Рішення № 94522714, 29.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року м. Київ № 826/11952/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України (надалі - Відповідач) із позовом, у якому просить визнати протиправною відмову Відповідача у виконанні рішення Апеляційного суду Донецької області від 29.11.2017 №243/6695/17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2018 відкрито спрощене провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що Відповідачем безпідставно відмовлено у виконанні судового рішення, яке набрало законної сили щодо відшкодування коштів Позивачу шляхом стягнення з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Відповідачем надано відзив на позов, у якому зазначено, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2017 №243/6695/17 зупинено виконання рішення Апеляційного суду Донецької області, а тому обов`язок з виконання даного рішення не настав. Крім того, Відповідачем зазначено про відсутність видатків на відшкодування шкоди, завданої громадянам терористичним актом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02.10.2017 №243/6695/17 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 29.11.2017 №243/6695/17 рішення суду першої інстанції скасовано та позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом в сумі 942590,50 грн шляхом стягнення вказаної суми з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Слов`янським міськрайонним судом Донецької області на підставі рішення Апеляційного суду Донецької області №243/6695/17 видано виконавчий лист від 16.01.2018.

Позивачем направлено заяву про виконання виконавчого листа від 16.01.2018 №243/6695/17 до Державної казначейської служби України.

Листом від 08.02.2018 №5-08/1085-2460 Відповідач повернув зазначений виконавчий лист без виконання.

Позивачем оскаржено дії Відповідача щодо повернення виконавчого листа до Державної казначейської служби України. За результатом розгляду скарги Відповідачем направлено Позивачу лист від 03.03.2018 №508/1576/3860, яким повідомлено, що питання виконання рішення буде вирішено після законодавчого врегулювання порядку і механізму, необхідних для забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної громадянами терористичним актом.

Вважаючи відмову відповідача у виконанні рішення Апеляційного суду Донецької області від 29.11.2017 №243/6695/17 Позивачем оскаржено її до суду.

При цьому, Позивачем зазначено, що зважаючи на зупинення виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 29.11.2017 №243/6695/17 ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.03.2018 №243/6695/17, вимогу про зобов`язання Відповідача вчинити певні дії ним не заявлено.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено висновок, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Положеннями пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 встановлено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:

1) виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред`явлено до виконання з пропущенням установленого строку; не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження»;

2) судове рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

3) боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов`язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

5) стягувач узгодив відсутність зазначеної у виконавчому документі суми залишку невідшкодованого податку на додану вартість;

6) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

7) суми коштів, зазначені у виконавчому документі, перераховані боржником стягувачу;

8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;

9) протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства;

10) рішення про стягнення коштів з одержувача бюджетних коштів не відповідає заходам, передбаченим бюджетною програмою;

11) наявні інші передбачені законом випадки.

З систематичного аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що держава зобов`язана виконувати рішення суду, які набрали законної сили у добровільному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» звернувся до Відповідача із заявою про виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Однак, Відповідачем повернуто виконавчий лист без виконання, посилаючись на неможливість його виконання з підстав невизначеності джерела і порядку відшкодування шкоди, завданої терористичним актом.

Таким чином, з огляду на зазначене вбачається, що Відповідач в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про гарантії виконання судових рішень» не виконав рішення суду, що набрало законної сили, та не намагався вчинити дії щодо його виконання.

При цьому, судом враховано те, що на момент звернення Позивача із заявою про виконання судового рішення та станом на дату повернення виконавчого листа, виданого 16.01.2018 Слов`янським міськрайонним судом Донецької області було відсутнє рішення про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Донецької області №243/6695/17.

Ухвалу про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Донецької області №243/6695/17 постановлено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду 02.03.2018, тобто після безпідставного повернення Відповідачем виконавчого листа від 16.01.2018 №243/6695/17 без виконання.

Також, суд зазначає, що положеннями Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 не передбачено підставу для відмови у виконанні рішення суду з підстав невизначеності джерела і порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті фізичної особи та шкоди, завданої терористичним актом.

Суд вважає необґрунтованими доводи Відповідача щодо відсутності правового механізму виплати коштів, які стягуються з відповідача за рішенням суду щодо відшкодування моральної шкоди завданої терористичним актом, та визначення джерела таких коштів, з огляду на наступне.

Пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява №29979/04, проаналізовано поняття «належне урядування». «Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).»

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Свято- Михайлівська Парафія проти України» від 14.06.2007 встановлено, що положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класе та інші проти Німеччини» із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада.

З аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Таким чином, Позивач не міг бути позбавлений захисту своїх прав та відшкодування моральної шкоди у зв`язку із відсутністю правового механізму захисту його прав.

Крім того, відповідно до статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 №638-IV відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту та закріплено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

При цьому у пункті 82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не закріплювалися в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективними засобами захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування

За таких умов, Позивач не міг бути позбавлений можливості на відшкодування шкоди з огляду на відсутність джерела коштів на відшкодування такої шкоди або відсутність запланованих видатків на відшкодування шкоди.

Таким чином, беручи до уваги зазначені вище правові норми та висновки Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дії Відповідача щодо відмови у виконанні рішення Апеляційного суду Донецької області №243/6695/17 від 29.11.2017, викладеної у листі від 08.02.2018 №5-08/1085-2460.

При цьому, суд зазначає, що постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 №243/6695/17 рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02.10.2017 та рішення Апеляційного суду Донецької області від 29.11.2017 скасовано та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 100 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи наведені обставини, суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог та зобов`язання Відповідача виконати рішення Апеляційного суду Донецької області №243/6695/17 від 29.11.2017, з огляду на скасування останнього.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо відмови у виконанні рішення Апеляційного суду Донецької області №243/6695/17 від 29.11.2017, викладеної у листі від 08.02.2018 №5-08/1085-2460.

3. Присудити на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01014, місто Київ, вул. Бастіонна, 6).

Суддя Н.М. Клименчук