Рішення № 94509254, 28.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 січня 2021 року справа №640/19572/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС)провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 липня 2017 року №26572-1305 та від 18 жовтня 2019 року №4226-3313-2615В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, вважаючи протиправними визначення сум податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, оскільки ОСОБА_1 , як платник єдиного податку, звільняється від сплати земельного податку у зв`язку із використанням землі під нежилими приміщеннями для здійснення господарської діяльності.

Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 23 жовтня 2019 року відкрив провадження в адміністративній справі №640/19572/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності визначення суми податкового зобов`язання як власнику нежитлового приміщення. Відповідач зазначив, що земельний податок нарахований позивачу як фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцю, а тому те, що ОСОБА_1 є платником єдиного податку, не звільняє його від обов`язку сплачувати земельний податок.

Позивач звернувся до суду із клопотанням про уточнення позовних вимог, яким повідомив, що після звернення до суду із даною позовною заявою ним отримано відзив контролюючого органу, яким зазначено про відкликання податкового повідомлення-рішення від 24 травня 2018 року №1316359-1305-2652 та винесення нового від 18 жовтня 2019 року №4226-3313-2615, з урахуванням проведеного перерахунку по податку на майно, в частині плати за землю з фізичних осіб. Отже, з урахуванням надісланих уточнень, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2017 року №26572-1305 та від 18 жовтня 2019 року №4226-3313-2615.

В частині дотримання строку звернення щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2017 року №26572-1305, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першо-третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавцем встановлено інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У даній справі позивачем оскаржено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення.

Пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлює, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це момент, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів, підтверджений належними доказами.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового Кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

Отже, у розумінні податкового закону строк оскарження податкового повідомлення-рішення складає 1095 днів з моменту його отримання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із позовом 13 жовтня 2019 року, тобто у межах строку, визначеного пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Право платника податків оскаржити рішення контролюючого органу передбачено пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 08 липня 2017 року №26572-1305 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 88 454,59 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 18 жовтня 2019 року №4226-3313-2615 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб з 01 січня 2018 року по 29 березня 2018 року у розмірі 21 326,04 грн.

Як зазначає відповідач у відзиві, сума податкового зобов`язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належними позивачу нежилими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначає, що плата за землю - це обов`язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Як вбачається зі змісту відзиву, ОСОБА_1 віднесений до переліку користувачів земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а площа земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача становить 1579,0 кв.м. Однак, суд звертає увагу, що у справі відсутні докази на підтвердження таких обставин.

Наявні у справі докази підтверджують, що згідно з договором дарування нежилої будівлі від 26 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. та зареєстрованого за реєстровим №2206, ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_1 нежилу будівлю яка являє собою склад матеріалів (літ. «Л») загальною площею 382,4 кв.м., що складає 3/100 частин від виробничих та адміністративних будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 серпня 2016 року №66715631 ОСОБА_1 є власником 3/100 нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа приміщень 13831,8 кв.м.

Таким чином, позивач є власником нежитлової будівлі, яка являє собою склад матеріалів (літ. «Л») загальною площею 382,4 кв.м., що складає 3/100 частин від виробничих та адміністративних будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі (пункт 286.6 статті 286 Податкового кодексу України).

Пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Разом з тим, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування, не надав суду доказів, які б підтверджували, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, виникнення обов`язку зі сплати земельного податку.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/13290/16 (адміністративне провадження №К/9901/42048/18).

Крім того, відповідач не надав розрахунку, за яким визначено, що загальна площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача становить саме 1 579,0 кв.м. Відповідач також не надав доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам пунктів 287.6 статті 287 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачає, що особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Як визначає підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов`язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.

Суд встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 25 січня 2018 року №1826513400363, є платником єдиного податку третьої групи; місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_2 ; до видів діяльності належить, зокрема надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

На підтвердження провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , позивач надав договір оренди нежилого приміщення від 01 березня 2016 року №1/5, акт приймання-передачі приміщень від 01 березня 2016 року, претензії по сплаті заборгованості та відповіді на них.

Доказів, які б спростовували твердження позивача, або, які свідчать, що належне позивачу нежилі приміщення та земельна ділянка під ними не використовуються для провадження господарської діяльності, відповідач до суду не надав.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежилу будівлю для провадження господарської діяльності, визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та не узгоджується з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року у справі №815/2146/17 (адміністративне провадження №К/9901/1698/17) та від 26 червня 2018 року у справі №826/14081/16 (адміністративне провадження №К/9901/49779/18).

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 08 липня 2017 року №26572-1305 та від 18 жовтня 2019 року №4226-3313-2615 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов задоволено, на користь позивача належить присудити понесені ним судові витрати по сплаті судового збору рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08 липня 2017 року №26572-1305 та від 18 жовтня 2019 року №4226-3313-2615.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 769,09 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дев`ять гривень дев`ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980).

Суддя В.А. Кузьменко