Рішення № 94517402, 25.01.2021, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/1101/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "СпецАтом"

до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення в сумі 306 590,09 грн.

Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.

Представники сторін:

від позивача не з`явився

від відповідача Осіпчук О.Ю.

Судові засідання проводилися у режимі відеоконференції. Поза межами приміщення суду в режимі ВКЗ брав участь представник відповідача за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

ОПИС СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "СпецАтом" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 306 590,09 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ТОВ "Виробниче підприємство "СпецАтом" та Відокремленим підрозділом "Рівненська АЕС" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було укладено договір поставки товару №53-122-01-19-08951 від 06.12.2019 року.

На виконання умов договору постачальник 24 березня 2020 року здійснив поставку товару на загальну суму 299 357,28 грн., що підтверджується видатковою накладною № ВН-000004 від 24 березня 2020 року. Водночас, покупець після постачання товару свій обов`язок щодо сплати за поставлений товар не виконав, чим порушив умови договору. Заборгованість за поставлений товар складає 299 357,28 грн.

Також, керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу 4 551,87 грн. - 3% річних та 2 680,94 грн. - інфляційних втрат.

У своєму відзиві, що поданий до суду 16.12.2020 р., відповідач позов визнав та зазначив, що наявна заборгованість пов`язана зі складним фінансовим становищем підприємства, проте незважаючи на ситуацію яка склалася відповідач вживає всіх заходів для оплати боргу.

Крім того відповідач просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 26 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено до слухання в засіданні на 21 грудня 2020 року.

16 грудня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

21 грудня 2020 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року розгляд справи відкладено на 12 січня 2021 року.

22 грудня 2020 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 12 січня 2020 року розгляд справи відкладено на 25 січня 2021 року.

25 січня 2021 року відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи докази часткової оплати основного боргу за договором №53-122-01-19-08951 від 06.12.2019 року на загальну суму 95 000,00 грн.

В судове засідання 25.01.2021 р. представник позивача не з`явився.

В судовому засіданні відповідач наявність заборгованості не заперечував та підтвердив часткову оплату основного боргу. Суд зауважує, що відповідач визнав наявну заборгованість до початку розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

06 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "СпецАтом" (постачальник/позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (покупець/замовник/відповідач) було укладено договір поставки товару №53-122-01-19-08951 (надалі договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити для потреб Замовника продукцію, а Замовник зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та цінами, що передбачені у додатку № 1 (специфікації) до договору.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що загальна сума договору (вартість продукції) становить 299 357,37 грн.

Згідно з умовами пункту 3.1. договору, строк поставки товару сторони визначили протягом 50 календарних днів з дати оприлюднення договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно із Законом України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється на умовах (DDP) згідно з "ІНКОТЕРМС-2000". Місце поставки та вантажоотримувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС".

На виконання умов договору постачальник 24 березня 2020 року здійснив поставку замовнику товару на загальну суму 299 357,28 грн., що підтверджується видатковою накладною № ВН-000004 від 24 березня 2020 року.

Листом №6058/041 від 17 квітня 2020 року відповідач повідомив позивача про проходження контролю та оформлення ярлика на придатну продукцію №1-7-151 від 31 березня 2020 року (а.с. 39).

Позивач зазначає, що відповідач після постачання товару свій обов`язок щодо сплати за поставлений товар не виконав, чим порушив умови договору. В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем заборгованості за отриманий від позивача товар у строки, обумовлені договором.

11 листопада 2020 року позивач направив відповідачу претензію про сплату заборгованості, яка залишена без задоволення (а.с. 43-47).

Позивач зазначає, що відповідно до умов договору, кінцевий строк сплати за поставлену продукцію, відповідно до пункту 6.1. договору настав 24 березня 2020 року.

Відтак, керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу з 16 травня 2020 року по 17 листопада 2020 року - 2 680,94 грн. інфляційного збільшення заборгованості та 4 551,87 грн. 3% річних.

У процесі розгляду справи відповідач здійснив часткову оплату основного боргу 95 000,00 грн. Згідно платіжних доручень №11574 від 10.12.2020 р. сплачено 50 000,00 грн., №12406 від 24.12.2020 р. сплачено 25 000,00 грн., №584 від 21.01.2021 р. сплачено 20 000,00 грн.

Таким чином станом на 25.01.2021 р. основний борг складає 204 357,28 грн. Також не сплаченими лишилися 3% річних та інфляційні втрати.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача наявну заборгованість.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

Положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно з нормами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 525 ЦК України, та частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено умовами договору, оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію.

Ярлик оформлено 08 серпня 2020 року, відтак кінцевим строком оплати за поставлену продукцію сторони погодили 31 березня 2020 року.

Суд зауважує, що умовами договору встановлено строк обрахунку оплати поставленого товару саме в календарних днях. А тому відповідач повинен був враховувати такі обставини під час виконання свого договірного обов`язку.

Частиною 1 статті 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи позивачем частково погашено суму основного боргу в розмірі 95 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №11574 від 10 грудня 2020 на суму 50 000,00 грн; №12406 від 24 грудня 2020 на суму 25 000,00 грн; №584 від 21 січня 2021 на суму 20 000,00 грн.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до частини 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи наведене та зважаючи на відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення 95 000 грн. провадження у справі №918/1101/20 у цій частині підлягає закриттю.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 204 357,28 грн. основного боргу є бґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись положеннями статті 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу з 16 травня 2020 року по 17 листопада 2020 року 2 680,94 грн. інфляційного збільшення заборгованості та 4551,87 грн. 3% річних.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок, вважає його арифметично правильним та обґрунтованим.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

За результатами розгляду спору судом встановлені обставини щодо прострочення відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого товару, та невиконання умов договору свідчать про порушення відповідачем прав позивача. Таким чином, позовні вимоги належить задоволити частково, у частині вимог про стягнення 204 357 грн. 28 коп. основного боргу, 4 551 грн. 87 коп. трьох відсотків річних, 2 680 грн. 94 коп. інфляційних втрат.

В частині позовних вимог про стягнення 95 000,00 грн. основного боргу провадження у справі слід закрити на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Розподіл судових витрат

У позовній заяві позивачем зазначено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, що складаються із сплаченого судового збору в розмірі 4 598,85 грн. та 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За умовами ч.1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч.3 ст.7 ЗУ "Про судовий збрі", за якою у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У зв`язку із визнанням відповідачем позовних вимог у даній справі на підставі ч.3 ст.7 ЗУ "Про судовий збір" підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "СпецАтом" 2 299,42 грн. судового збору.

Таким чином, на відповідача покладається до відшкодування позивачу решта сплаченого судового збору 2 299,43 грн.

Відносно витрат позивача на правову допомогу суд констатує, що ТОВ "Виробниче підприємство "СпецАтом" не подало жодних доказів фактичної оплати 10 000,00 грн. за надання правової допомоги. Тому у господарського суду відсутні підстави здійснювати розподіл судових витрат у цій частині.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 237-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (промзона, м.Вараш, Рівненська область, 34400, ідентифікаційний код 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "СпецАтом" (49127, м. Дніпро, проспект Слобожанський, буд.117, приміщення 53, ідентифікаційний код 41568441) - 204357 (двісті чотири тисячі триста п`ятдесят сім) грн. 28 коп. основного боргу, 4 551 (чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 87 коп. 3% річних, 2 680 (дві тисячі шістсот вісімдесят) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 2 299 (дві тисячі двісті дев`яносто дев`ять) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Закрити провадження у справі №918/1101/20 в частині вимог про стягнення 95 000,00 грн. основного боргу.

4. Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "СпецАтом" (49127, м. Дніпро, проспект Слобожанський, буд.117, приміщення 53, ідентифікаційний код 41568441) - 2 299 (дві тисячі двісті дев`яносто дев`ять) грн. 42 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №13 від 18.11.2020 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи №918/1101/20.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 29 січня 2021 року.

Суддя Бережнюк В.В.