Рішення № 94518582, 01.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 року Справа № 160/15676/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

25.11.2020 року представник позивача - адвокат Кудрін Дмитро Анатолійович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форма «Ф» № 0004503-0414-0410 від 04.11.2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єкта нежитлової нерухомості в розмірі за 2019 рік - 23550,33 грн., 2018 рік -21010,75 грн., 2017 рік - 18059, 20 грн., загалом 62620,28 грн.

Одночасно представник позивача просить стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним, оскільки податковим органом несвоєчасно було винесено вказане податкове повідомлення-рішення № 0004503-0414-0410 від 04.11.2020, Разом з тим, податки не можуть бути визнані обов`язковими до сплати у 2017 році, оскільки лише у січні 2017 року оприлюднено рішення Павлоградської міської ради, яким була визначена ставка податку для суб`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в м. Павлограді на 2017 рік. Також застосування ставки податку з коефіцієнтом 0,5% є невірним, оскільки нерухоме майно, що належить позивачу, в комерційних цілях нею не використовується.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року було відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

26.01.2021 року до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0004503-0414-0410 від 04.11.2020 прийнято на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а отже відсутні підстави для його скасування.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать будівля ДДУ (літера А за генеральним планом) загальною площею 1128, 7 кв. м., вимощення І, огорожа № 1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 31.05.2013 року приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Нижник А.М., що підтверджується копією витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

04.11.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесене податкове повідомлення-рішення № 0004503-0414-0410 у відповідності до положень п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54. п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, про визначення ОСОБА_1 грошового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2017-2019 роки, у розмірі за 2019 рік - 23550,33 грн., 2018 рік - 21010,75 грн., 2017 рік - 18059,20 грн., всього 62620, 28 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, представник позивача звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий податок - на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з пп. 266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Проте, даний вид податку відноситься до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп.10.1.1п.10.1та п.10.2ст.10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у складі податку на майно.

Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України(пп.4.2,4.4,10.4 Податкового кодексу України).

У відповідності до п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 ПК України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ ПК України для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, зміни щодо податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення певного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2017 року Павлоградська міська рада прийняла рішення №540-18/VІІ «Про внесення змін до рішення міської ради від 11.01.2016 року №74-4/VІІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким було вирішено встановити ставки податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, 2017 - це плановий період, а 2018 рік - вже бюджетний період.

Підпунктом 4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, визначено принцип стабільності, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Оскільки рішення Павлоградської міської ради прийняте 04.01.2017, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2018 року.

Тобто, правила визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, встановлені ст. 266 Податкового кодексу України (з урахуванням приписів пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України), не можуть застосовуватися раніше 2018 року.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К/800/8077/16 від 30 серпня 2016 року по справі № 826/22028/15.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу суми податкового зобов`язання за 2017 рік за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за спірним податковим повідомленням-рішенням.

З приводу обґрунтування позивача про несвоєчасність винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, суд зазначає наступне.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено та направлено на адресу позивача 04.11.2020, що на думку останнього є протиправним, оскільки відповідач має право винести податкове повідомлення-рішення за 2017 рік до 1 липня 2018 року, за 2018 рік-до 1 липня 2019 року, за 2019 рік до 1липня 2020 року відповідно.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.266.7.2 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з п.266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Відповідно до п.102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

За вказаних обставин, податковий орган вправі в межах строків передбачених пунктом 102.1 статті 102 ПК України, тобто протягом 1095 днів, визначити грошове зобов`язання платнику податків за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Порушення строків складання податкового повідомлення-рішення згідно п. 266.7.2 ст. 266 ПК України призводить до звільнення платника податків від відповідальності, передбаченої ПК України лише за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

ПК України не містить норм, які вказують про звільнення саме від сплати грошового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у разі порушення строків складання податкового повідомлення-рішення згідно п.266.7.2 ст. 266 ПК України.

Недотримання строків передбачених п.266.7.2 ст. 266 ПК України може свідчити лише про недотримання відповідачем процедури їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірних рішень та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень і, як наслідок, їх скасування.

Якщо податкове повідомлення-рішення податкового органу прийнято ним у межах компетенції та з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків, суму такого зобов`язання, таке рішення є правомірним, навіть у разі, коли порушено строки його надсилання (вручення), передбачені ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 820/1975/17 та у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі № 808/144/18.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині несвоєчасності винесення оскаржуваного рішення є необґрунтованими, а вимоги в цій частині безпідставні.

З приводу не погодження позивача щодо застосування відповідачем коефіцієнта для розрахунку 0,5 % замість коефіцієнта 0,25, оскільки будівля в комерційних цілях не використовується, суд зазначає наступне.

Станом на 01 січня 2018 року ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, були встановлені згідно з рішенням Павлоградської міської ради від 11.07.2017 №741-24/VІІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Станом на 01.01.2019 року відповідні ставки податку на нерухоме майно встановлені згідно з рішенням Павлоградської міської ради від 19.06.2018 № 1231-37/VІІ

Відповідно до додатку до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставки податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості на 2018 рік для 10.1 «Інші будівлі: комерційного призначення (крім розташованих у багатоквартирних житлових будинках)» були встановлені у розмірі - 0,5% відсотка мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

Під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначалося грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018, відповідач керувався вимогами нормативних актів, що діяли у 2018 році, а саме рішенням Павлоградської міської ради від 11.07.2017 №741-24/УІІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким визначені ставки податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості.

Відповідно до додатку до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставка податку на об`єкти нерухомості на 2018 рік були встановлені у такому розмірі - «інші будівлі: комерційного призначення» - 0,5% відсотків мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

Приймаючи рішення по справі, суд також враховує той факт, що відповідачем визначено грошове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, виходячи з того, що об`єкт використовується у комерційних цілях.

Однак, позивач зазначає у позові, що будівля належить до категорії інших будівель (будівля дитячого дошкільного закладу), яка зараз знаходяться в занедбаному стані, жодна комерційна діяльність в даних приміщеннях не ведеться.

Відповідачем жодних доказів в підтвердження того, що такі будівлі використовується в комерційних цілях не надано.

Разом з тим, у додатку 1 до рішення Павлоградської міської ради від 19.06.2018 № 1231-37/VІІ «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», було встановлено ставку податку на об`єкти нерухомості на 2019 рік у такому розмірі - «будівлі дошкільних та позашкільних навчальних закладів» - 0,25% відсотків мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

З системного аналізу викладеного, можна зробити висновок, що необхідний коефіцієнт для оподаткування нерухомого майна за 2018-2019 роки, що належить позивачу становить 0,25 %

Відповідач у наданому відзиві на позов підтвердив застосування Податковим органом ставки податку за коефіцієнтом 0,5 % під час визначено суму податкового зобов`язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, саме відповідач повинен підтвердити, що позивач використовує належні їй будівлі у комерційних цілях, що не було вчинено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині застосування невірної ставки податку за коефіцієнтом 0,5 % під час визначення суми податкового зобов`язання за 2018-2019 роки за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору № ПН 3605119 від 23.11.2020, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

А тому, понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 840,80 згідно положень ст. 139 КАС України,підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 4000 грн., суд виходить з наступного.

Статтею 132 КАС України встановлено вичерпний перелік видів судових витрат.

Так, згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.

Відповідно до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З аналізу вищенаведених процесуальних норм можна зробити висновок, що розподіл витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката адміністративним судом можливо здійснити лише за наявності сукупності доказів, якими такі витрати підтверджуються, а саме: договору про надання правничої допомоги; детального опису, часу, використаного на виконання робіт, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд звертає увагу, що до матеріалів адміністративного позову позивачем не додано жодного документа для підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., зокрема, квитанції про сплату такої суми.

Так, до позову позивачем додано лише Договір про надання юридичних послуг від 07.11.2020, та додаток №1 до Договору відповідно до якого зазначено види юридичних послуг та порядок їх оплати (орієнтований). Також надано рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.02.2018 № 57, копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю № 2756, ордер на дання правничої допомоги.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено понесені ним судові витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги адвоката в адміністративній справі № 160/15676/20 у розмірі 4000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0004503-0414-0410 від 04.11.2020 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині визначення суми податкового зобов`язання, а саме:

- за 2017 рік у розмірі 18059,20 грн., оскільки сума нарахована за відсутності чинного рішення міської ради;

- за 2018 рік - 10505,38 грн., та за 2019 рік - 11775, 17 грн. відповідно, оскільки суми податкового зобов`язання в розмірі за 2018 рік - 21010,75 грн., та за 2019 рік - 23550,33 грн., нараховані із застосуванням коефіцієнту 0,5 % замість правильного коефіцієнту 0,25 %, а отже суд, позовні вимоги за період 2018-2019 роки задовольняє частково з урахуванням коефіцієнту 0,25 %

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ: 43145015) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області № 0004503-0414-0410 від 04.11.2020, в частині яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єкта нежитлової нерухомості в розмірі за 2017 рік - 18059, 20 грн., за 2018 рік -10505,38 грн., за 2019 рік -11775, 17 грн., всього на суму 40339,75 грн.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області № 0004503-0414-0410 від 04.11.2020, яким ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в частині суми за 2018 рік - 10505,38 грн., за 2019 рік -11775,17 грн., а всього 22280,55 грн., відмовити

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ: 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко