Рішення № 94508156, 29.01.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/7607/20

РІШЕННЯ

іменем України

29 січня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду 24.11.2020 поступив адміністративний позов. пред`явлений адвокатом в інтересах ОСОБА_1 , який просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати звільнення від роботи у відповідності до ч.3 ст.119 КЗпП України; 2) зобов`язати Державну установу "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з дати увільнення від роботи у відповідності до ч.3 ст.119 КЗпП України.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що з 18.11.2014 служив у Державній установі "Шепетівська виправна колонія (№98)" на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки. 28.11.2019 призовною комісією Шепетівського районного військового комісаріату був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України, і проходив військову службу у військовій частині А2176 з якої був звільнений у запас 12.11.2020. Листом від 10.02.2020 за №7/9-20-Л-7 відповідач повідомив, що середня зарплата йому не виплачується, оскільки особам рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній виконавчій службі, та призвані на строкову військову службу така виплата не передбачена, оскільки вони не є працівниками. Також, просить стягнути на його користь витрати на професійну допомогу адвоката Стариченка М.П. у розмірі 2400 гривень (арк. спр. 1-9).

Відповідно до ухвали від 30.11.2020, суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та витребував докази (арк. 28-29).

У Відзиві на позов за №10/6522 від 10.12.2020 відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що позивач був прийнятий на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки, відповідно до наказу №18/ос від 11.11.204, пройшов випробування та склав присягу, і йому було присвоєно спеціальне звання - молодший сержант внутрішньої служби. Вважає, що до позивача не повинні застосовуватися норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України, адже на осіб рядового і начальницького складу кримінально - виконавчої служби поширюється Закон України "Про кримінально-виконавчу службу України" (арк. спр. 37-39).

З`ясувавши обставини на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, оцінивши надані учасниками справи докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Згідно з витягом з наказу №49-о/с від 11.11.2014 ОСОБА_1 призначено на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Шепетівської виправної колонії (№98) з 18.11.2014, і присвоєно спеціальне звання - молодший сержант внутрішньої служби (арк. спр.43).

Відповідно до витягу з наказу №76/ОС від 15.11.2019, увільнено із збереженням місця служби (посади) відповідно до Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" та ч.2 ст.21 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки з 25.11.2019 від виконання обов`язків у зв`язку з призовом на строкову військову службу (арк. спр.44).

Листом відповідача за №7/9-20-Л-7 від 10.02.2020 повідомлено ОСОБА_1 , що: "середня заробітна плата зберігається лише за працівниками. Для Осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній виконавчій службі і які призвані на строкову військову службу, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками (арк. спр. 12-13).

Згідно з довідкою відповідача №123 від 11.12.2020 середньоденний заробіток ОСОБА_1 - 231,80 гривень, а середньомісячний - 7069,83 гривень (арк. спр.40).

Відповідно до довідки відповідача за №124 від 11.12.2020, ОСОБА_1 був відсутній у зв`язку з призовом на строкову військову службу у період з 25.11.2019 по 12.11.2020, а з 13.11.2020 приступив до виконання обов`язків молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Шепетівської виправної колонії (№98) (арк. спр. 46).

Отже, не є спірним призов позивача на строкову військову службу на період з 25.11.2019 по 12.11.2020, і повернення його з 13.11.2020 на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Шепетівської виправної колонії (№98).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Згідно з ч.2 ст.39 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу", громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

У постанові Великої палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі N 813/402/17 (провадження N 11-609апп19) зазначено, що "відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону N 3543-XII, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 1 жовтня 2015 року N 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року N 303/2014 "Про часткову мобілізацію" та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки на Сході України.".

Частиною 3 ст. 119 КЗпП України визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, за позивачем, який був призваний на строкову військову службу та проходив її у період з 25.11.2019 по 12.11.2020 повинно зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток (грошове забезпечення) у Державній установі "Шепетівська виправна колонія (№98)", тому є протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення позивача під час проходження строкової військової служби, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, що усувається шляхом нарахування цього грошового забезпечення та виплати. Цей висновок суду першої інстанції не спростовується Законом України "Про державну кримінальну-виконавчу службу України", так як він визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження, з урахуванням вищевказаного судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, як встановлено судом, порушив права ОСОБА_1 та законодавство України щодо дотримання вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, що підтверджено доказами, які перевірено судом, тому позов задовольняється.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).

Згідно п. 3.1 Договору про надання юридичних послуг адвокатом від 18.11.2020, розмір оплати праці Виконавця за надані юридичні послуги, які передбачені п. 1.1. цього Договору, а також умови та порядок розрахунків визначаються за домовленістю Сторін, про що складається відповідний Акт, який є додатком №1 до даного Договору і складає його невід`ємну частину. Фактично надані послуги підтверджуються актом виконаних робіт (арк. спр. 22, 24).

Актом виконаних робіт від 18.11.2020 визначено перелік наданих юридичних послуг: 1) консультація (1 година) 300 гривень; 2) складання позовної заяви (7 годин) - 2100 гривень, Всього - 2400,00 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 2400,00 гривень у суді першої інстанції є співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягом послуг, тому підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд враховує, що позивач був звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати звільнення від роботи у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Зобов`язати Державну установу "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 25.11.2019 по 12.11.2020, у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2400,00 (дві тисячі чотириста) гривень за рахунок асигнувань Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 29 січня 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Державна установа "Шепетівська виправна колонія (№98)" (вул. Тараса Шевченка, 60, с. Кліментовичі, Шепетівський район, Хмельницька область, 30433 , код ЄДРПОУ - 08564788)

Головуючий суддя А.І. Петричкович