, 26, 40, 55, 60, 110, 117, 220, 303-307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити та поновити пропущений строк для звернення до суду зі скаргою.

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, Мішуровського В.В. від 25 вересня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим та відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих та розшукових дій у кримінальному провадженні №42015000000001358 від 08 липня 2015 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: Г.В. Андрієнко