Рішення № 94506313, 28.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/11025/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Восьмого апеляційного адміністративного суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, про стягнення суддівської винагороди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Восьмого апеляційного адміністративного суду, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 та 60% посадового окладу, у загальній сумі 391 932,66 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Поряд з позовними вимогами просить суд допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у сумі 201792 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2 жовтня 2018 року його зараховано в штат Восьмого апеляційного адміністративного суду на посаду судді. У зв`язку із набранням 18 квітня 2020 року чинності Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 в частині обмеження на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, суддівської винагороди судді десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, Восьмий апеляційний адміністративний суд обмежив нарахування та виплату належної позивачу суддівської винагороди. Так, зі змісту довідки Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року № 55/1 слідує, що за період з квітня по серпня 2020 року позивачу не виплачено суму суддівської винагороди у розмірі 391 932,66 грн.

Аргументуючи протиправність таких дій відповідача, позивач покликається на те, що розмір суддівської винагороди та порядок її виплати передбачений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) відповідно до якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. За приписами частини 2 статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За таких обставин, позивач вважає, що наведені вище норми статті 13 Конституції України та частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII мають імперативний характер та чітко визначають те, що розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а фінансова складова є невід`ємною частиною забезпечення незалежного судочинства. Відтак, Закон № 553-ІХ щодо обмеження розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України та Закону № 1402-VIII, а тому не міг бути застосований до визначення розміру виплати позивачу суддівської винагороди. Натомість відповідач, застосовуючи вказані вище обмеження за Законом № 553-ІХ порушив право позивача, як працюючого судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII, який є спеціальним, що за своєю суттю являється порушенням його майнового права (інтересу) відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також позивач звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що в силу приписів статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-ІХ) з 18 квітня 2020 року розрахунок (нарахування) розміру суддівської винагороди позивача здійснювався відповідно до вимог Закону № 1402-VIII, однак з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 294-ІХ. Зазначає, що з 28 серпня 2020 року (дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020) обмеження, встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ щодо нарахування суддівської винагороди, не застосовуються. У зв`язку з цим, з 28 серпня 2020 року нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди здійснюється у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII. Зауважує, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними. Таким чином, відповідач стверджує, що здійснюючи у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року виплату суддівської винагороди позивачу у розмірі, визначеному абзацом 1 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ), Восьмий апеляційний адміністративний суд діяв на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (зокрема, Законом № 1402-VIII та Законом № 294-ІХ). З цих підстав вважає, що у задоволенні позову належить відмовити.

Третя особа Державна судова адміністрації України подала пояснення щодо позову. Вказує, що у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року положення частин 1, 3, статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалися нарахування та виплата позивачці суддівської винагороди. Вважає, що рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 на спірні правовідносини за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року не може вплинути, оскільки ці правовідносини виникли до прийняття такого рішення, яке до того ж не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до його прийняття. Стверджує, що Восьмий апеляційний адміністративний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 01.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін; залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державну судову адміністрацію України.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до наказу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року № 7-к/тв «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » зараховано ОСОБА_1 з 02 жовтня 2018 року до штату Восьмого апеляційного адміністративного суду на посаду судді як переведеного з Львівського апеляційного адміністративного суду, встановлено посадовий оклад згідно з штатним розписом.

За період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачу нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що підтверджується довідкою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року № 55/1.

Згідно з вказаною довідкою загальна сума нарахованої заробітної плати за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року складає 546 237,99 грн. Загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за спірний період становить 391 932,66 грн.

Вважаючи застосування відповідачем обмеження виплати суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» протиправним, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми обмеження суддівської винагороди у розмірі 391 932,66 грн за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до абзацу 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

За змістом статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Як визначено частинами 1, 2 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 2 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII).

Згідно з частинами 4 та 5 статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною 3 цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

З аналізу частини 2 статті 130 Конституції України та частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII слідує, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

18 квітня 2020 набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-IX).

Пунктом 10 розділу І Закону № 553-IX Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон № 294-IX) статтею 29 такого змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Суд зауважує, що на всій території України карантин встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на період з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року.

Надалі дію карантину неодноразово продовжено постановами Кабінету Міністрів України: від 25 березня 2020 року № 239 - до 24 квітня 2020 року, від 22 квітня 2020 року № 291 - до 11 травня 2020 року, від 04 травня 2020 року № 343 - до 22 травня 2020 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 № 392 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, областей (у тому числі Рівненської області), міст Києва та Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500 у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 цифри і слово « 22 червня» замінено цифрами і словом « 31 липня».

Суд встановив, що передбачене статтею 29 Закону № 294-IX обмеження щодо нарахування суддівської винагороди, розмір якої визначено Законом № 1402-VIII, застосоване відповідачем стосовно позивача з 18 квітня 2020 року.

Разом з тим, суд зазначає, що зміни до статті 135 Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди не вносилися, а тому встановлене обмеження нарахування суддівської винагороди є протиправним, оскільки не узгоджується зі змістом статті 130 Конституції України, частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII та не відповідає положенням статті 48 цього Закону щодо механізмів забезпечення незалежності судді.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019(7155/19) вказав про те, що він неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу 3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу 6 підпункту 3.2, абзаци 27, 33, 34 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина 1 статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі і поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Такі ж висновки містяться і у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01 січня 2001 року. Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів (Звіт КРЄС про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи. Оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 14- 16 жовтня 2015 року, пункт 73).

Конституція України встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина 3 статті 22 Конституції України).

Отже, положення Закону № 553-ІХ про обмеження максимального розміру місячної суддівської винагороди є фактичною зміною гарантій, передбачених спеціальним законом.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету.

Відповідно до частин 1-3 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, a також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Суд також зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами;

- абзацу 9 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.

У цьому рішенні Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-ІХ, виходив із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював, а саме: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.

У пункті 4.1 рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) в контексті змісту конституційного принципу верховенства права Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац 5 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 № 1-р/2020).

Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини 1, 3 статті 29 Закону № 294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною 1 статті 113 Конституції України, частиною 1 статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294-ІХ заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частин 1, 3 статті 29 Закону № 294-ІХ суперечать статтям 1, 6, частинам 1, 2 статті 8, частині 2 статті 19, частинам 1, 2 статті 55, частинам 1, 2 статті 126, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Отже, керуючись положеннями статті 7 КАС України та, враховуючи те, що стаття 29 Закону № 294-ІХ зі змінами в частині застосування обмежень при нарахуванні суддівської винагороди десятьма мінімальними заробітними платами не відповідає Конституції України, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, то це виключає можливість застосовувати до цих правовідносин інші закони.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, жодним чином не спростовують висновків суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини 2 статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач, виконуючи вимоги бюджетного законодавства, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

З дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-р/2020, тобто, з 28 серпня 2020 року, таке порушення припинено та положення Закону № 294-ІХ зі змінами, Закону № 553-ІХ, визнані неконституційними, втратили чинність.

Разом з тим, невиплачена позивачу у зв`язку із застосуванням обмежень, що встановлені у неконституційний спосіб, сума суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року залишається і надалі невиплаченою, позаяк доказів протилежного суду не надано.

Так, як слідує з довідки Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року № 55/1 щомісячні обмеження суддівської винагороди позивача за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склали: у квітні 2020 року - 22 080,29 грн.; у травні 2020 року - 105 752,95 грн; у червні 2020 року - 77 281,22 грн; у липні 2020 року - 94 081,22 грн; у серпні 2020 року - 38 427,60 грн. Загальна сума обмеження нарахувань суддівської винагороди позивача за указаний період становить 391 932,66 грн.

Цю обставину відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує.

Разом з цим, у відзиві на позовну заяву відповідач покликається на те, що Державну судову адміністрацію України слід залучити до участі у справі як співвідповідача, мотивуючи тим, що виплаті будь-яких коштів Восьмим апеляційним адміністративним судом передує їх виділення головним розпорядником бюджетних коштів - Державною судовою адміністрацією України.

Суд критично оцінює таке твердження відповідача, оскільки предметом розгляду у цій справі є невиплата суддівської винагороди позивачу у належному розмірі за період з квітня по серпень 2020 року саме Восьмим апеляційним адміністративним судом. Трудові відносини існували саме між позивачем та Восьмим апеляційним адміністративним судом.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплат не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Згідно з прохальною частиною позову позивач просить стягнути з відповідача на свою користь суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 та 60% посадового окладу, у загальній сумі 391 932,66 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі, суд враховує, що спору щодо неврахування регіонального коефіцієнту 1,2 та 60% посадового окладу при здійсненні відповідачем нарахування загальної суми обмеження суддівської винагороди позивачу за спірний період немає, тому достатнім і ефективним способом його захисту є стягнення з відповідача на користь позивача суми суддівської винагороди у розмірі 391 932,66 грн, з утриманням із цієї суми, що підлягає виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Таким чином, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи викладене, необхідно звернути до негайного виконання рішення суду в межах виплати позивачу суддівської винагороди за один місяць.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пунктів першого, третього частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду з цим адміністративним позовом його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп. 15.5 п. 15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Восьмого апеляційного адміністративного суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, про стягнення суддівської винагороди - задовольнити повністю.

Стягнути з Восьмого апеляційного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з квітня по серпень 2020 року включно у розмірі 391 932 (триста дев`яносто одна тисяча дев`ятсот тридцять дві) гривні 66 копійок з утриманням із цієї суми, що підлягає виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Восьмий апеляційний адміністративний суд (79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13; код ЄДРПОУ 42268515).

Третя особа - Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795).

Суддя Сидор Н.Т.