Рішення № 94517394, 21.01.2021, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/868/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення 138 346 041,80 грн.

секретар судового засідання: Коваль С,М.;

від позивача: Незнамова Т.О.;

від відповідача: Бабій В.В.;

від відповідача: Москаль Я.О.;

ОПИС СПОРУ

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 130 294 018,27 грн., з яких: 102 597 306,45 грн. основного боргу, 10 953 205,59 грн. пені, 5 545 153,64 грн. три проценти річних, 11 198 352,59 грн. інфляційних втрат.

Після відкриття провадження у справі позивачем подано клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до змісту якого позивач просить стягнути з відповідача 138 346 041,80 грн., з яких: 102 597 306,45 грн. основного боргу, 10 953 205,59 грн. пені, 9 411 731,12 грн. 3% річних та 15 383 798,64 грн. інфляційних втрат.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18 вересня 2017 року.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору передав відповідачу у власність природний газ на загальну суму 333 049 894,07 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Оплату за поставлений газ відповідач здійснював несвоєчасно, та не виконав зобов`язання у визначений договором строк. Сума простроченого та несплаченого основного боргу становить 102 597 306,45 грн.

У зв`язку з прострочення сплати боргу позивач нарахував відповідачу пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати.

У своєму відзиві на позов відповідач заперечив проти задоволення позову зазначивши, що згідно пункту 5.1. договору, регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України №758 від 01 жовтня 2015 року.

Постановою Кабінету Міністрів України №758 від 01 жовтня 2015 року затверджено положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.

Згідно зі змістом пункту 16 положення, станом на 28 вересня 2016 року, в редакції постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року, АТ "НАК "Нафтогаз України" у період з 01 травня 2016 року по 31 березня 2017 року постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною в розмірі 4942,00 гривні за 1 тис. куб. метрів без ПДВ.

Відповідно до пункту 5.2. договору, вартість природного газу була встановлена у розмірі 5 930,40 грн. разом з ПДВ за 1 тис.куб. м.

Вказана редакція п. 16 положення була включена на підставі постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №758 від 01 жовтня 2015 року", яка рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі №826/9665/16, визнана протиправною та нечинною з моменту її прийняття.

Попередня редакції абз. 3 п. 16 положення передбачала, що АТ "НАК "Нафтогаз України" постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною, яка у період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року визначається для виробництва теплової енергії складає 1 770,74 гривні за 1 тис. куб. м. без ПДВ.

Відповідач зазначає, що згідно з умовами договору постачання природного газу №3845/1617-ТЕ-28 від 28 вересня 2016 року, у період з 28 вересня 2016 року до 31 березня 2017 року (припинення дії постанови Кабінету Міністрів України №758 від 01 жовтня 2015 року) АТ "АК "Нафтогаз України" поставило ТОВ "Рівнетеплоенерго" 53 586 618,00 м. куб. природного газу, за який ТОВ "Рівнетеплоенерго" було сплачено АТ "НАК "Нафтогаз України" 317 790 079,39 грн.

В той же час, у період з 28 вересня 2016 року до 31 березня 2017 року, постанова Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року була нечинною, а тому в цей період діяла попередня редакція п. 16 положення, відповідно до якої вартість природного газу з ПДВ складала 2,124888 грн. за і м.куб. з ПДВ.

На переконання відповідача, АТ "НАК "Нафтогаз України" від ТОВ "Рівнетеплоенерго" безпідставно набуло 203 924 517,84 грн.

28 грудня 2019 року ТОВ "Рівнетеплоенерго" направило на адресу позивача вимогу про повернення протягом 7 днів з моменту її отримання безпідставно набутих коштів в сумі 203 924 517,84 грн.

Так як в запропонований строк вказана вимога виконана не була, ТОВ "Рівнетеплоенерго" звернулося до АТ "НАК "Нафтогаз України" з заявою про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, з якою ТОВ "Рівнетеплоенерго" є кредитором, а АТ "НАК "Нафтогаз України" є боржником та має обов`язок повернути кредитору безпідставно набуті грошові кошти в сумі 203 924 517,84 грн., та одночасно АТ "НАК "Нафтогаз України" є кредитором, а ТОВ "Рівнетеплоенерго" є боржником та має обов`язок сплатити кредитору нараховані на підставі договору постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18 вересня 2017 року основний борг у розмірі 102 597 306,45 грн., пеню у розмірі 10 953 205,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 198 352,59 грн. та 3% річних в розмірі 5 545 153,64 грн.

Відповідач вважає, що зобов`язання ТОВ "Рівнетеплоенерго" щодо сплати АТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі договору постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18 вересня 2017 року основного боргу у розмірі 102 597 306,45 грн., пені у розмірі 10 953 205,59 грн., інфляційних втрат у розмірі 11 198 352,59 грн. та 3% річних у розмірі 5 545 153,64 грн. є припиненими в силу зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

У своїй відповіді на відзив позивач зазначив, що у нього відсутні підстави для здійснення перерахунку ціни у договорах постачання природного газу. Крім того, позивач зазначив, що існують підстави для визнання заяви ТОВ "Ріванетеплоенерго" про зарахування зустрічних однорідних вимог недійсною.

Відповідачем надано заперечення проти відповіді на відзив, відповідно до змісту яких останній просив суд закрити провадження у справі.

Крім того позивачем подано пояснення по справі, в яких останній вказав, що спеціальний режим проведення розрахунків не обмежує контрагентів у можливості виконати грошове зобов`язання та не змінює строків здійснення розрахунків, та відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів.

У грудні 2020 року відповідачем подано заяву про зменшення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 відсотків річних, відповідно до змісту якої відповідач просить зменшити заявлені штрафні санкції, інфляційні втрати та 3 % річних на 100 %. Вказана заява підписана представником відповідача - адвокатом, згідно довіреності.

Позивачем надано заперечення щодо заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до змісту яких позивач просить відмовити в задоволенні вказаного клопотання.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог та просили суд зменшити розмір штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 09 грудня 2019 року відкрито провадження у справі №918/868/19, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23 грудня 2019 року.

Ухвалою суду від 23 грудня 2019 року підготовче засідання відкладено на 21 січня 2020 року.

20 січня 2020 року відповідачем подано відзив на позов.

Ухвалою суду від 21 січня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 04 лютого 2020 року.

03 лютого 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

04 лютого 2020 року в судовому засіданні оголошено перерву до 25 лютого 2020 року.

10 лютого 2020 року відповідачем подано заперечення проти відповіді на відзив у справі.

21 лютого 2020 року позивачем подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/137/20.

Ухвалою суду від 11 грудня 2020 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 22 грудня 2020 року.

11 грудня 2020 року позивачем подано пояснення по справі.

22 грудня 2020 року відповідачем подано заяву про зменшення штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Ухвалою суду від 22 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, закрито підготовче провадження, розгляд справи призначено на 23 грудня 2020 року.

22 грудня 2020 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 23 грудня 2020 року прийнято заяву АТ "НАК "Нафтогаз України" про збільшення позовних вимог, розгляд справи по суті відкладено на 21 січня 2021 року.

13 січня 2021 року позивачем подано заперечення на заяву про зменшення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти задоволення позову та просили суд зменшити розмір штрафних санкцій інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

18 вересня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (наразі акціонерним товариством) (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (відповідач, споживач) було укладено договір на постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 (надалі договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 12.1. договору (з врахуванням додаткової угоди №5 від 20 вересня 2018 року), цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника, і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2017 року до 30 вересня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 61,885 тис. куб. м..

Додатковою угодою №2 від 02 квітня 2018 року пункт 2 договору доповнено абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 6 300,0 тис. куб. м.".

Додатковою угодою №3 від 07 червня 2018 року пункт 2 договору доповнено абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 червня 2018 року по 31 липня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 1 857,0 тис. куб. м.".

Додатковою угодою №4 від 13 серпня 2018 року пункт 2 договору доповнено абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 2,0 тис. куб. м.".

Додатковою угодою №5 від 20 вересня 2018 року пункт 2 договору доповнено абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 вересня 2018 року по 30 вересня 2018 року (включно) газ орієнтованим обсягом до 2,0 тис. куб. м.".

Відповідно до пункту 3.1. договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до пунктів 3.7.-3.8. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу споживачем у відповідному місяці поставки та встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Не пізніше 7-го числі місяця, наступного за місцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику, зокрема підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Як видно з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 333 049 894,07 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2017 року на суму 22 210 901,76 грн., від 30 листопада 2017 року на суму 46 348 750,61 грн., від 31 грудня 2017 року на суму 53 059 875,91 грн., від 31 січня 2018 року на суму 66 078 871,16 грн., від 28 лютого 2018 року на суму 63 649 915,73 грн., від 31 березня 2018 року на суму 59 227 058,99 грн., від 30 квітня 2018 року на суму 12 824 211,28 грн., від 31 травня 2018 року на суму 9 600 428,04 грн., від 30 червня 2018 року на суму 6 452,28 грн., від 31 серпня 2018 року на суму 28 056,72, від 30 вересня 2018 року на суму 15 371,59 грн..

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з врахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Згідно додаткової угоди №1 укладеної між сторонами 11 січня 2018 року внесено зміни до абзацу 3 пункту 6.1. договору, виклавши його в наступній редакції:

"Сторони погодили, що з врахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".

Відповідач свої зобов`язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно та неповному обсязі, станом на час розгляду спору за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість в сумі 102 597 306,45 грн., доказів оплати вказаної заборгованості відповідач суду не надав.

Згідно з умовами пункту 5.1. договору, ціна (без врахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

У відповідності до пункту 5.2. договору, ціна за 1000 куб. газу на дату укладення договору становить 5 930,40 грн. (з ПДВ).

Згідно з пунктом 8.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20.

Також у пункті 8.3. договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договорів про реорганізацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплати на користь постачальника платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Додатковою угодою №1 від 11 січня 2018 року сторони домовились викласти пункт 8.2. та пункт 8.3. у наступній редакції: "8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нарахована пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256.".

"8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплати на користь постачальника платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.".

Крім того, додатковою угодою № 1 від 11 січня 2018 року сторони домовились викласти підпункт 4 пункту 11.3. в наступній редакції: "Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та непрофінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використанні для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору".

Керуючись положеннями пункту 8.2. договору з урахуванням додаткової угоди № 1, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 10 953 205,59 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, зокрема за зобов`язаннями жовтня 2017 року (без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 11.01.05 №20) нараховано з 28.11.2017 по 19.12.2017 - 61 843,60 грн., за зобов`язаннями листопада 2017 року (без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 11.01.05 №20) нараховано з 26.12.2017 по 26.02.2018 - 610 727,05 грн., за зобов`язаннями грудня 2017 року (без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.02 №256) нараховано з 26.01.2018 по 19.04.2018 - 847 997,88 грн., за зобов`язаннями січня 2018 року з 27.02.2018 по 08.07.2018 - 854 135,53 грн., за зобов`язаннями лютого 2018 року (без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.02 №256) нараховано з 27.03.2018 по 26.09.2019 2 305 858,65 грн., за зобов`язаннями березня 2018 року з 26.04.2018 по 25.10.2018 - 4 543 283,33 грн., за зобов`язаннями квітня 2018 року з 26.05.2018 по 25.11.2018 - 989 115,60 грн., за зобов`язаннями травня 2018 року з 26.06.2018 по 25.12.2018 - 736 444,89 грн., за зобов`язаннями червня 2018 року з 26.07.2018 по 25.01.2019 - 497,66 грн., за зобов`язаннями серпня 2018 року з 26.09.2018 по 25.03.2019 - 2 128,70 грн., за зобов`язаннями вересня 2018 року з 26.10.2019 по 25.04.2019- 1 172,70 грн.

Також позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 9 411 731,12 грн. та 15 383 798,64 грн. інфляційних втрат відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Розрахунки вказаних вимог долучено до матеріалів справи.

Зокрема за розрахунком 3% річних за зобов`язаннями жовтня 2017 року нараховано з 28.11.2017 по 19.12.2017 - 11 312,86 грн., за зобов`язаннями листопада 2017 року нараховано з 26.12.2017 по 27.02.2018 - 156 015,92 грн., за зобов`язаннями грудня 2017 року нараховано з 26.01.2018 по 22.04.2018 - 277 921,85 грн., за зобов`язаннями січня 2018 року з 27.02.2018 по 08.07.2018 - 426 557,09 грн., за зобов`язаннями лютого 2018 року нараховано з 27.03.2018 по 30.11.2020 2 247 018,90 грн., за зобов`язаннями березня 2018 року з 26.04.2018 по 30.11.2020 - 4 620 122,82 грн., за зобов`язаннями квітня 2018 року з 26.05.2018 по 30.11.2020 - 968 756,39 грн., за зобов`язаннями травня 2018 року з 26.06.2018 по 30.11.2020 - 700 766,56 грн., за зобов`язаннями червня 2018 року з 26.07.2018 по 30.11.2020 - 455,06 грн., за зобов`язаннями серпня 2018 року з 26.09.2018 по 30.11.2020 - 1 835,79 грн., за зобов`язаннями вересня 2018 року з 26.10.2019 по 30.11.2020- 967,88 грн.

За розрахунком інфляційних втрат за зобов`язаннями листопада 2017 року нараховано з 01.01.2018 по 31.01.02.2018 - 362 154,77 грн., за зобов`язаннями грудня 2017 року нараховано з 01.02.2018 по 31.03.2018 - 686 415,72 грн., за зобов`язаннями січня 2018 року з 01.03.2018 по 30.06.2018 - 1 046 765,17 грн., за зобов`язаннями лютого 2018 року нараховано з 01.04.2018 по 31.10.2020 - 3 138 998,10 грн., за зобов`язаннями березня 2018 року з 01.05.2018 по 31.10.2020 - 7 358 128,90 грн., за зобов`язаннями квітня 2018 року з 01.06.2018 по 31.10.2020 - 1 593 227,82 грн., за зобов`язаннями травня 2018 року з 01.07.2018 по 31.10.2020 - 1 192 718,16 грн., за зобов`язаннями червня 2018 року з 01.08.2018 по 31.10.2020 - 852,73 грн., за зобов`язаннями серпня 2018 року з 01.10.2018 по 31.10.2020 - 3 115,72 грн., за зобов`язаннями вересня 2018 року з 01.11.2018 по 31.10.2020- 1 421,55 грн.

Крім того судом встановлено, що у січні 2020 року відповідач звернувся до позивача з заявою про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог №03-05/63/66 від 10.01.2020, яка обґрунтована тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 року у справі № 826/9665/16, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 року, визнано протиправною та не чинною постанову КМ України № 315 від 27.04.2016 року "Про внесення змін до постанови Кабінету України від 01 жовтня 2015 року № 758", у зв`язку з чим позивач неправомірно отримав різницю у вартості природного газу за регульованими цінами, визначеними постановою КМ України №315 від 27.04.2016 року, та попередньою редакцією п. 16 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу. Відповідачем самостійно здійснено перерахунок різниці між вартістю природного газу за цінами постанови КМ України № 315 та попередньої редакції, унаслідок чого, на думку відповідача, позивач безпідставно набув 203 924 517,84 грн., у зв`язку з чим заявив про припинення зобов`язань внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами поставки природного газу.

Судом встановлено, що у лютому 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року у справі №918/137/20 позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог задоволено, визнано недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог № 03-05/63/66 від 10.01.2020 року.

Вказане рішення залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2020 року.

Відповідач обґрунтовуючи відсутність заборгованості посилався на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 року у справі №826/9665/16, за яким постанова Кабінету Міністрів України, якою встановлено регульовану ціну вартості природного газу, що постачається з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню визнана нечинною з моменту її прийняття.

Разом з тим, за інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Касаційного адміністративного суду від 25.06.2020 року у справі №826/9665/16 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Станом на час розгляду справи, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості щодо набрання рішенням суду у справі 826/9665/16 законної сили.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання природного газу. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої вимоги про стягнення заборгованості за поставлений газ, нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних обґрунтованими, а відповідач заперечує проти цього.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 525 Цивільного кодексу України, та частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що станом на час розгляду спору за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість згідно договору в сумі 102 957 306,45 грн., доказів погашення вказаної заборгованості відповідач суду не надав.

Крім того, як встановлено судом в процесі розгляду справи, рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року у справі №918/137/20 визнано недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог №03-05/63/66 від 10.01.2020 року.

Судом також встановлено, що за інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Касаційного адміністративного суду від 25.06.2020 у справі №826/9665/16 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 скасовано та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Станом на час розгляду справи, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості щодо набрання рішенням суду у справі 826/9665/16 законної сили.

Доказів протилежного сторонами суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за договором на постачання природного газу №8365/1718-ТЕ-28 від 18 вересня 2017 року становить 102 597 306,45 грн., доказів оплати поставленого товару на вказану суму відповідач суду не надав, судом не встановлено підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі за відсутності предмету спору.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом взято до уваги, що згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Як зазначено вище, суд встановив, що оплату за поставлений газ відповідач здійснював несвоєчасно.

Згідно наданого позивачем розрахунку, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 10 953 205,59 грн., з наданим позивачем розрахунком суд погоджується, та приходить до висновку, що розрахунок неустойки є законним та обґрунтованим.

Також, згідно з розрахунком позивача, з яким погоджується суд, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 9 411 731,12 грн. та 15 383 798,64 грн. інфляційних втрат відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, щодо вимог про стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідачем подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій у порядку, передбаченому статтею 233 Господарського кодексу України, яке обґрунтоване тим, що придбання газу здійснювалося виключно для потреб населення, підприємство практично залишається єдиним постачальником послуг з централізованого постачання теплової енергії та гарячої води населенню та підприємствам установам та організаціям міста Рівного.

Зазначає, що підприємство знаходиться у скрутному фінансовому становищі, що викликано незалежними від його обставинами - несвоєчасними та неповними розрахунками населення міста Рівного за надані послуги, та несвоєчасним відшкодуванням державою різниці в тарифах та низьку платоспроможність значної кількості споживачів теплової енергії у важких економічних умовах, що спричинена пандемією короновірусу COVID-19.

Надходження коштів на рахунок підприємства та можливе погашення заборгованості за природній газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів.

Відповідач вказує, що згідно довідки №04-05/3412/3415 від 14 грудня 2020 року заборгованість споживачів перед відповідачем становить станом на 01.11.2020 року 144,5 мл.грн.

Відповідач вказує, що проводить претензійно - позовну роботу зі споживачами, а проте вказані заходи не дають належних результатів, зокрема за період з 01.01.2016 по 01.01.2017 року подано 436 позовів на суму 7 919,8 тис.грн., з яких стягнуто 2 104,2 тис. грн., за період з 01.01.2017 по 01.01.2018 року подано 792 позови на суму 17 046,8 тис.грн., з яких стягнуто 2 346,5 тис. грн., за період з 01.01.2018 по 01.01.2019 року подано 255 позовів на суму 8 588,3 тис.грн., з яких стягнуто 2 153,6 тис. грн., за період з 01.01.2020 по 30.11.2020 року подано 798 позовів на суму 23 471 тис.грн., з яких стягнуто 2 790,3 тис. грн.

Крім того відповідач вказує, що станом на 01.11.2020 року має заборгованість за електроенергію в розмірі 1 360 991,45 грн. , та за водопостачання 4 290 557,98 грн.

Крім того відповідач вказує, що не заперечував та сплачував вартість поставленого природного газу, що відображено позивачем у власному розрахунку.

При тому, відповідач вказує, що згідно фінансово-господарської звітності у позивача за попередні роки відсутня збитковість в роботі, тоді як звітів про фінансові результати відповідача за 2016-2020 року видно, що підприємство є збитковим.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням конкретних обставин в їх сукупності суд дійшов висновку, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Слід також врахувати, що крім стягнення пені позивач також заявив до стягнення 3% річних та інфляційні, які за своєю природою є компенсацією за користування належними до сплати позивачу коштами, та інфляційні нарахування, які є відшкодуванням втрат позивача, спричинених знеціненням грошових коштів, та які визнано судом обґрунтованими, що в свою чергу забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача.

Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Розглянувши подану заяву, судом встановлено наявність обставин, з якими положення статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України пов`язують можливість зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, а тому керуючись положеннями статті 233 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суд вважає за можливе зменшити розмір пені з 10 953 205,59 грн. до 5 476 602,79 грн., тобто на 50 %.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних.

Зокрема згідно з нормами статті 233 ГК України, уразі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому в розумінні положень статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно з умовами частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В розумінні статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Натомість статтею 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з приписами статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В обґрунтування підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат відповідач послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Згідно висновків викладених у пункті 8.38. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 слідує, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим, як слідує з вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, під час розгляду справи встановлено, що сторони договору дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару.

"Щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом (20 липня 2018 року) складала 98 381 грн. 92 коп., сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн. відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн., перевищуючи майже в два рази суму прострочення" (пункт 8.40 постанови).

Натомість в даній справі позивачем нараховано відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі, що встановлений законом - безпосередньо статтею 625 ЦК України.

На переконання суду, в даному випадку правовідносини, яким надано правову оцінку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 не є подібними тим правовідносинам, які досліджені судом в даному конкретному випадку.

Відповідач зазначає, що нараховані 3% річних становлять 9% від заявленої суми боргу, а інфляційних втрат 14 %.

Таким чином, суд погоджується з позицією позивача, що нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати є законними, обґрунтованими, та співмірними з розміром заявлених вимог про стягнення заборгованості та не є надмірними.

Крім того, у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду підкреслено, що зменшення судом загального розміру відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання можливо лише з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення. В даному випадку суд, враховуючи конкретні обставини даної справи не знаходить підстав для такого зменшення відсотків річних, як плати за користування чужими грошовими коштами.

З аналогічних мотивів суд не знаходить підстав для зменшення нарахованих позивачем інфляційних втрат.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

На думку суду, встановлені обставини щодо невиконання відповідачем договірних зобов`язань з своєчасної оплати поставленого товару, свідчать про порушення відповідачем прав позивача. Суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості вимог про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення 102 597 306 грн. 45 коп. основного боргу, 5 476 602 грн. 79 коп. пені, 9 411 731 грн. 12 коп. 3 % річних, 15 383 798 грн. 64 коп. інфляційних втрат є законними, ґрунтуються на положеннях укладеного між сторонами договору та нормах чинного законодавства України. Відповідач не навів суду переконливих аргументів на підтвердження своєї позиції, які б переважили аргументи позивача або викликали обґрунтовані сумніви стосовно позовних вимог. Доводи позивача відповідачем не спростовані, а відтак вимоги позивача мають бути задоволені.

При цьому суд, враховуючи положення статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України вважає за можливе зменшити розмір пені з 10 953 205,59 грн. до 5 476 602,79 грн., тобто на 50 %.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

При зверненні з позовом позивачем сплачено максимальний розмір судового збору.

Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що позов визнаний обґрунтованим, а спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відтак судовий збір в розмірі 672 350,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027. м. Рівне, вул. Д.Галицького 27, код ЄДРПОУ 36598008) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вул. Б.Хмельницького 6, код ЄДРПОУ 20077720) 102 597 306 (сто два мільйони п`ятсот дев`яносто сім тисяч двісті п`ять) грн. 45 коп. основного боргу, 5 476 602 (п`ять мільйонів чотириста сімдесят шість тисяч шістсот два) грн. 79 коп. пені, 9 411 731 (дев`ять мільйонів чотириста одинадцять тисяч сімсот тридцять один) грн. 12 коп. 3 % річних, 15 383 798 (п`ятнадцять мільйонів триста вісімдесят три тисячі сімсот дев`яносто вісім) грн. 64 коп. інфляційних втрат та 672 350 (шістсот сімдесят дві тисячі триста п`ятдесят) грн. 00 коп. судового збору

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 5 476 602 грн. 79 коп. пені відмовити.

Позивач (Стягувач): Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вул. Б.Хмельницького 6, код ЄДРПОУ 20077720).

Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027. м.Рівне, вул. Д.Галицького 27, код ЄДРПОУ 36598008).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 01 лютого 2021 року.

Суддя Качур А.М.