Рішення № 94509212, 28.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 року м. Київ № 640/11991/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52018-17 від 10.05.2019 року;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві утриматись від нарахування та обліку єдиного внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є найманим працівником, єдиний внесок за неї сплачується її роботодавцем, вона фактично не здійснювала господарської діяльності починаючи з 2010 року, що, в свою чергу, виключає наявність підстав для повторної сплати єдиного внеску.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятої ним вимоги та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, контролюючий орган вказує, що база нарахування єдиного соціального внеску фізичним особам-підприємцям відмінна від бази нарахування роботодавця, а тому, на думку ГУ ДПС у м. Києві, відсутня подвійна оплата такого внеску.

В свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, де вона зазначає, що контролюючий орган без належно проведеної перевірки не може визначити суми, які платник податків має сплачувати та наполягає на задоволенні адміністративного позову.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 18.05.2009, номер запису №2065000000022336.

03.06.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №20650060002022336 про припинення діяльності ФОП ОСОБА_1 .

10.05.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52018-17, якою повідомлено позивача про наявність станом на 30.04.2019 року недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 20390,90 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.20013 року №755-IV (далі - Закон №755-IV), в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із положеннями пункту 2 частини 4 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Аналіз наведеного дає суду підстави вважати, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

Відповідно до довідки вих. №81 від 17.04.2020 року позивач працює на підприємстві ПП «Будпостач» з 24.05.2016 року на посаді менеджера з логістики транспортного відділу, згідно наказу №178 від 23.05.2016 року по дату видачі такої довідки.

Згідно з довідкою форми ОК-7 Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» у період з 2016 року по березень 2020 року за позивача сплачувався єдиний внесок ПП «Будпостач».

Враховуючи наведене, суд констатує, що у період з 2016 року по березень 2020 року за ОСОБА_1 єдиний внесок сплачувався роботодавцем, тобто, за вказаний період мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягнута за рахунок його сплати роботодавцем, що в свою чергу, виключає наявність правових підстав для подвійної сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Доводи контролюючого органу в частині відмінності бази нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю і як найманому працівнику не спростовують вищевикладеного та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимоги.

Разом з цим, інші доводи сторін, у тому числі, щодо наявності/відсутності проведення перевірки контролюючим органом при визначення розміру єдиного внеску, в даному випадку, суд залишає поза увагою, адже наведене не має вирішального впливу для вирішення спору по суті.

Суд наголошує, що спірне рішення є протиправним, оскільки єдиний внесок за позивача сплачувався його роботодавцем, що, в свою чергу, виключає наявність підстав для подвійної сплати такого внеску.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищевикладене суд приходить до висновку про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Вирішуючи позовні вимоги в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача утриматись від вчинення певних дій суд вкаже наступне.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Як вже було вказано судом вище, пунктом 4 частини 1 статті 4 №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

03.06.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №20650060002022336 про припинення діяльності ФОП ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, станом на час вирішення спору по суті позивач не є фізичною особою-підприємцем, тобто не є платником єдиного внеску, з урахуванням чого, на думку суду, відсутні підстави для зобов`язання Головне управління ДПС у м. Києві утриматись від нарахування та обліку єдиного внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 .

Більше того, матеріали адміністративної справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження нарахування позивачу відповідачем єдиного внеску після прийняття спірного рішення.

Враховуючи наведене суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., а з огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 420,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52018-17 від 10.05.2019.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева