Рішення № 94507850, 29.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 січня 2021 року № 520/19021/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Зінченко А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини А 0549 (вул. Стрілецька, буд. 105,м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08540799), Військової частини А 0201 (вул. Стрілецька, буд. 105,м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 24981497) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0201 та військової частини А0549 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2018 року по 23 листопада 2020 року включно;

- стягнути з військової частини А0201 та військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2018 року по 23 листопада 2020 року включно в розмірі 416242,32 гривень (чотириста шістнадцять тисяч двісті сорок дві гривні тридцять дві копійки) за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.09.2018 №492 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пп. «к» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

03.10.2018 наказом командира військової частини А 0201 (по стройовій частині) №188 від 01.10.2018 Позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Військовослужбовці військової частини А0201 знаходились на фінансовому забезпеченні у військовій частині А 0549.

На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовою частиною А 0549 з Позивачем було проведено розрахунок по грошовому забезпеченню.

Проте в день звільнення з Позивачем такий розрахунок проведено було не у повному обсязі, а саме не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та не виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.

З метою захисту свого порушеного права Позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року по справі № 120/3264/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини А0201 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дай за періоду 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано військові частини А 0201 та А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017-2018 роки включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року по справі №120/3263/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини А 0549 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 03.10.2018 року включно; зобов`язано військову частину А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 03.10.2018 року включно.

Судом було встановлено, що невиплата належних звільненому працівникові сум відбулася з вини військових частин А 0201 та А 0549.

На виконання рішення суду, 23 листопада 2020 року військовою частиною А0549 ОСОБА_1 шляхом зарахування на картковий рахунок була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в сумі 20360,27 гривень.

Таким чином, фактично остаточний розрахунок з Позивачем здійснено 23 листопада 2020 року шляхом зарахування на картковий рахунок останнього грошових коштів в сумі 20360,27 гривень. Вказане підтверджується випискою по картковому рахунку.

З огляду на це Позивач звернувся до військової частини А 0549 та військової частини А0201 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.10.2018 по 23.11.2020.

Листом за вихідним №350/118/3272/пс від 19.10.2020 Відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач вважає таку бездіяльність військової частини А0549 та військової частини А0201 протиправною, такою, що суперечать вимогам законів України та порушує Конституційні права ОСОБА_1 а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Проаналізувавши наведене, суд вказує, що відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 223З-XII від 25.03.1992 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України. її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них Укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011 -XII вказує, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені більш високі норми щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, ніж ті, що містить законодавство України, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідай умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.

Стаття 3 КЗпП України вказує, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлює Закон України від 20.12.1991 №2011 -XII.

Отже, суд робить висновок, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та інших, військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. На цьому наголошує Міністерство соціальної політики України в листі від 24.07.2013 №774/13/84-13.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 №774/13/84-13 щодо поширення КЗпП України на військовослужбовців, в пункті 1 визначено, що відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

При цьому згідно статті 2 вищезазначеного Закону України, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України. її незалежності та територіальної цілісності.

Також суд зазначає, що абзац 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №13 від 24.12.1999 року, де вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Враховуючи зазначене, норми КЗпП України поширюються на всіх працівників, крім військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, на яких не ведуться трудові книжки, а також деяких інших осіб, які не мають статусу працівників за трудовим правом, незалежно від галузевої належності і форми власності підприємств, установ, організацій, з якими працівники перебувають у трудових відносинах. Правильність такого розуміння частини першої статті 3 КЗпП України підтверджується частиною другою тієї ж статті, яка допускає лише встановлення особливостей регулювання трудових відносин тих працівників, які одночасно є членами кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Позивач у позовній заяві зауважує на тому, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця та відповідно посилається до статті 117 Кодексу законів про працю України, де зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В свою чергу суд зазначає, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/не нарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Отже5 за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця, або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомлення з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

При цьому, як встановлено судом, Відповідачем проведено повний розрахунок з Позивачем стосовно нарахування і виплати йому грошової компенсації за невикористані дні за 2015-2019 роки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 50 693,57 гри., на отримання якої ним набуто право з моменту набрання рішення суду від 15 січня 2020 року законної сили, а звільнення Позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з його боку та спорів щодо визначених сум.

Відтак, з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини А 0549 (вул. Стрілецька, буд. 105,м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08540799), Військової частини А 0201 (вул. Стрілецька, буд. 105,м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 24981497) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.В.Зінченко