Рішення № 94506059, 29.01.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року м. Київ № 240/13633/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Житомирського окружного адміністративного суду

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України

про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (діла по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Житомирського окружного адміністративного суду (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за квітень-липень 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- стягнути з Житомирського окружного адміністративного суду на користь позивача недоплачу суддівську винагороду за квітень - липень 2020 року у сумі 146827,48 грн.

Розпорядженням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 справу № 240/13633/20 направлено до Сьомого апеляційного адміністративного для визначення підсудності.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та стягнення боргу по суддівській винагороді направлено для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання. Також суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну судову адміністрацію України, витребував докази по справі.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем протягом квітня-липня 2020 року суддівська винагорода виплачувалася йому на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» а не відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у розмірі , що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

На думку позивача, такі дії відповідача щодо виплати суддівської винагороди у меншому розмірі є протиправними та порушують його конституційні права та гарантії незалежності як судді.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18.04.2020 та яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди, у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року. На думку відповідача, враховуючи зміни в законодавстві, у Житомирського окружного адміністративного суду не було правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет» (у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ).

Третя особа подала до суду письмові пояснення, у яких зазначила, що позов є необґрунтованим, відтак задоволенню не підлягає, оскільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Зазначає, що відповідно до статті 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2020 №1402-VІІІ, відповідно до яких фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Отже, Житомирський окружний адміністративний суд як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівського винагороди без застосування обмежень встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду про витребування доказів від 07.12.2020 суд витребував від Житомирського окружного адміністративного суду довідку про заробітну плату за період 01.04.2020 по 28.08.2020 нарахованої ОСОБА_1 , зокрема із зазначенням сум нарахованої та невиплаченої заробітної плати, суми недоплаченої заробітної плати.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 21.01.2021.

У судове засідання, призначене у справі сторони та третя особа не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи у передбачений законодавством строк.

Водночас, судом встановлено, що у відзиві на позов відповідач просив суд розгляд справи проводити без участі представника Житомирського окружного адміністративного суду.

Позивач та третя особа жодних заяв чи клопотань не надали, причини неявки не повідомили.

Відповідно до приписів частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

При цьому, частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак, враховуючи викладене, суд протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 19.09.2008 № 843/2008 ОСОБА_1 , призначено строком на п`ять років суддею Житомирського окружного адміністративного суду.

Відповідно до відомостей наказу голови Житомирського окружного адміністративного суду від 01.10.2008 №136-ос, ОСОБА_1 з 01.10.2008 року зараховано на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.

Постановою Верховної Ради України від 19.09.2013 №598-VІІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду безстроково.

15.10.2013 Житомирським окружним адміністративним судом видано наказ № 01-14-ос від 15.10.2013 «Про обрання суддею безстроково ОСОБА_1 ».

Судом встановлено, що за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Згідно з довідкою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 №46 сума обмеження суддівської винагороди судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по липень 2020 року складає 146827,48 грн.

Як вбачається з розрахункового листа за 2020 рік ОСОБА_1 , обмеження суддівської винагороди заступника голови Житомирського окружного адміністративного суду на підставі частини 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з квітня 2020 по серпень 2020 року становить 178638,99 грн.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження розміру суддівської винагороди, у зв`язку з дією частини 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» позивач звернувсь з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.

Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи вищезазначені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.

Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.

Таким чином, суд дійшов висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

Разом з тим, суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв`язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.

Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.1.2021 у справі № 640/12474/20.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Вказане свідчить про протиправність дій Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Враховуючи той факт, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає поновленню.

Оцінюючи наявність у позивача правомірних (законних) очікувань на отримання суддівської винагороди, визначеної статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, суд зазначає, що позивач правомірно та законно розраховував на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 31.07.2020 у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, яка є одним з елементів гарантії незалежності суддів, а відтак задоволення даного позову шляхом стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди є ефективним засобом юридичного захисту.

Суд зазначає, що на момент подачі даного позову до суду (18.08.2020) позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої суддівської винагороди охоплювали період квітень-липень 2020 року та становили суму 146 827,48 грн., яка підтверджувалася довідкою відповідача від 17.08.2020 №46, відповідно до якої сума обмеження суддівської винагороди позивача за період квітень-липень 2020 року становила 146 827,48 грн..

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи підтвердження матеріалами справи всієї суми обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, суд з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Житомирського окружного адміністративного суду на користь судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 178 638,98 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Вказане свідчитиме про остаточне вирішення спору між сторонами щодо суми обмеження у виплаті суддівської винагороди за весь період такого обмеження, який остаточно визначений через прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року №10-р/2020.

Відтак, за результатами розгляду справи, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі, оскільки відповідач не довів правомірності своїх дій відносно позивача, що полягають у виплаті суддівської винагороди в обмеженому розмірі, та вчинив протиправні дії, застосовуючи обмеження у виплаті суддівської винагороди позивачу, а відтак позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо застосування обмежень у виплаті суддівської винагороди позивачу, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись указаними вимогами, суд вважає, що рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь позивача виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242- 246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.

3. Стягнути з Житомирського окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 34854954; місцезнаходження: 10014, м. Житомир, вул. Мала Бердичівська, буд.23) на користь судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 178 638,98 грн. (сто сімдесят вісім тисяч шістсот тридцять вісім грн. 98 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

4. Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.