Рішення № 94517158, 29.01.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року Справа № 915/1434/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Давченко Т.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

без виклику сторін справу № 915/1434/20

за позовом фізичної особи-підприємця Турчановича Євгена Валерійовича,

АДРЕСА_1 ;

до Миколаївської міської ради,

вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001;

про визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору оренди землі

В С Т А Н О В И В:

Фізичною особою-підприємцем Турчановичем Євгеном Валерійовичем пред`явлено до Миколаївської міської ради позов про визнання, в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", укладеною між ними в редакції, запропонованій позивачем, додаткової угоди до договору оренди землі від 03.03.2010 № 7514, укладеного відповідачем з товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) фірмою "СТІВ" (далі ? договір), наступного змісту:

"ДОДАТКОВА УГОДА

до Договору оренди землі № 7514 від 03.03.2010

м. Миколаїв "___"_____20__року

Миколаївська міська рада в особі_________ _______________,

який діє на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 7 Закону України "Про оренду землі", ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, іменована далі за текстом "Орендодавець", з одного боку, і фізична особа-підприємець Турчанович Євген Валерійович, іменований далі по тексту "Орендар", з іншого боку, разом іменовані "сторони", а кожна окремо - "Сторона", уклали цю додаткову угоду до Договору оренди землі від 03.03.2010, зареєстрованому у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр "ДЗК", про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 16.04.2010 № 041049700060, а також зареєстрованому в книзі записів договорів оренди землі 16.04.2010 за № 7514, про викладене нижче.

1. Сторони дійшли згоди поновити договір оренди землі від 03.03.2010 № 7514, на істотних умовах та на строк, зазначених у самому договорі.

2. Ця додаткова угода є невід?ємною частиною договору оренди землі від 03.03.2010 № 7514, підписана Сторонами в двох автентичних примірниках.

РЕКВІЗИТИ СТОРОН

Орендодавець: Орендар: Миколаївська міська рада ідентифікаційний код 26565573 54001, м. Миколаїв вул. Адміральська, 20 _____ М.П. Фізична особа-підприємець Турчанович Євген Валерійович рнокпп НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ФОП___Є.В. Турчанович М.П.".

Позов мотивовано тим, що підприємцем Турчановичем придбано у ТОВ фірми "СТІВ" об?єкт нерухомості, розташований на орендованій за договором земельній ділянці, внаслідок чого позивач набув права орендаря за договором; при цьому відповідачем не розглянуто заяви підприємця Турчановича про поновлення зазначеного вище договору; позивач після закінчення строку дії договору оренди за відсутності заперечень Миколаївської міської ради продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендну плату.

Ухвалою від 02.12.2020 відкрито провадження в даній справі і визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Миколаївська міська рада у відзиві, зареєстрованому у Господарському суді Миколаївської області 30.12.2020 за вх. № 16852/20, позов не визнала, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, з посиланням на те, що підстави для поновлення дії договору, у тому числі і на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (далі ? Закон), відсутні, оскільки підприємець Турчанович у встановлений договором строк (до 12.11.2019) не повідомив Миколаївську міську раду про намір скористатись переважним правом на укладання договору оренди на новий строк.

При цьому відповідач посилається на правовий висновок, викладений у постанові Великої палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, зокрема, на те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону.

Миколаївська міська рада також зазначає, що у зв?язку з відчуженням ТОВ фірмою "СТІВ" на користь позивача об`єкту нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, в силу положень ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, право постійного користування у ТОВ фірми "СТІВ" припинилося; договір оренди землі не може вважатися поновленим на той самий строк через відсутність у ТОВ фірми "СТІВ" права користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі.

Інших документів по суті справи від сторін не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Між ТОВ фірмою "СТІВ" (орендарем) та Миколаївською міською радою (орендодавцем) укладено договір від 03.03.2010 № 7514 оренди землі (далі - договір), зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у державному реєстру земель вчинено запис від 16.04.2010 № 041049700060; договір зареєстровано в книзі записів договорів оренди 16.04.2010 за № 7514.

Умовами договору передбачено, що Миколаївська міська рада на підставі рішення від 18.02.2009 за № 42/59 продовжила ТОВ фірмі "СТІВ" оренду земельної ділянки, яка була передана рішенням міської ради від 12.02.2004 за № 18/12, для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску поблизу житлового будинку № 40 по вул. Крилова без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Заводський район/; в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12 кв.м., у т.ч. 6 кв.м. під спорудою, 6 кв.м. під проходами та проїздами, без права передачі її в суборенду; на земельній ділянці знаходиться торговельний кіоск; об?єктом оренди є тільки земельна ділянка (п.п. 1.1, 2.1-2.3 договору).

Договір, діє протягом 10-ти років з 12.02.2010; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням щодо продовження строку дії договору; підставою для поновлення договору оренди буде відповідне рішення міської ради (п. 3.1 договору).

На виконання умов договору Миколаївською міською радою передано в оренду ТОВ фірмі "СТІВ" земельну ділянку згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 16.04.2010.

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, на орендованій земельній ділянці розташоване нерухоме майно ТОВ фірми "СТІВ" ? нежитлове приміщення торговельного кіоску, розташоване за адресою: вул. Крилова, 40/3, м. Миколаїв.

Після укладення договору оренди ТОВ фірмою "СТІВ" відчужено указане вище нерухоме майно підприємцю Турчановичу у відповідності до укладеного між ними договору від 18.07.2018 купівлі-продажу, посвідченого у той же день приватним нотаріусом Миколаївського міського територіального округу Іскрицькою Г.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1349.

Відомості про набуття позивачем права власності на указану вище нерухомість внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис про право власності № 27098542, що підтверджується поданим позивачем відповідним Витягом із зазначеного реєстру від 18.07.2018 № 131334953.

Позивач, вважаючи, що до нього у порядку ч. 3 ст. 7 Закону, ч. 2 ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України перейшло право оренди на земельну ділянку, на якій розташоване придбане ним майно, продовжив внесення орендних платежів за земельну ділянку, а у подальшому 06.12.2019 через Центр надання адміністративних послуг звернувся до Миколаївської міської ради з заявою (листом-повідомленням) про поновлення договору оренди землі. До указаної заяви позивачем додано, зокрема, відповідний проект додаткової угоди до договору оренди, підписаний з боку орендаря.

Викладені обставини підтверджуються відповідною відміткою про отримання 06.12.2019 адміністратором Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради на заяві (реєстраційний № 000828), а також листом управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 14.01.2021 № 1218/11.02-03/21-2.

За твердженнями позивача, указане звернення відповідачем залишено без реагування, поданий підприємцем Турчановичем проект додаткової угоди відповідачем не підписано.

Не отримавши відповіді на заяву (лист-повідомлення) від 06.12.2019, підприємець Турчанович після закінчення строку дії договору оренди повторно звернувся до Миколаївської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі (укладення додаткової угоди), яке 27.03.2020 направлено відповідачу поштою разом з підписаним з боку орендаря проектом додаткової угоди. Викладені обставини підтверджуються поданими позивачем копіями поштових квитанцій та описом вкладення до цінного листа з відбитком штемпелю поштового відділення від 27.03.2020.

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, указане звернення Миколаївською міською радою також залишене без розгляду та прийняття відповідного рішення.

Згідно поданого відповідачем листа Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 14.01.2021 № 1218/11.02-03/21-2, звернення підприємця Турчановича щодо поновлення договору оренди з доданим до нього проектом додаткової угоди надійшло до управління 06.12.2019; в ході розгляду матеріалів цього звернення управлінням зроблено висновок про порушення умов договору оренди внаслідок реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці. Управлінням також викладено позицію щодо наявності підстав для звернення до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні територіальною громадою міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради спірною земельною ділянкою.

Згідно листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 23.12.2020 № 41495/02.06.01-04/20-2, інформація щодо розгляду звернення підприємця Турчановича в департаменті відсутня.

Суд зауважує, що, не зважаючи на документально підтверджений розгляд відповідачем звернень підприємця Турчановича, Миколаївською міською радою не подано суду доказів повідомлення позивача про результати такого розгляду. Не подано і доказів встановлення в судовому порядку порушень відповідачем умов договору оренди. Відсутні відповідні посилання також і у відзиві Миколаївської міської ради.

Підприємець Турчанович стверджує, що він і досі за відсутності заперечень відповідача продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та належним чином виконує обов?язки орендаря; заборгованість з орендної плати по спірній земельній ділянці відсутня. Викладені обставини підтверджуються поданими позивачем копіями платіжних доручень про сплату орендних платежів та не заперечуються Миколаївською міською радою.

Наведені обставини позивач вважає такими, що свідчать про "мовчазну згоду" Миколаївської міської ради на пролонгацію договору оренди.

Земельним законодавством визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності; договір оренди землі - договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.ст. 1, 13 ЗУ "Про оренду землі")

Питання переходу права оренди на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 ЗК України та 377 ЦК України, а також Законом України "Про оренду землі".

Так, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ч. 1 ст. 377 ЦК України).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ст. 120 ЗК України).

Викладене кореспондується і з приписами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", згідно якої до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Таким чином, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, натомість має місце заміна сторони в зобов`язанні. При цьому новий власник будівлі набуває право оренди земельної ділянки під придбаною нерухомістю шляхом внесення змін до існуючого договору оренди землі.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 29.08.2018 у справі № 920/675/17.

Отже, в даному випадку право оренди земельної ділянки за договором автоматично припинилося для ТОВ фірми "СТІВ" та перейшло до підприємця Турчановича з моменту державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, розташоване на цій ділянці.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Отже, право власності на нерухомість є непорушним і є правовою підставою для автоматичного виникнення права на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона перебувала у попереднього користувача. Лише припинення права на нерухомість може мати юридичні наслідки для позбавлення права на користування земельною ділянкою.

Статтею 182 ЦК України, ст. 125 ЗК України та ст. 3 Закону передбачено обов`язковість державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та виникнення права оренди на земельну ділянку з моменту державної реєстрації цього права.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).

Згідно п.1 ч.1 ст. 27 Закону, підставою для державної реєстрації права оренди на землю є відповідний договір оренди землі.

Отже, позивач, набувши право власності на нерухомість, розташовану на орендованій земельній ділянці, та право оренди зазначеної земельної ділянки, зобов`язаний зареєструвати таке право шляхом внесення змін до існуючого договору оренди землі.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ст. 33 Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов?язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов?язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов?язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов?язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п?ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов?язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов?язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст. 33 Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення ? запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв?язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов?язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону).

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов?язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов?язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини на певних умовах. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України. І саме в такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц; при цьому суд відступив від висновку про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої ч. 6 ст. 33 Закону.

Із змісту наведених положень законодавства та правових позицій вбачається, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону, необхідна наявність таких юридичних фактів:

- орендар належним чином виконує свої обов?язки за договором оренди;

- орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк;

- до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди;

- орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;

- орендодавець протягом місяця письмово не повідомив орендаря про відмову у поновленні договору оренди.

Частиною другою статті 33 Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідне звернення підприємця Турчановича направлене Миколаївській міській раді 06.12.2019, тобто більше ніж за місяць до спливу строку договору оренди (12.02.2020).

При цьому, не зважаючи на те, що позивачем було прострочене звернення до відповідача у рамках умов договору оренди, позивач встиг звернутись до орендаря у строк, передбачений для такого звернення діючим законодавством, відповідно до ст. 33 Закону, що не йде в розріз із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справі 313/350/16-ц.

Викладеним спростовуються твердження Миколаївської міської ради про відсутність підстав для переоформлення договору оренди та продовження строку його дії у зв`язку з тим, що підприємець Турчанович у встановлений законодавством строк не повідомив орендодавця про намір скористатись переважним правом на укладання договору оренди на новий строк.

Ураховуючи викладене, а також те, що: 1) позивач після закінчення строку дії договору повторно подав Миколаївській міській раді лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки та проект додаткової угоди; 2) що відповідачем з 06.12.2019 розглядається надіслана підприємцем Турчановичем заява з проектом додаткової угоди, і остаточне рішення Миколаївською міською радою досі не прийняте; 3) що позивач після закінчення строку дії договору продовжує користуватися земельною ділянкою та належним чином виконувати обов?язки за договором оренди, що не спростовано Миколаївською міською радою; 4) що запропонована позивачем додаткова угода передбачає поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк, суд визнає, що наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 33 Закону та визнання додаткової угоди до договору оренди укладеною в редакції, запропонованій позивачем.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об?єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що якщо особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об?єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов?язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком суб?єкта господарювання, у випадках передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб?єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 1 ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов?язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядається судом.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ст.188 ГК України).

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" містить пряму вказівку щодо обов`язковості укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та продовження договору оренди землі з мовчазної згоди орендодавця.

Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов?язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.

Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Ураховуючи викладені вище приписи законодавства та висновки суду за результатом дослідження матеріалів справи, суд визнає позов підприємця Турчановича підлягаючим задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, ? на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін (п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Отже, витрати підприємця Турчановича на оплату позовної заяви судовим збором, згідно платіжного доручення від 27.11.2020 № 529926659 у сумі 2102 грн., належить у цій сумі відшкодувати за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов фізичної особи-підприємця Турчановича Євгена Валерійовича задовольнити повністю.

2. Визнати додаткову угоду до договору оренди землі від 03.03.2010 № 7514 оренди землі, зареєстрованого у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у державному реєстру земель вчинено запис від 16.04.2010 № 041049700060, а в книзі записів договорів оренди ? запис від 16.04.2010 за № 7514, ? укладеною в наступній редакції:

"ДОДАТКОВА УГОДА

до Договору оренди землі № 7514 від 03.03.2010

м. Миколаїв "___"_____20__року

Миколаївська міська рада в особі______________________,

який діє на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 7 Закону України "Про оренду землі", ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, іменована далі за текстом "Орендодавець", з одного боку, і фізична особа-підприємець Турчанович Євген Валерійович, іменований далі по тексту "Орендар", з іншого боку, разом іменовані "сторони", а кожна окремо - "Сторона", уклали цю додаткову угоду до Договору оренди землі від 03.03.2010, зареєстрованому у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр "ДЗК", про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 16.04.2010 № 041049700060, а також зареєстрованому в книзі записів договорів оренди землі 16.04.2010 за № 7514, про викладене нижче.

1. Сторони дійшли згоди поновити договір оренди землі від 03.03.2010 № 7514, на істотних умовах та на строк, зазначених у самому договорі.

2. Ця додаткова угода є невід?ємною частиною договору оренди землі від 03.03.2010 № 7514, підписана Сторонами в двох автентичних примірниках.

РЕКВІЗИТИ СТОРОН

Орендодавець: Орендар: Миколаївська міська рада ідентифікаційний код 26565573 54001, м. Миколаїв вул. Адміральська, 20 _____ М.П. Фізична особа-підприємець Турчанович Євген Валерійович рнокпп НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ФОП___Є.В. Турчанович М.П.".

3. Стягнути з Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 26565573, на користь фізичної особи-підприємця Турчановича Євгена Валерійовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

4. Копії даного рішення направити учасникам справи на адреси, зазначені у вступній частині рішення.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.М. Давченко