Рішення № 94522121, 21.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

21 січня 2021 р. Справа № 520/12630/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Остропільці Є.Є.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Семенова С.В.,

представника відповідача - Печенізького В.С.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070, код ЄДРПОУ 39309315) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Пушкарьов Ігор Олегович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 3017 (надалі за текстом - В/ч 3017, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправну бездіяльність Військової частини 3017 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за контрактом та зобов`язати Військову частину 3017 (ЄДРПОУ 39309315) розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку контракту;

- визнати протиправність дій Військової частини 3017 (ЄДРПОУ 39309315) щодо включення у Наказ командира в/ч 3017 від 03 грудня 2019року №65 о/с ОСОБА_1 та зобов`язати скасувати Наказ командира в/ч 3017 від 03 грудня 2019року №65 о/с в частині призначення ОСОБА_1 на посаду Головного сержанта.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно відмовив йому у звільненні з військової служби у зв`язку із закінчення строку контракту.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу у підготовче засідання.

До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від представника відповідача 05.11.2020 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідачем зазначено, що відповідач з поданим позовом не погоджується у зв`язку із необґрунтованістю заявлених вимог. Вказує, що позивач до командира частини не звертався із відповідним рапортом про звільнення його з військової служби у зв`язку із закінченням контракту, відповідно рішення щодо звільнення або не звільнення позивача з військової служби не приймалося, у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 11.11.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому викладено правову позицію позивача стосовно порушених відповідачем у відзиві на позову питань.

12.11.2020 до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду надійшли від відповідача витребувані судом документи.

21.01.2021 до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду надійшли від представника позивача витребувані судом документи.

Протокольною ухвалою суду без видалення до нарадчої кімнати від 03.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Згідно ч.7 ст. 243 КАС України, ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні ОСОБА_2 , та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити посилаючись на зміст обґрунтувань позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 15.08.2016р., між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира Військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України укладено контракт «Про проходження громадянами України військової служби у Національний гвардії України на посадах осіб рядового, сержантського і старшинського складу військової служби за контрактом».

Відповідно до п. 3 вищезазначеного контракту, контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.

За умовами п. 4 контракту, сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або не бажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин передбачених нормативно-правовими актами.

Відповідно п. 9 контракту, умови контракту можуть бути зміненні або доповнені тільки за згодою сторін у письмові формі.

Згідно витягу з наказу командира військової частини 3017 Національної гвардії України від 08.08.2016 року за №168 (по стройовій частині) ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення, який відповідно до наказу командира військової частини 3017 Національної гвардії України від 05.08.2016 №112 о/с призначений на посаду старшого кулеметника 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на автомобілях) 2-го батальйону оперативного призначення (змішаного) (ВОС -101837П) та укладено контракт про проходження військової служби строком на 3 (три) роки, з 05.08.2016 року по 04.08.2019 року, та присвоївши первинне військове звання «солдат».

Зі змісту позову, судом встановлено, що по закінченню строку контракту позивач повідомив відповідача про відсутність бажання продовжувати військову службу за контрактом, та як внаслідок просив надати можливість здати посаду та звільнити його з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Однак, на зазначене звернення відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з дією особливого періоду на території України раніше укладені контракти продовжені наказом командира військової частини 3017, а отже особиста думка позивача щодо небажання ним продовжувати військову службу за контрактом та укладати новий контракт командуванням військової частини 3017 до уваги не беруться, посаду здавати позивача заборонили, жодних рапортів та інших звернень позивача не приймали та попередили про дисциплінарну та кримінальну відповідальність у разі не виконання наказів командирів.

Крім того, зі змісту позову, судом встановлено, що 03.09.2020р. до відповідача звернувся представник позивача із адвокатським запитом в якому просив зокрема повідомити про перелік підстав, які унеможливлюють звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , з військової частини 3017 в момент закінчення строку Контракту.

Згідно Наказу командира військової частини 3017 Східного оперативно-територіальне об`єднання Національної гвардії України (по особовому складу) від 03.12.2019 року за №65 о/с призначено по 2-му батальйону оперативного призначення зокрема сержанта ОСОБА_1 (Г-018147) - головним сержантом 1-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на автомобілях), звільнивши його з посади командира 2-го відділення 3-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на автомобілях), присвоївши чергове звання сержантського складу «старший сержант».

Призначався на вищу посаду в порядку просування по службі, згода на що з боку позивача не надавалась.

06.12.2019 року ОСОБА_1 , видано посвідчення серії НОМЕР_2 , як такий, що перебуває на військовій службі в Національній гвардії України (особистий номер Г-018147)

Позивач вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його зі служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянином України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за № 2232-XII (надалі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

В свою чергу, строки військової служби визначаються у статті 23 Закону № 2232-XII, відповідно до частини другої якої для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років; для курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів - час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу; для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

Для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті (частина третя статті 23 Закону № 2232-XII).

Згідно пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону № 2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.

Згідно з абзацом першим підпункту "й" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, контракт укладений до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням військовослужбовців), здійснюється у строки, визначені центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, але не пізніше трьох місяців з дня набуття такого права, а тих, хто на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, - протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань (абзац другий підпункту "й" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII).

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення № 1153), яке визначає порядок проходження громадянами України (надалі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, у тому числі регламентує питання укладання та розірвання контракту.

У відповідності з п. 18 Положення № 1153/2008, перший контракт про проходження військової служби укладається з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки. З військовослужбовцями, прийнятими на посади сержантського і старшинського складу, - строком від 3 до 5 років залежно від згоди сторін;

За п. 23 Положення № 1153/2008, строк контракту про проходження військової служби обчислюється з дня набрання ним чинності.

Із громадянами, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі з військовозобов`язаними, які проходять збори, та резервістами під час мобілізації, контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня зарахування до списків особового складу військової частини.

За п. 34 Положення № 1153/2008, контракт припиняється (розривається), зокрема, у день закінчення строку контракту; у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший.

Отже, з цього приводу суд зазначає слідуюче.

Відповідно до вимог п. 34 Положення № 1153/2008, контракт від 05.08.2016 року, укладений між ОСОБА_2 , та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, припиняється у день закінчення строку контракту, тобто 05.08.2019 року.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.

Відповідно до пункту 3 частини дев`ятої статті 23 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, військова служба може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті.

Відповідно до п. 20 Положення № 1153/2008, строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах рядового складу, - на 3 роки.

Про укладення з військовослужбовцем нового контракту про проходження військової служби посадові особи, зазначені у пункті 16 цього Положення, видають наказ по особовому складу.

Згідно з абз.3 п. 26 Положення № 1153/2008, контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.

За п. 27 Положення № 1153/2008, військовослужбовці укладають новий контракт про проходження військової служби в разі закінчення строку дії попереднього контракту про проходження військової служби.

Отже, приписи Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України вимагають укладення нового контракту про проходження військової служби в разі закінчення строку дії попереднього контракту, що не було дотримано відповідачем.

Отже, як слідує відповідачем порушено процедуру укладення з позивачем нового контракту.

Відтак із урахуванням вищенаведеного суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності.

Між тим, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 29 Всезагальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН (дата підписання 10.12.1948; дата набрання законної 10.12.1948), кожна людина має обов`язки перед суспільством, у якому тільки і можливий вільний та повний розвиток її особистості. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина підлягає лише тим обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав та свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому випадку не повинно суперечити цілям та принципам Організації Об`єднаних Націй.

Аналогічні критерії викладені у статтях 12, 18, 19, 21 і 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, у тому числі для України, 23.03.76).

Сутність наведених критеріїв, які визначають ступінь допустимого втручання держави у права та свободи особи, полягає у тому, що здійснення певних прав не підлягає жодному обмеженню крім тих, що встановлені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушень та злочинів, для охорони здоров`я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб.

Обмежувальні заходи щодо прав і свобод можуть бути вжиті державою лише у цілях, визначених у вказаних міжнародно-правових документах, із дотриманням відповідності інтересів держави у сфері національної безпеки та ступеня втручання в основні права і свободи громадян.

Іншою вимогою щодо допустимості відповідних обмежень є критерій необхідності, тлумачення якого міститься, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії» від 25.03.83, в якому Суд наголосив на обов`язковості законної сили втручання, як-от з ціллю «запобігання правопорушень та злочинності», «захисту моральності», «захисту прав та свобод інших». Також у цьому Рішенні зазначено про те, що відповідне втручання повинно відповідати «нагальній суспільній необхідності» та має бути спів розмірним переслідуваній меті.

Критерії визначення необхідності, спів розмірності та обґрунтованості введених обмежень прав людини, у тому числі з точки зору захисту національної безпеки та громадського порядку, наведені у міжнародно-правовому акті «Сиракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» (1984 рік), прийнятому підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин Економічної і Соціальної Ради ООН (далі - Сиракузькі принципи). Зазначені принципи рекомендовано застосовувати у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод громадян, принципу пропорційності з метою запобігання введенню законами невиправданих доцільністю обмежень.

Згідно з пунктом 10 Сиракузьких принципів у тих випадках, коли Пакт встановлює, щоб обмеження було «необхідним», термін «необхідно» передбачає, що таке обмеження: засноване на одному з положень, згідно з яким таке обмеження є допустимим у відповідності з однією із статей Пакту; відповідає нагальній потребі держави або суспільства; має законні цілі; є співрозмірним таким цілям. Будь-яка оцінка необхідності того чи іншого обмеження повинна ґрунтуватися на об`єктивних факторах.

Пунктом 29 Сиракузьких принципів передбачено, що посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів з обмеження деяких прав є можливим лише у випадку, якщо такі заходи застосовуються для захисту існування держави, її територіальної цілісності та політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування.

Пункт 30 забороняє посилатися на інтереси національної безпеки як на підставу для введення обмежень з метою запобігання лише локальної або відносно ізольованої загрози правопорядку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач не може бути обмежений у праві звільнення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частин 1-2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини 3017 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправну бездіяльність Військової частини 3017 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за контрактом.

Зобов`язати Військову частину 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070, код ЄДРПОУ 39309315) розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку контракту.

Визнати протиправність дій Військової частини 3017 щодо включення у Наказ командира Військової частини 3017 від 03 грудня 2019 року №65 о/с ОСОБА_1 .

Скасувати Наказ командира Військової частини 3017 від 03 грудня 2019року №65 о/с в частині призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на посаду Головного сержанта.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 01.02.2021.

Суддя Супрун Ю.О.