Рішення № 94526742, 27.01.2021, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/767/20

Провадження № 2/368/103/21

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"27" січня 2021 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Назаренко А.І.

з участю представника позивача адвоката Боруха С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку, -

в с т а н о в и в:

представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС ПЛЮС» матеріальний збиток у розмірі 325927 гривень 00 коп., судові витрати покласти на відповідача, обґрунтовуючи позов наступним.

19 липня 2019 року на підставі наказу № 45-к, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду механіка до Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС ПЛЮС».

В період з липня 2019 року по травень 2020 року ОСОБА_1 отримав під звіт грошові кошти для закупівлі запасних частин та супутних матеріалів для службових автомобілів ТОВ «РТС ПЛЮС» у розмірі 325927 гривень 00 коп.

В період з 18 травня 2020 року по 17 червня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин. Повідомлень від ОСОБА_1 про те, що йому надано лікарняний, або він перебуває у закладі охорони здоров`я чи за інших обставин буде відсутній на робочому місці м. Київ, вул. Будіндустрії, 7 не надходило14 червня 2020 року ОСОБА_1 прибув на підприємство за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, надав письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці, а також отриманих ним під звіт коштів. Зі змісту пояснень вбачається, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі у зв`язку з поганим самопочуттям, та підтвердив отримання коштів в ТОВ «РТС ПЛЮС» в розмірі 278 827 грн. для закупівлі записних частин до автомобілів підприємства, зобов`язувався відзвітувати до 18 червня 2020 року о 10:00 годині про отриманні кошти.

Згідно з абз 1 ст. 135-3 Кодексу законів про працю України, розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку, та матеріалів розслідування, ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 325927 гривень 00 коп. та на даний час доказ придбання запасних частини супутніх матеріалів для службових автомобілів ТОВ «РТС ПЛЮС» не надав, отримані кошти не повернув, а отже ОСОБА_1 завдав ТОВ «РТС ПЛЮС» шкоди у розмірі 325 927 гривень 00 коп.

Станом на 10 липня 2020 року зв`язок з ОСОБА_1 втрачено. На телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідає, на робочому місці не з`являється. Звіт щодо отриманих коштів не надав, запасні частини для робочих автомобілів не привіз, кошти не повернув, чим завдав підприємству значних матеріальних збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до абз. 1 ст. 130 Кодексу законів про працю України, Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Відповідно до п. 2 ст. 134 Кодексу законів про працю України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Відповідно до ст. 139 Кодексу законів про працю України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку, ТОВ «РТС ПЛЮС» направило ОСОБА_1 претензію, яка була залишена без задоволення, через що ТОВ «РТС ПЛЮС» змушене звернутися до суду.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Клапчук Ф.П. в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах є розписка про отримання судової повістки, причини неявки в суд не повідомили, а тому суд вважає, що відповідач та його представник в засідання суду не з`явилися без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши представника позивача, який не заперечував про проведення заочного розгляду, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку про винесення рішення про задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносин.

19 липня 2019 року на підставі наказу № 45-к, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду механіка до Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС ПЛЮС».

В період з липня 2019 року по травень 2020 року ОСОБА_1 отримав під звіт грошові кошти для закупівлі запасних частин та супутних матеріалів для службових автомобілів ТОВ «РТС ПЛЮС» у розмірі 325 927 гривень 00 коп.

В період з 18 травня 2020 року по 17 червня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин. Повідомлень від ОСОБА_1 про те, що йому надано лікарняний, або він перебуває у закладі охорони здоров`я чи за інших обставин буде відсутній на робочому місці м. Київ, вул. Будіндустрії, 7 не надходило14 червня 2020 року ОСОБА_1 прибув на підприємство за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, надав письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці, а також отриманих ним під звіт коштів. Зі змісту пояснень вбачається, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі у зв`язку з поганим самопочуттям, та підтвердив отримання коштів в ТОВ «РТС ПЛЮС» в розмірі 278 827 грн. для закупівлі записних частин до автомобілів підприємства, зобов`язувався відзвітувати до 18 червня 2020 року о 10:00 годині про отриманні кошти.

Статтею 138 КЗпП України прямо встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП України, обов`язковими умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:

1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна поведінка працівника;

3) вина в діях чи бездіяльності працівника;

4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Протиправна поведінка працівника - це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов`язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій. Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина. За приписами КЗпП України, матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди. Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).

У трудовому праві діє презумпція відсутності вини працівника, а тому обов`язок доведення вини працівника у спричинені підприємству шкоди, покладається саме на роботодавця, тобто у даному випадку на позивача.

Причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім). Прямий зв`язок - це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника. У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.

З наведеного слід зазначити, що відсутність підстав чи однієї з обов`язкових умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 2 п. 3 постанови ПВСУ від 29.12.1992 № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» вбачається, що виходячи з вимог ст..15 ЦПК суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130,135-3,137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Положеннями статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Статтями 77-80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно дост.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

В ході розгляду справи судом, стороною позивача було надано суду доказів того, що саме неправомірними діями ОСОБА_1 було заподіяно матеріальну шкоду, а тому позовні вимоги позивача підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір сплачений ним під час звернення з позовом до суду, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір, що підтверджено квитанцією про його сплату, в сумі 4888 грн. 90 коп.

На підставі викладеного та керуючись КЗпП України, ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС Плюс» (код ЄРДПОУ 37815237) матеріальний збиток у розмірі 325 927 (триста двадцять п`ять тисяч дев`ятсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС Плюс» (код ЄРДПОУ 37815237) судовий збір у розмірі 4888 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 90 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 01.02.2021 р.

Суддя І.І. Шевченко