Рішення № 94520862, 21.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року Справа №380/3269/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Петлюк В.,

представника відповідача Саган Ю.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці професійної спілки працівників митних органів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, із вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року №141-о з займаної посади, на підставі якого позивача 15.04.2020 року було звільнено з роботи;

- поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС з 15.04.2020 року на підприємстві, в яке реорганізована Львівська митниця ДФС;

- стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2020 року по день ухвалення судового рішення, виходячи зі середньоденної заробітної плати 347,67 грн., у відповідності до постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 усі судові витрати, до яких входять витрати на правничу допомогу адвоката, попередня оплата за послуги якого становить 30 000,00 грн.

Ухвалою судді від 04.05.2020 року позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу у 5-денний термін з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали. На виконання вимог зазначеної ухвали судді представник позивача надіслав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді від 12.05.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання. При цьому, за позицією позивача, що викладена в позовній заяві, дану справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Однак, із огляду на значний обсяг доказів по справі, її суб`єктний склад, аргументацію позовних вимог, необхідність належного з`ясування всіх обставин справи та здійснення перевірки їх доказами, складність справи та її істотне значення для сторін, суд прийшов до висновку про доцільність вирішення спору в порядку загального позовного провадження, що відповідає ч. 3 ст. 12, п. 4 ч. 9 ст. 171, ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Протокольною ухвалою суду від 25.06.2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Первинну профспілкову організацію працівників у Львівській митниці.

Ухвалою суду від 22.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Учасниками справи при її розгляді було подано до суду заяви по суті справи - письмові відзиви, відповідь на відзив, заперечення, пояснення.

Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена, зокрема, в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає, що відповідачем було порушено його право на працю та звільнено з державної служби з грубим порушенням установленої законом процедури.

Позивач зазначає, що він тривалий час (із 1994 року) працював у органах митної служби на різних посадах, а станом на кінець 2019 року обіймав посаду державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС. У той же час, унаслідок реформування митних органів, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 року №858 було утворено Галицьку митницю Держмитслужби та прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. У зв`язку з чим, 10.03.2020 року позивача було письмово попереджено про наступне вивільнення з 13.04.2020 року й у подальшому прийнято наказ від 13.04.2020 року №141-о про звільнення з 15.04.2020 року зі займаної посади (відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України).

Однак, із такими діями та рішеннями роботодавця позивач не погоджується й вважає їх протиправними.

А саме, ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем не було виконано вимог закону щодо пропонування йому вакантних посад для переведення в час дії попередження про наступне вивільнення. Таким чином, усупереч приписів Кодексу законів про працю України, його було звільнено без перевірки можливості переведення на іншу посаду.

Позивач також вважає, що в даному випадку взагалі не існувало підстав для звільнення, так як фактично мало місце лише перейменування державних органів і відповідних посад. При цьому, в новоствореному органі штатна чисельність працівників навіть збільшилася, а також існував і підрозділ з вакантними посадами, аналогічний тому, в якому працював позивач, а Галицькою митницею Держмитслужби проводилися конкурси на зайняття вакантних посад, у той же час, проігноровано можливість переведення в новий орган працівників Львівської митниці ДФС.

Також позивач звертає увагу на те, що його було попереджено про вивільнення з 13.04.2020 року, однак, він продовжив працю цього дня, а також 14.04.2020 року та 15.04.2020 року і його було звільнено спірним наказом лише з 15.04.2020 року. Це є підставою для висновку про те, що таке попередження є відкликаним і роботодавець уже не був управі звільнити його відповідно до цієї підстави.

Позивач зауважує й те, що його попередження про наступне вивільнення в зв`язку з реорганізацією мало місце в час (10.03.2020 року), коли сплив строк для реорганізації, який був визначений наказом ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг і такий строк ще не було продовжено, тобто, будь-які дії у межах реорганізації в цей час були протиправними.

Окрім того, позивач зазначає, що відповідачем було порушено засади правової визначеності та здійснено втручання в правомірні очікування позивача, позаяк, необґрунтовано скасовано попередньо прийнятий наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення», замість вжиття заходів на його виконання, а тому, відповідні попередження повинні би надаватися працівникам значно раніше.

Також ОСОБА_1 наголошує на тому, що при його звільненні з посади державної служби, відповідачем не було отримано згоди первинної профспілкової організації, що є приводом для висновку про безумовну незаконність звільнення.

Окремо позивач акцентує на тому, що, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 та видаючи відповідний наказ, відповідачем не було належним чином окреслено підстав для звільнення позивача як у частині нормативних підстав, що проявилося у відсутності їх конкретизації в спірному наказі відповідно до норми чинного законодавства, так і в частині фактичних підстав, що проявилося у відсутності якого-небудь обґрунтування причин та мотивів відбору конкретних працівників до звільнення.

А також, на переконання ОСОБА_1 , спірне звільнення порушило актуальну заборону щодо звільнення працівників у час тривання карантину через поширення інфекційної хвороби COVID-19.

Як стверджує позивач, зазначені обставини в сукупності свідчать про грубе порушення відповідачем вимог чинного законодавства та незаконне звільнення ряду працівників із Львівської митниці ДФС. При цьому, позивач покликається й на висновки Головного управління Держпраці у Львівській області, яке за наслідками інспекційних відвідувань Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, встановило порушення трудового законодавства та видало відповідні приписи про їх усунення.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що він був незаконно звільнений із посади державної служби, відтак, свої вимоги вважає повністю обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до позиції відповідача - Львівської митниці ДФС, яка ним висловлена у відзиві, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач зазначає, що в зв`язку з реформуванням митних органів було створено Галицьку митницю Держмитслужби, до якою в порядку реорганізації приєднано Львівську митницю ДФС. Відтак, настали підстави, з якими Закон України «Про державну службу» пов`язує можливість звільнення працівників - державних службовців.

У зв`язку з чим, наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» було визначено коло працівників, які підлягають попередженню про наступне вивільнення (серед яких був також ОСОБА_1 ) та зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення таких працівників на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. У подальшому, 10.03.2020 року позивач був письмово попереджений про наступне вивільнення (з 13.04.2020 року) зі займаної посади. А 15.04.2020 року позивача було звільнено відповідно до наказу від 13.04.2020 року №141-о.

Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач підкреслює, що спірні правовідносини регулюються спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про державну службу». У той же час, загальні норми законодавства про працю поширюється на державних службовців лише в частині відносин, не врегульованих спеціальним законом. Відповідач у цьому контексті зазначає, що позивачем помилково застосовуються норми загального трудового законодавства, натомість ігноруються належні положення спеціального законодавства, відтак, його (позивача) аргументи та висновки є необґрунтованими.

Так, ст. 83 Закону України «Про державну службу» визначає підстави для припинення державної служби, серед яких є можливість її припинення за ініціативою суб`єкта призначення. Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», державна служба може бути припинена у зв`язку із скороченням чисельності та штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу.

А тому, враховуючи те, що даному випадку відбувалася реорганізація державного органу (яка є окремою, самостійною та достатньою підставою для прийняття рішення про припинення державної служби) звільнення ОСОБА_1 , котрий обіймав посаду державної служби в органі, який реорганізувався, базувалося на приписах закону.

При цьому, на час прийняття рішення про наступне вивільнення позивача, його попередження про це та фактичного звільнення, актуальні норми закону в сфері державної служби не передбачали обов`язку роботодавця щодо працевлаштування працівників, які підлягали звільненню. А саме, ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачає право (а не обов`язок) щодо пропозиції державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі. Крім цього, дана норма також встановлює відсутність обов`язку з отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення державного службовця.

Також, заперечуючи проти доводів позивача, відповідач вважає некоректними його покликання на відкликання попередження про наступне вивільнення в силу продовження роботи понад день, який визначений у такому попередженні як день звільнення, оскільки дані норми застосовуються лише до випадків звільнення з ініціативи працівника (а не роботодавця). А також, голослівними та помилковими відповідач вважає інші аргументи позивача, які, на переконання відповідача, не кореспондують ані конкретним спірним обставинам, ані нормам закону.

Таким чином, відповідач вважає, що звільнення ОСОБА_1 зі займаної посади відбулося у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому, підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.

Іншим відповідачем - Галицькою митницею Держмитслужби - надано відзив ідентичний за змістом і доводами відзиву Львівської митниці ДФС. Відтак, Галицька митниця Держмитслужби також вважає, що позов ОСОБА_1 є безпідставним і до задоволення не підлягає.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинною профспілковою організацією працівників у Львівській митниці - пояснень по суті спору до суду не надано, про причини не повідомлено.

У судових засіданнях позивач, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просили позов задовольнити. Представники відповідачів у судових засіданнях позов не визнали, ствердили про його безпідставність, а тому, просили у задоволенні позову відмовити. Третя особа участі в судових засіданнях не взяла, про причини суд не повідомила.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1994 року працював на різних посадах у митних органах, будучи призначеним 04.11.1994 року на посаду інспектора-кінолога служби по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил Мостиської митниці. У матеріалах справи також наявна копія присяги державного службовця, яку позивач склав 16.06.1995 року при проходженні служби в митних органах.

Як вбачається з наказу від 23.04.2019 року №304-о ОСОБА_1 з 01.05.2019 року був увільнений із посади державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС та переведений на посаду державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС, де продовжував службу до часу спірного звільнення.

Так, встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» було вирішено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу (п. 1 постанови). Пунктом 2 постанови №1200 установлено, зокрема, що Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства. Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» було вирішено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби (п. 1 постанови), в тому числі утворено Галицьку митницю Держмитслужби (згідно з додатком 1 до постанови). Окрім того, п. 2 постанови №858 вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2. А зокрема, шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби реорганізовувалися Івано-Франківська митниця ДФС, Львівська митниця ДФС, Тернопільська митниця ДФС.

На виконання п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №858 видано наказ ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», відповідно до п. 1 якого постановлено розпочати реорганізацію митниць ДФС, п. 4 визначено строк реорганізації тривалістю в три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Наказом ДФС України від 24.03.2020 року №14-рг було внесено зміни до п. 4 наказу від 25.11.2019 року №30-рг і замінено слова «три місяці» на «шість місяців».

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 28.11.2019 року внесено інформацію щодо перебування Львівської митниці ДФС щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.

Також судом установлено, що наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення» було наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Серед переліку працівників, які підлягали попередженню, наявний також позивач (п. 212 додатку до наказу).

Однак, наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 року №03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення», із причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, наказ №666 був скасований як нереалізований.

Судом установлено, що наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» було наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається. У п. 173 додатку до наказу №07 зазначено позивача серед службовців, які підлягали попередженню про наступне вивільнення.

Встановлено, що на виконання наказу від 10.03.2020 року №07 ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення. Так, у матеріалах справи наявне письмове попередження від 10.03.2020 року про наступне вивільнення, надане позивачеві, в якому вказано про те, що в зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200, від 02.10.2019 року №858, з урахуванням особливостей визначених ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та ч. 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України державний інспектор митного поста «Мостиська-Залізничний» Львівської митниці ДФС ОСОБА_1 попереджається про наступне звільнення зі займаної посади 13.04.2020 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Одночасно позивача проінформовано про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.

Таке попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 отримав 10.03.2020 року, що засвідчене його особистим підписом, факт чого не заперечуються також і учасниками даної справи при її розгляді.

Судом встановлено, що в подальшому наказом Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року №141-о позивача було звільнено 15.04.2020 року з посади державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, на підставі попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року.

ОСОБА_1 з наказом №141-о про звільнення був ознайомлений 15.04.2020 року о 10 год. 35 хв., коли йому було під підпис вручено копію такого наказу. При цьому, позивач засвідчив свою незгоду зі звільненням.

Таким чином, вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 оскаржив його до суду за цим позовом.

У зв`язку з чим, установивши необхідні дійсні обставини справи, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов`язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення виходить із наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, а також захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 569 Митного кодексу України, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у ст. 544 Митного кодексу України, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у ст. 544 Митного кодексу України, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги.

Правове становище посадових осіб митних органів визначається Митним кодексом України, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

При цьому, зважаючи на те, що питання припинення служби в митних органах не врегулюване Митним кодексом України, слід керуватися законодавством про державну службу та іншими релевантними актами законодавства України.

Так, принципи, правові та організаційні засади державної служби визначає Закон України «Про державну службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну службу» (нормативні акти наводяться в редакції, застосовній на час спірних правовідносин), правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Таким чином, суд резюмує, що до спірних правовідносин (стосовно припинення державної служби позивача в митних органах) першочергово застосовуються норми спеціального закону - Закону України «Про державну службу». В той же час, застосування загальних норм трудового законодавства допустиме лише в разі неврегулювання відповідних питань спеціальним законодавством або ж прямої вказівки про це в спеціальному нормативному акті.

Указане відповідає й рішенню Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/202 у справі №1-1/2002, в якому викладено висновок про те, що на правовідносини державної служби можуть поширюватися положення інших законів у частині, яка не врегульована спеціальними законами. Також і у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі №21-8а15 зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2018 року у справі №803/31/16.

У зв`язку з чим, суд відзначає, що підстави для припинення державної служби окреслює ст. 83 Закону України «Про державну службу».

Зокрема, як визначено в п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу», державна служба може припинятися за ініціативою суб`єкта призначення (ст.ст. 87, 87-1 Закону України «Про державну службу»).

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Отже, державна служба відповідно до даних приписів спеціального закону може припинятися за настання будь-якої з таких обставин: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, 2) скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, 3) реорганізації державного органу.

При цьому, слід ствердити, що конструкція п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» вказує на те, що реорганізація державного органу (як і будь-яка з інших підстав, що визначена в цьому пункті) є достатньою самостійною підставою для прийняття суб`єктом призначення рішення щодо припинення державної служби по відношенню до відповідних державних службовців (які проходять службу в реорганізовуваних органах - юридичних особах).

У нашому випадку, як це засвідчується зібраними матеріалами справи, дійсно мала місце реорганізація Львівської митниці ДФС, що очевидним чином випливає зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», наказу ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», якими передбачено припинення Львівської митниці ДФС шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно з п. 5 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Відповідно до п. 8 Порядку №1074, внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації.

У нашому випадку до новоствореної юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби були приєднані інші юридичні особи - Івано-Франківська митниця ДФС, Львівська митниця ДФС і Тернопільська митниця ДФС, які в результаті таких дій припинялися. Таким чином слід дійти висновку, що відбулася саме їхня реорганізація.

При цьому, суд критично оцінює тезу позивача про виключне перейменування органів, позаяк, у даному випадку йдеться не про один орган виконавчої влади, який був би перейменований (зі збереженням його правосуб`єктності як юридичної особи), а про припинення ряду окремих юридичних осіб (Івано-Франківська митниця ДФС, Львівська митниця ДФС, Тернопільська митниця ДФС) шляхом приєднання до іншої окремої юридичної особи (Галицька митниця Держмитслужби).

У зв`язку з чим, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що в нашому випадку дійсно настала обставина для можливості припинення державної служби за ініціативи роботодавця (суб`єкта призначення) - реорганізація державного органу - як це й передбачено п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

У цьому контексті суд також наголошує на тому, що такі обставини як-то - відсутність фактичного зменшення штату (кількості посад) державних службовців у новоствореному митному органів у порівнянні з чисельністю тих органів, які приєднувалися до нього, або наявність у новоствореному митному органі тієї ж посади державної служби, яку обіймав позивач у припиненому органі, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки в даному випадку достатньою підставою для припинення державної служби й підставою для вивільнення зі займаної посади є реорганізація відповідної юридичної особи, яка є фактичною та слідує за відповідним рішенням про реорганізацію (шляхом злиття, приєднання, поділу чи перетворення).

Таким чином, слід ствердити, що внаслідок реорганізації Львівської митниці ДФС у спосіб приєднання до іншої особи (що було ухвалено відповідним компетентним органом) відповідач (Львівська митниця ДФС) вправі був ініціювати припинення державної служби з підпорядкованими службовцями, в тому числі й із ОСОБА_1 .

При цьому, суд критично оцінює доводи позивача в тій частині, що відповідачем не було з достатньою чіткістю визначено правову підставу для його звільнення з-посеред множини підстав за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

У цьому контексті слід підкреслити, що зміст рішення про звільнення працівника необхідно оцінювати з урахуванням всіх релевантних обставин, а зокрема й рішень щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, які є публічними та очевидно відомими позивачеві. Таким чином, визначену відповідачем підставу для звільнення слід пов`язувати саме з реорганізацією відповідного органу, що відповідає п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Більш того, у попередженні про наступне вивільнення, яке було надане ОСОБА_1 , чітко й конкретно окреслено, що воно надається власне у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС.

Щодо доводів позивача про те, що його необґрунтовано та без належної оцінки й порівняння з іншими працівниками було включено до переліку осіб, які повинні підлягати майбутньому вивільненню, суд відзначає по перше, що таке питання відноситься до розсуду відповідного органу, який реорганізовується. А по друге, слід узяти до уваги, що за актуальних правовідносин мала місце реорганізація юридичної особи, в якій працював позивач, з її подальшим припиненням (тобто, втратою правосуб`єктності як окремої особи). Таким чином, питання залишення на посаді державної служби за даних обставин обумовлювалося виключно можливим переведенням позивача до новоствореного органу (до якого приєднувалася Львівська митниця ДФС).

Відповідно ж до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу», державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Таким чином, залишення ОСОБА_1 на державній службі в спосіб переведення до іншого органу не залежало повністю від волі Львівської митниці ДФС, де проходив службу позивач, а пов`язане також із рішенням новоствореної Галицької митниці Держмитслужби.

Як засвідчується матеріалами справи, голова Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 17.12.2019 року звертався до в.о. начальника Галицької митниці Держмитслужби з листом №4343/8/13-70-04 у тому числі щодо надання пропозицій вакантних посад у Галицькій митниці Держмитслужби, проте, останньою не було надано пропозицій роботи. Отже, Львівська митниця ДФС діяла в даних правовідносин добросовісно та нею було вжито заходів з мінімізації фактів припинення державної служби.

Таким чином, суд не знаходить причин для висновку про безпідставне прийняття рішення щодо вивільнення ОСОБА_1 зі займаної посади державної служби у зв`язку з реорганізацією відповідного органу, що мало місце за наявності нормативних і фактичних підстав.

У той же час, суд зауважує, що саме по собі наявність підстав для звільнення працівника не може повністю виправдовувати наступне звільнення, позаяк, його правомірність перебуває також у прямій залежності з подальшим дотриманням установленої процедури вивільнення (у даному випадку державного службовця), що підлягає перевірці в судовому порядку (зважаючи також на доводи позивача щодо порушення відповідної процедури).

Й першочергово слід визначити, якими нормами релевантного законодавства й їх належною редакцією повинна регламентуватися відповідна процедура припинення державної служби, особливо, враховуючи зміну норм, які регулюють спірні правовідносини в частині процедури звільнення державного службовця.

Відтак, суд звертає увагу на те, що попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 було складене та підписане 10.03.2020 року й у той же день надане під підпис позивачеві, а звільнення позивача відбулося 15.04.2020 року.

На той час Закон України «Про державну службу» діяв зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року №440-IX, які набрали чинності 13.02.2020 року.

І якщо попередня редакція Закону України «Про державну службу» (до 13.02.2020 року) не регламентувала питання щодо надання пропозицій обійняття вакантних посад, а також погодження звільнення державного службовця із виборним органом первинної профспілкової організації, тобто це передбачало необхідність застосування загальних норм трудового законодавства до неурегульованих правовідносин (у тому числі відповідних норм Кодексу законів про працю України), то після 13.02.2020 року Законом України «Про державну службу» було чітко врегульовано дані питанні спеціальним чином.

Так, чинна з 13.02.2020 року редакція Закону України «Про державну службу» не передбачала обов`язку роботодавця щодо надання вивільнюваному державному службовцеві пропозицій вакантних посад (а відносила це питання виключно до права роботодавця). А також, закон не обумовлював можливість звільнення державного службовця лише в разі неможливості його переведення на іншу посаду. Окрім того, спеціальним законом було передбачено й відсутність обов`язку з отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення державного службовця.

А саме, відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Таким чином, застосовна на час звільнення позивача редакція ст. 87 Закону України «Про державну службу» встановлювала, що процедура звільнення державного службовця та припинення державної служби з підстав реорганізації державного органу не вимагає ані обов`язкового пропонування вакантних посад державної служби, ані обов`язкового погодження з виборним органом первинної профспілкової організації.

Більш того, ч. 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України також передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців, провадиться: за їх персональним попередженням не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня вивільнення; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 не застосовуються положення кодексу щодо пропозиції роботи вивільнюваному працівникові та щодо можливості звільнення виключно в разі неможливості переведення на іншу роботу; а також не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

При цьому, суд відзначає, що матеріалами справи засвідчується факт повідомлення відповідачем Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці про заплановане вивільнення (лист від 12.03.2020 року №41/10/13-70-04) і проведення з нею консультацій про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення їх несприятливих наслідків (протокол від 03.04.2020 року №5), тобто відповідачем виконано положення ч. 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (хоча законом і не обумовлено дані обставини як обов`язкову передумову для проведення відповідних звільнень).

Отже, в цій частині суд не знаходить порушень зі сторони Львівської митниці ДФС при проведенні процедур припинення державної служби по відношенню до ОСОБА_1 .

Тут же суд бере до уваги аргументи позивача про начебто безпідставне здійснення відповідачем процедур щодо припинення з ним державної служби на виконання наказу Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення», замість наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення», однак, оцінює їх критично.

Суд відзначає, що питання практичної організації проведення реорганізації юридичної особи, в тому числі й у частині вивільнення її працівників, відноситься до сфери розсуду адміністрації такої особи. Відтак, за відсутності законодавчого регламентування даних аспектів, доцільність проведення тих чи інших заходів у межах реорганізації не повинна бути предметом оцінки суду чи інших суб`єктів. Більш того, суд вважає, що дотримання засади правової визначеності, на яку покликається позивач, у даних правовідносинах забезпечується в спосіб дотримання процедури та строків вивільнення, а не регулювання адміністративно-розпорядчої діяльності роботодавця. А також сумнівним є втручання в даному випадку в правомірні очікування працівника, оскільки, розумними правомірними очікуваннями з його сторони є продовження трудових відносин (відносин державної служби), а не їх щонайшвидше припинення (тобто більш пізнє вивільнення з посади очевидним чином більше відповідає інтересам працівника).

Також недоречним слід вважати покликання ОСОБА_1 на те, що попередження про наступне вивільнення було надане йому в час, коли тримісячний строк для проведення реорганізації Львівської митниці ДФС закінчився й ще не був продовжений.

У цьому контексті суд відзначає, що дійсно наказом ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг було визначено строк реорганізації тривалістю в три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (що відбулося 28.11.2019 року), а продовження такого строку було формалізовано лише наказом ДФС України від 24.03.2020 року №14-рг.

Однак, потрібно взяти до уваги, що чинне законодавство України не містить такої підстави для припинення процесу реорганізації юридичної особи як сплив строку її проведення, який є нічим іншим як формою організаційно-розпорядчого планування відповідного процесу. Крім того, реорганізація Львівської митниці ДФС розпочалася за постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858, яка не може змінюватися, коригуватися чи припинятися наказом ДФС України.

Вирішуючи цей спір суд також надає критичної оцінки доводам позивача щодо нібито відкликання попередження про наступне вивільнення 13.04.2020 року в силу його ( ОСОБА_1 ) виходу на роботу з 13 по 15 квітня 2020 року. Суд відзначає, що ст. 38 Кодексу законів про працю України, на яку покликається позивач у даному випадку, регулює виключно питання розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, чого в нашому випадку не відбувалося. При цьому, застосування таких норм за аналогією закону є неможливим через відсутність відповідних законодавчих прогалин у певному правовому регулюванні.

Також суд відхиляє аргументи ОСОБА_1 щодо порушення заборони на звільнення під час карантину. Суд зауважує, що норми постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року №256 «Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» носять рекомендаційний характер і стосуються державних службовців та працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома або перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину. Таким чином, дані покликання позивача є нерелевантними, позаяк, не доведено існування таких обставин (виконання ним роботи вдома чи перебування відпустці без збереження заробітної плати на період карантину), а також обов`язкового припису щодо заборони його звільнення в час карантину.

Крім того, суд не знаходить причин для визнання протиправним звільнення позивача з посади державної служби внаслідок того факту, в 2020 році йому провадилася виплата заробітної плати новоствореною Галицькою митницею Держмитслужби.

У цій частині потрібно зазначити, що дана обставина спричинена приписами ч. 10 ст. 51 Бюджетного кодексу України, яка передбачає, що у разі утворення державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у цьому періоді здійснюється в межах видатків, передбачених державним органам, які ліквідуються або реорганізуються у зв`язку з утворенням таких нових державних органів. У разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступному бюджетному періоді до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

Насамкінець суд відхиляє покликання позивача на результати інспекційних відвідувань Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, проведених Головним управлінням Держпраці у Львівській області, оскільки надані матеріали не вказують на існування конкретних обставин щодо порушень чинного законодавства України саме при спірному звільненні ОСОБА_1 , які би були підтверджені належними та допустимими доказами. Результати перевірок органів Держпраці, до яких апелює ОСОБА_1 , не мають для суду преюдиційного значення та не можуть наперед обумовлювати рішення суду та впливати на його оцінку дійсних обставин справи, які встановлені за наслідком судового вирішення певного спору відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Інших вагомих і узгоджених аргументів, підтверджених належними та допустимими доказами, які би вказували на протиправність оспорюваних рішень відповідача, ОСОБА_1 не наведено.

Відтак, урахувавши всі встановлені обставини справи та застосовні до них положення нормативно-правових актів, суд приходить до обґрунтованого висновку, що Львівською митницею ДФС було дотримано вимог тих законодавчих приписів, які підлягали застосуванню та були чинні на час спірних правовідносин, при звільненні позивача з державної служби. У зв`язку з чим, оскаржуваний наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року №141-о не підлягає визнанню протиправним і скасуванню. А відповідно, не підлягають задоволенню й похідні вимоги, які випливають із вищенаведеної - про поновлення на посаді та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують належної обґрунтованості вимог, з якими звернувся до суду позивач. Натомість, відповідачами спростовано заявлені позивачем вимоги і доведено правомірність своїх дій і рішень.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці професійної спілки працівників митних органів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297, пп. 15.5 пп. 15 п. 1 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.02.2021 року.

Суддя Сасевич О.М.