Рішення № 94518029, 01.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 лютого 2021 р. Справа № 120/5375/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішенням 61 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради від 12.08.2020 №64 йому протиправно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Ухвалою суду від 06.10.2020 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом термін позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача всі наявні матеріали, які стали підставою для винесення оскаржуваного рішення.

06.11.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказує, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

На переконання відповідача, бажана позивачем земельна ділянка, згідно земельно-облікових документів Стрижавської селищної ради знаходиться у власності ОСОБА_2 . Разом з тим, в поданих позивачем матеріалах відсутнє нотаріально посвідчене погодження на вилучення земельної ділянки. Відповідачем не приймалось рішення щодо віднесення такої земельної ділянки до земель запасу. Крім того, припинення права власності на земельну ділянку здійснюється за згодою землевласника або за рішенням суду.

Також відповідач зазначає, що для внесення в базу даних Державного земельного кадастру України інформації про таку земельну ділянку розробляється технічна документація по встановленню, відновленню меж земельної ділянки на місцевості.

Представником позивача надано відповідь на відзив яким він заперечує проти аргументів зазначених у відзиві, разом з тим просить витребувати у селищної ради додаткові докази.

У період з 08.12.2020 по 31.12.2020 головуючий суддя перебував у відпустці.

Ухвалою суду від 04.01.2021 клопотання представника задоволено, зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії рішень/державних актів про передачу у власність ОСОБА_2 землі, яку бажає отримати позивач, а у разі їх відсутності вказати орган, у якого перебувають ці (рішення/акти) і період прийняття рішень про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 та відомості щодо місця проживання ОСОБА_2 .

27.01.2020 відповідачем надано пояснення зі змісту яких встановлено, що рішенням 17 сесії Стрижавської селищної ради 23 скликання від 23.03.2000 "Про надання в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд в смт. Стрижавка" надано гр. ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,125 га в смт. Стрижавка. Крім зазначеного, надано копію рішення 17 сесії Стрижавської селищної ради 23 скликання від 23.03.2000 та копію акту виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд в смт. Стрижавка від 24.04.2000.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступне.

12.06.2020 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,15 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, що межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520655900:02:005:0098.

Рішенням 61 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №64 від 12.08.2020 позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває у власності. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами п.п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідних розмірах в залежності від місця розташування земельної ділянки.

Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений ч. 7 ст. 118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Як зазначено судом, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало посилання відповідача на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка знаходиться по АДРЕСА_1 та перебуває у власності.

Із наданих відповідачем письмових пояснень у відзиві на позовну заяву та додаткових доказів встановлено, що правовим актом, яким земельна ділянка надавалася в користування ОСОБА_2 є рішення 17 сесії Стрижавської селищної ради 23 скликання від 23.03.2000 "Про надання в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд в смт. Стрижавка", яким надано гр. ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,125 га в смт. Стрижавка.

В той же час, згідно приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас, в силу приписів ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).

Водночас судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів про те, що бажана для позивача земельна ділянка наразі дійсно перебуває у користуванні іншої особи, оскільки з рішення селищної ради від 23.03.2000 не є можливим встановити, яку саме земельну ділянку передано тій чи іншій особі, та чи перебуває вона у користуванні цієї особи до цього часу.

Також, на підтвердження того, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 , відповідачем надана "Книга по обліку платежів земельного податку на 2016-2020 роки", Викопіювання з плану зонування території смт. Стрижавка.

Однак, суд не приймає такі докази як належні та допустимі, в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України, оскільки надана відповідачем копія одного аркуша "Книги по обліку платежів земельного податку на 2016-2020 роки" свідчить лише про те, що ОСОБА_2 здійснював платежі по земельному податку у 2016 році, в той же час вид користування цією землею встановити не можливо.

Крім того, встановити тотожність земельної ділянки на яку має намір розробити проект землеустрою позивач та, за яку здійснювались платежі ОСОБА_2 не можливо також.

Додатково слід вказати, що надане викопіювання з плану зонування смт. Стрижавка свідчить, що земельна ділянка, яку позначили на графічних матеріалах, не містить інформації про її відведення в натурі будь-кому.

Враховуючи вищезазначене, спірна земельна ділянка несформована та інформація про зареєстроване право власності (користування) щодо цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастру відсутня.

У свою чергу суд враховує те, що відповідно до п. 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. В той же час відповідачем не надано суду жодних доказів про те, що відповідне рішення селищної ради від 23.03.2000 в частині, що стосується спірної земельної ділянки є виконаним згідно положень діючого ЗК України.

За наведених вище обставин суд вважає, що право власності (постійного користування) на земельну ділянку не могло виникати на підставі одного лише рішення органу місцевого самоврядування, а тому зазначення в оскаржуваному рішенні про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність такої підстави як відсутність погодження землекористувачів на вилучення земельної ділянки є неправомірним.

Також суд звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Аналогічна правова позиція міститься у висновках Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 23.01.2020 року у справі № №0840/2979/18.

Крім того, судом витребовувались у відповідача відомості щодо місця проживання (реєстрації) ОСОБА_2 , однак відповідач не надав затребуваної інформації.

Так, ч. 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд не може погодитись з правомірністю відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, що зазначені в оскаржуваному рішенні, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження перебування бажаної для позивача земельної ділянки у власності чи користуванні іншої особи, відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та як наслідок задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то суд зазначає наступне.

Наслідком скасування судом у цій справі рішення Стрижавської селищної ради № 64 від 12.08.2020 є те, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим.

Згідно ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення Стрижавської селищної ради не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Даний висновок суду ґрунтується на тому, що відповідачем в оскаржуваному рішенні чітко не встановлено особи, якій надано земельну ділянку, на яку претендує позивач. Так, рішення селищної ради № 64 від 12.08.2020 не містить конкретної особи, якій надано спірну земельну ділянку, яку також бажає отримати у власність позивач.

При цьому суд враховує, що у своєму відзиві відповідач вказує, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 В той же час, відповідач відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, обмежився лише загальною фразою, що земельна ділянка перебуває у власності, не з`ясувавши при цьому, якій саме особі така земельна ділянка передана, чи використовує така особа відповідну земельну ділянку та чи вчиняє дії щодо подальшого оформлення відповідних прав на землю, що має значення для правильного вирішення відповідного питання.

Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана належна оцінка зазначеним вище обставинам як і не перевірено зміст такого клопотання на предмет відповідності в цілому і іншим вимогам статті 118 ЗК України, так як оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов`язані з відповідною нормою. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 по справі № П/811/2541/17.

За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути подане позивачем клопотання від 12.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,15 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, що межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520655900:02:005:0098 та прийняти по суті рішення у формі розпорядчого документу з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Аналогічного правового висновку дійшов 7ААС у постанові від 05.08.2020 (справа № 120/975/20-а).

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат судом враховано норми ч. 3 ст. 139 КАС України, якими визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 61 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №64 від 12.08.2020 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зобов`язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,15 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на корить ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 560,53 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області (вул. 40-річчя Перемоги, буд. 7, смт. Стрижавка, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23210, код ЄДРПОУ 04330007)

Суддя Комар Павло Анатолійович