Рішення № 94507404, 29.01.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року Справа №480/6144/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6144/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) (далі по тексту - відповідач, В/ч 9953) та просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби індексації заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та з 01.04.2018 по 04.11.2019, грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.

2. Поновити ОСОБА_1 порушені права шляхом зобов`язання Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та з 01.04.2018 по 01.11.2019, грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

3. Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації заробітної плати, невиплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у 5-му прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) і наказом від 04.11.2019 № 345-ОС його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини. Усупереч чинному законодавству на час звільнення відповідачем не проведено повного та остаточного розрахунку по грошовому забепеченню, а саме не проведена та не виплачена індексація заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та з 01.04.2018 по 04.11.2019, не виплачена компенсація за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.

Ухвалою суду від 16.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.10.2020 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у якій проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинниго трудового законодавства, а проходять військову службу. Тому норми ст. 117 Кодексу законів про працю України, не можуть поширюватися на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Крім того, просить позовну заяву залишити без руху, оскільки ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 відкрито провадження по справі №480/5586/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону з вимогами нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення (а.с. 20-26).

У подальшому позивачем було надано суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що позиція відповідача, викладена у відзиві на позов є необґрунтованою, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, повідомив суд, що ним подано до суду заяву про залишення позову без розгляду по справі № 480/5586/20 (а.с. 27-32).

Ухвалою суду від 04.12.2020 та повторно ухвалою від 18.12.2020 витребувано у Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) письмові пояснення та інформацію щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки з наданням відповідних доказів.

28.12.2020 представником відповідача надано пояснення, що станом на 01.05.2020 заборгованість перед позивачем у відповідача відсутня. Також надано витяг з розрахунково-платіжної відомості (а.с. 44-45).

Ухвалою суду від 29.12.2020 витребувано у відповідача інформацію про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за періоди, не зазначені у розрахунково-платіжній відомості, з урахуванням заявлених позовних вимог із зазначенням причин ненарахування/невиплати (у разі, якщо такі нарахування/виплата не здійснювались); належні докази (платіжні відомості, інших бухгалтерські чи банківські документи) на підтвердження перерахування позивачу коштів в межах заявлених позовних вимог; довідку про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення позивача. Також цією ухвалою витребувано у позивача письмові пояснення з наданням відповідних доказів, чи виплачувались позивачу, вказані у розрахунково-платіжній відомості кошти та коли саме.

12.01.2021 до суду від відповідача надійшов витяг з розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату позивачу у березні та квітні 2020 року сум індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з платіжними дорученнями та платіжними відомостями. Також відповідачем надано пояснення, що інших нарахувань та виплат позивачу по індексації грошового забезпечення по заявленим позовним вимогам не проводилось (а.с. 50-59)

Позивачем не надано пояснення та доказів щодо виплати вказаних у розрахунково-платіжній відомості коштів, хоча ухвалу суду від 29.12.2020 про витребування доказів ним отримано 18.01.2021, що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 60).

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом начальника 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.11.2019 № 345-ОС майора ОСОБА_1 (С-184388) виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення на підставі наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.10.2019 № 564-ОС, яким позивача звільнено з військової служби за підпунктом «д» (через службову невідповідність) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у запас, без права носіння військової форми одягу.

Також в наказі начальника 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.11.2019 № 345-ОС вказано, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки не надавалась. Останньою датою закінчення проходження військової служби вважати 04.11.2019. (а.с. 11).

Під час звільнення позивача з військової служби відповідач не провів із позивачем повного розрахунку, а саме, не виплатив індексацію заробітної плати за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та з 01.04.2018 по 04.11.2019 та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.

У березні 2020 року позивач звернувся до відповідача із зверненням про виплату вказаної заборгованості та виплату середнього заробітку за порушення строків виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.

Листом від 18.03.2020 №11/Г-128 відповідач повідомив позивача, що Сумський прикордонний загін є розпорядником бюджетних коштів третього рівня та повністю фінансується з Державного бюджету. Для виплати позивачу заборгованості по індексації грошового забезпечення та компенсації за додаткову відпустку учаснику бойових дій, подано заявку про виділення фінансування до головного розпорядника бюджетних коштів. Після надходження відповідного фінансування належні позивачу кошти будуть виплачені. Також відповідач проінформував позивача, що грошова компенсація замість належних до видачі предметів речового майна звільненим військовослужбовцям була виплачена позивачу у грудні 2019 року (а.с.12).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здоров умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).

Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Конституційний Суд України, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 03.07.1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст. 2, ч.1 ст.4 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону)

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року №2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.

Частиною 2 ст. 5 Закону №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Згідно пункту 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ненарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1.

Так, своїм листом від 18.03.2020 відповідач повідомив позивача, що для виплати позивачу заборгованості по індексації грошового забезпечення подано заявку про виділення фінансування до головного розпорядника бюджетних коштів. Після надходження відповідного фінансування належні позивачу кошти будуть виплачені (а.с. 12).

Суд зазначає, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів і держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Так, відповідачем надано копії розрахунково платіжної відомості № 33 за березень (а.с. 51), платіжної відомості № 33 за березень 2020 (а.с. 55) та платіжного доручення № 556 від 27.03.2020, з яких вбачається, що позивачу нараховано та виплачено 30.03.2020 індексацію грошового забезпечення в сумі 1789,81 грн (за листопад-грудень 2015 року, за січень - листопад 2016 року, травень 2017 року - лютий 2018 року).

Листом від 12.01.2020 відповідач повідомив, що інших нарахувань та виплат позивачу по індексації грошового забезпечення по заявленим позовним вимогам - не проводилося (а. с. 50).

Суд зазначає, що за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та з 01.04.2018 по 01.11.2019 відповідачем надано докази щодо нарахування та сплати індексації грошового забезпечення позивача лише щодо частини вказаного періоду, а саме: листопад-грудень 2015 року, січень - листопад 2016 року, травень 2017 року - лютий 2018 року. Щодо інших періодів, доказів нарахування та сплати індексації грошового забезпечення позивача відповідачем не надано. У відзиві та у додаткових поясненнях відповідач не вказує ані про відсутність підстав для нарахування та виплати, ані про вчинення дій щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за ці періоди.

Зважаючи на те, що відповідачем в березні 2020 року було виплачено позивачу частину індексації грошового забезпечення за листопад-грудень 2015 року, за січень - листопад 2016 року, травень 2017 року - лютий 2018 року, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати за вказані періоди задоволенню не підлягають.

Відтак, задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та з 01.04.2018 по 01.11.2019 та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період у порядку, встановленому законом, з урахуванням виплачених сум.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідач надав копію розрахунково-платіжної відомісті № 50 за квітень (а.с. 52), платіжної відомості № 50 від 21.04.2020 (а.с. 57) та платіжного доручення № 785 від 23.04.2020 (а.с. 56), з яких вбачаєтся, що позивачу нараховано та 24.04.2020 виплачено 22908,29 грн. грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, не підлягають задоволенню.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації заробітної плати, невиплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

При цьому, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 31.10.2015, з 01.12.2016 по 30.04.2017, з 01.04.2018 по 01.11.2019 є передчасними, оскільки такий розрахунок відповідачем ще не проведено. А тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом із тим, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Як встановлено судом, у день виключення позивача із списків особового складу військової частини 04.11.2019, позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 1789,81 грн (за листопад-грудень 2015 року, за січень - листопад 2016 року, травень 2017 року - лютий 2018 року) та 22908,29 грн. грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки.

Як вже зазначалося, індексацію грошового забезпечення в сумі 1789,81 грн. виплачено 30.03.2020 згідно платіжного доручення № 556 від 27.03.2020, а грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки в сумі 22908,29 грн виплачено 24.04.2020 згідно платіжного доручення № 785 від 23.04.2020 (а.с. 56).

За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно довідки про заробітну плату ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням вересень-жовтень 2019 року становить 23919,86 грн., середньоденне грошове забезпечення становить - 392,13 грн (а.с.53).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з урахуванням останньої виплати складає 46271,34 грн (392,13 грн. х 118 днів).

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 46271,34 грн. значно перевищує суму несвоєчасно сплаченого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення за листопад-грудень 2015 року, за січень - листопад 2016 року, травень 2017 року - лютий 2018 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки), на переконання суду, у даному випадку наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 825/325/16. Також даної позиції щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин "принципу співмірності" під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.

Згідно із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Проте, як вже було зазначено суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, тому належним способом захисту прав позивача на думку суду, є стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі середньомісячного грошового забезпечення позивача, а саме 11959,93 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби індексації заробітної плати (грошового забезпечення).

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (провулок Громадянський, 6, м. Суми, 41030, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та з 01.04.2018 по 01.11.2019 у порядку, встановленому законом, з урахуванням виплачених сум.

Стягнути з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (провулок Громадянський, 6, м. Суми, 41030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені в сумі 11959 (одинадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 93 коп.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Б. Діска