Рішення № 94508776, 29.01.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року Чернігів Справа № 620/5969/20

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо утримання з виплаченого, ОСОБА_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки належних при звільненні грошових сум, по день фактичного розрахунку, податку на доходи фізичних осіб у розмірі 7200,00 грн, без рівноцінної та повної компенсації розміру податку;

- зобов`язати Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити (компенсувати) ОСОБА_1 недоотриманий середній заробіток (грошове забезпечення) у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 7200,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що дії Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, щодо утримання з грошового забезпечення податку на доходи фізичних осіб, є неправомірними, такими, що порушують його права та законні інтереси, та не відповідають нормам законодавства України.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 04.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання адміністративного позову 15 - денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позовних вимог просить відмовити, зазначає, що наказом командувача СВ ЗСУ від 10.06.2019 №213 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби в запас, за станом здоров`я. Наказом військового комісара Ріпкинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 06.07.2019 №170 позивача з 04.08.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 по справі №620/1274/20 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40000,00 грн, які виплачені позивачу 30.10.2020 та з яких утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 7200,00 грн та військовий збір у розмірі 600,00 грн. Позивач був виключений зі списків особового складу Ріпкинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки 04.08.2019, а виплата середнього заробітку була виплачена 30.10.2020, коли позивач не мав статусу військовослужбовця, тому утримання податку на доходи фізичних осіб при виплаті позивачу середнього заробітку відповідає вимогам законодавства України, а саме нормам Податкового Кодексу України, вчинене в межах повноважень та у спосіб передбачений законодавством України. Щодо витрат на правову допомогу зазначає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу належним чином не обґрунтована і завищена.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.06.2019 №213 звільнено з військової служби в запас, за станом здоров`я, відповідно до підпункту «б» статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу Військового комісара Ріпкинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 06.07.2019 №170 ОСОБА_1 з 04.08.2019 виключено із списків особового складу Ріпкинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, всіх видів забезпечення та наказано провести остаточний розрахунок із належних позивачу виплат при звільненні (а.с.10).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 по справі №620/1274/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо непроведення із ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення з військової служби; стягнуто з Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

04.11.2020 позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію щодо виплати йому замість 40000,00 грн середнього заробітку на виконання рішення суду від 20.05.2020 - 32000,00 грн (а.с.11).

Листом від 10.11.2020 №5/5351ф відповідач повідомив позивачу, що з суми середнього заробітку, стягнутого за рішенням суду від 20.05.2020, у розмірі 40000,00 грн, було утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 7200,00 грн та військовий збір у сумі 600,00 грн (а.с.12).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Так у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).

У свою чергу частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац 3 пункту 242 Положення №1153/2008).

Судом встановлено, що 04.08.2019 позивача виключено із списків особового складу Ріпкинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, всіх видів забезпечення та наказано провести остаточний розрахунок із належних позивачу виплат при звільненні.

Оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже указаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 по справі №620/1274/20 позивачу 30.10.2020 виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 32200,00 грн. При цьому відповідачем, як роботодавцем (податковим агентом), із нарахованої суми утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 7200,00 грн та військовий збір у сумі 600,00 грн.

Підпунктами 163.1.1, 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Згідно пунктів 164.2.1, 164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

За приписами підпунктів 14.1.48 пункту 14.1 ст.14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

При цьому підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Також відповідно до підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44), пунктом першим якого, визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак варто зазначити, що пункт 1 Порядку №44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням, перерахованими у цьому пункті особами, своїх обов`язків під час проходження служби.

У відповідності до абзацу 1 пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (пункт 3 Порядку №44).

Згідно з пунктом 4 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Пунктом 5 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Проте суд зауважує, що виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є фактично санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є тією виплатою яка пов`язується з виконанням обов`язків під час проходження служби.

До того ж обов`язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби, як це передбачено пунктом 1 Порядку №44, а також право на виплату таких сум він набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби (пункт 2 Порядку №44), а через протиправну бездіяльність відповідача, як це встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 по справі №620/1274/20, що пов`язана з невчасною виплатою належних позивачу сум при звільненні.

З урахуванням викладеного, суд не погоджується з позицією позивача, що викладена у позові, та вважає обґрунтованими доводи відповідача в частині щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку без компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивача суперечать пунктам 1 та 2 Порядку №44.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень довів суду правомірність своїх дій.

За наведених вище обставин суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання неправомірними дій Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо утримання з виплаченого, ОСОБА_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки належних при звільненні грошових сум, по день фактичного розрахунку, податку на доходи фізичних осіб у розмірі 7200,00 грн, без рівноцінної та повної компенсації розміру податку та зобов`язання виплатити (компенсувати) ОСОБА_1 недоотриманого середнього заробітку (грошове забезпечення) у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 7200,00 грн, є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

При вирішенні даної справи судом враховані положення частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи відмову у задоволенні позову відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Гетьмана Полуботка, буд. 68, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ - 08536958).

Повний текст рішення виготовлено 29.01.2021.

Суддя В.В. Падій