Рішення № 94506814, 29.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12076/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2393 (пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, суд -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини А2393, в якому просив:

визнати бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною;

зобов`язати військову частину А2393 (код ЄДРПОУ 07966906) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (Ідентифікаційний номер № НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2012 по 2017 роки, як учаснику бойових дій.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині А2393. 16.08.2012 року набув статусу учасника бойових дій. Протягом 2012-2017 років додаткова відпустка строком 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, позивачу не надавалась.

Відповідно до наказу командувача військ Оперативного командування «Південь» від 21 грудня 2017 року №226 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини 26 грудня 2017 року.

Відповідно до вимог норм чинного законодавства України, на день звільнення, тобто станом на 21 грудня 2017 року, ОСОБА_1 повинні були б розрахувати по усім видам забезпечення. Таким чином, з моменту звільнення зі служби позивач набув право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій. Оскільки виплата компенсації в автоматичному режимі не відбулася, ОСОБА_1 01.10.2020 року звернувся до Відповідача з письмовим зверненням щодо необхідності виплати зазначеної компенсації. На день подання позовної заяви відповідь з військової частини А2393 не надійшла.

Вважаючи, що вказаними діями порушено його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 01.12.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

18.12.2020 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає з наступних підстав. Як зазначено в роз`ясненнях Департаменту Фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 248/5571, пунктом 19 статті 10-1 Закону України визначено, що в особливий період надання інших видів відпусток (крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікар комісії) припиняється. З огляду на викладене, при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадання під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується.

При цьому головним розпорядником бюджетних коштів на утримання Збройних Сил України являється безпосередньо Міністерство оборони України. Будь-яких інших роз`яснень, крім роз`яснення Департаменту Фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019, з приводу здійснення нарахування та виплати компенсацій за невикористані додаткові відпустки військовослужбовцям, що мають статус учасників бойових дій, при їх звільненні з військової служби, від уповноважених вищестоящих органів військового управління за вказаним напрямком діяльності до військової частини А2393 не надходило. А тому, відповідач вважає, що посадові особи військової частини А2393 діяли в межах наданих їм повноважень, та протиправної бездіяльності щодо позивача не вчиняли.

Відповідно до пункту 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця. Таким чином передбачено облік лише щорічних основних відпусток, облік щорічних додаткових відпусток керівними документами не передбачено. Враховуючи що військова частина А2393 не веде облік додаткових відпусток військовослужбовців, позивач не звертався до командування військової частини А2393 стосовно проведення відповідних виплат з зазначеної компенсації під час виключення зі списків частині, у військовій частині А2393 відсутні правові підстави для нарахування, виплати зазначеної грошової компенсації.

До того ж, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки останній звернувся до суду майже через 3 роки після його звільнення. В своїй позовній заяві позивач не пояснює причин пропуску строків на звернення до суду, не надає доказів про поважність причин пропуску строків і взагалі не ставить питання про поновлення строків звернення до суду.

Також у відзиві відповідач зазначає, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 військова частина А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 (ЄДРПОУ 08022573), а тому позов надано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2393.

Відповідно до посвідченням серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 16.08.2012 року набув статусу учасника бойових дій.

Наказом т.в.о. командувача військ оперативного командування "Південь" генерала-майора Б.Г. Жуковського від 21.12.2017 року №226 майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

При звільнені ОСОБА_1 не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зазначене не спростовується відповідачем.

01.10.2020 року ОСОБА_1 було зроблено запит до Оперативного командування «Південь» Військової частини А2393 щодо надання наступної інформації: чи виплачувалась ОСОБА_1 компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; якщо дана компенсація не виплачувалась, вказати причини її невиплати та виплатити компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; надати довідку з детальним розрахунком грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2017 року по 26.12.2017 року; надати копію витягу з наказу командувача військ оперативного командування "Південь" №276 від 26.12.2017 року про виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини.

На день подання позовної заяви відповідь на зазначений запит з військової частини А2393 на адресу позивача не надійшла, під час розгляду справи відповідачем до суду не надавалась.

Позивач вважає бездіяльність органу владних повноважень такою, що порушує його права, тому звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992р. №2232-XI визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 1,2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно із п. 8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пунктами 17, 18 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Так, ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Разом з тим, суд враховує, що згідно п.3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, на відповідача, Військову частину А2393, законодавством покладається обов`язок сплатити позивачу компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки за період з 2012 по 2017 рік.

Крім того, суд критично ставиться до посилань відповідача на той факт, що під час звільнення позивач не звернувся до командування Військової частини А 2393 щодо проведення відповідних виплат компенсації, оскільки нормами чинного законодавства обов`язковість такого звернення - не передбачено, у той час, як це є обов`язком відповідача провести повний розрахунок з військовослужбовцем під час його звільнення.

Одним із аргументів відповідача щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації при звільненні є те, що відповідач не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань.

Суд критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3744-ІV від 23.02.2006р., суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011р. (остаточне 10.06.2011р.) у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач - військова частина А2393 не довів, що не нараховуючи ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2012 по 2017 роки, як учаснику бойових дій, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Разом з цим суд відхиляє посилання відповідача на той факт, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з огляду на те, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2012-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а Військовою частиною А2393 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2012 по 2017 роки, як учаснику бойових дій.

Тотожних висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі №620/4218/18.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року, зобов`язати Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 апеляційну скаргу Військової частини А1815 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 року залишено без змін.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у вказаному рішенні дійшов наступного висновку, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Суд не приймає до уваги позицію відповідача, що він не є належним відповідачем по справі з посиланням на те, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року в/ч А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до в/ч А1795, оскільки відповідач не надав жодних доказів цих обставин.

Разом з тим, відповідно до п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України згідно наказу Міністра оборони України № 280 від 22.05.2017 року передбачено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

При цьому, з аналізу приписів ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 вбачається, що обов`язок нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, зокрема визначення суми, покладено саме на військові частини в яких військовослужбовці проходять службу.

За таких обставин, бездіяльність військової частини А2393 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є протиправною. У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (Ідентифікаційний номер № НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2012 по 2017 роки, як учаснику бойових дій.

Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір"

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139. 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2393 (пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною.

Зобов`язати військову частину А2393 (код ЄДРПОУ 07966906) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (Ідентифікаційний номер № НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2012 по 2017 роки, як учаснику бойових дій.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.