Рішення № 94505889, 26.01.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2021 року справа №320/4326/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Росавської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Росавської сільської ради з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Росавської сільської ради 48 сесії VІІ скликання від 17.02.2020 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області;

- зобов`язати відповідача протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням розглянути клопотання позивача та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області.

Позов обґрунтовано протиправністю відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з мотивів, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 відкрито спрощене провадження у справі №320/4326/20 без проведення судового засідання, витребувано докази у справі від відповідача, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 повторно витребувано докази у справі від відповідача.

Відповідач правом подання відзиву не скористався, інших заяв по суті справи відповідачем до суду не подано. Витребувані докази надійшли на адресу суду 12.10.2020.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом у формі ID-картки № НОМЕР_1 , виданим 27.12.2018, орган, що видав 3237, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання з 16.05.2001: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).

Позивач 21.01.2020 звернувся до Росавської сільської ради з клопотанням від 20.01.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.03 Для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Київська область, Миронівський район, Росавська сільська рада (за межами населеного пункту) (а.с.36).

До вказаної заяви додано графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, згідно якого запитувана земельна ділянка розташована в межах населеного пункту Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, копію паспорта та копію картки платника податків (а.с.37-39).

За результатами розгляду зазначеного клопотання на сорок сьомій сесії сьомого скликання Росавської сільської ради Миронівського району Київської області прийнято рішення від 17.02.2020 №621 "Про відмову в наданні земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", яким позивачу відмовлено в наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га в зв`язку з тим, що на обліку по отриманню земельних ділянок Росавської сільської ради знаходяться 23 громадяни - учасники антитерористичної операції (а.с.35).

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі поданого позивачем клопотання, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі - Земельний кодекс).

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами статті 116 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).

Статтею 118 Земельного кодексу встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої). У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абзац третій частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята). Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята). У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята).

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Росавської сільської ради Миронівського району Київської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.03 Для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Київська область, Миронівський район, Росавська сільська рада (за межами населеного пункту), з долученням до клопотання передбачених статтею 118 Земельного кодексу додатків у вигляді графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки в межах населеного пункту.

В силу положень статті 118 Земельного кодексу, відповідач був зобов`язаний розглянути зазначене клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно рішення, прийнятого відповідачем у місячний строк з моменту подання позивачем клопотання, позивачу відмовлено в наданні у власність земельної ділянки. При цьому мотивами відмови слугувало знаходження на обліку Росавської сільської ради по отриманню земельних ділянок 23 громадян - учасників антитерористичної операції.

На думку суду, така відмова відповідача є незаконною, оскільки частина сьома статті 118 Земельного кодексу містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не підлягає розширеному тлумаченню, і яким не передбачено такої підстави для відмови, як знаходження на обліку Росавської сільської ради по отриманню земельних ділянок 23 громадян - учасників антитерористичної операції. При цьому суду звертає увагу на те, що відповідач не повідомив, чи є вільною запитувана земельна ділянка та чи неабо перебуває запитувана земельна ділянка в користуванні інших осіб.

Крім того, у спірному рішенні відповідачем зазначено про відмову позивачу в наданні у власність земельної ділянки, водночас, згідно зі статтею 118 Земельного кодексу України відповідач має повноваження лише в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не відмови в наданні земельної ділянки у власність.

Згідно протоколу пленарного засідання сорок сьомої сесії сьомого скликання Росавської сільської ради Миронівського району Київської області від 17.02.2020 з результатами поіменного голосування, на якому були присутніми одинадцять з чотирнадцяти депутатів сільської ради, за рішення про відмову в наданні ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га в зв`язку з тим, що на обліку по отриманню земельних ділянок Росавської сільської ради знаходяться 23 громадяни - учасники антитерористичної операції, проголосували всі одинадцять депутатів сільської ради, проти - немає, утримались - немає (а.с.42-56).

З протоколу засідання постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, екології та проблеми Чорнобильської катастрофи від 14.02.2020 №2, на якому були присутні голова комісії Дурицька В.П., секретар комісії Потапеня Л.К. , член комісії Мироненко С.В. , вбачається, що на засіданні цієї комісії була розглянута заява позивача від 20.01.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.03 Для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Київська область, Миронівський район, Росавська сільська рада. На засіданні виступив депутат Росавської сільської ради Мироненко С.В., який виклав свою думку щодо заяви позивача про те, щоб відмовити у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на запитувану земельну ділянку, оскільки вона введена (знаходиться) в межах населеного пункту села Росава згідно "Проекту землеустрою адміністративно-територіальної одиниці села Росава, Росавської сільської ради Миронівського району Київської області", затвердженого Миронівською районною державною адміністрацією рішенням №518 від 15.08.2019 та у зв`язку з тим, що на обліку по отриманню земельних ділянок Росавської сільської ради перебувають 23 громадяни-учасники АТО (а.с.52-56).

Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності рішення Росавської сільської ради Миронівського району Київської області від 17.02.2020 №621 в частині відмови позивачу в наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га в зв`язку з тим, що на обліку по отриманню земельних ділянок Росавської сільської ради знаходяться 23 громадяни - учасники антитерористичної операції, відповідно зазначене рішення підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Росавської сільської ради Миронівського району Київської області протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням розглянути клопотання ОСОБА_1 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 118 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є повноваженням відповідних органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність в межах населеного пункту.

Враховуючи, що додані до клопотання позивача графічні матеріали місця розташування запитуваної земельної ділянки свідчать про те, що земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, проте в клопотанні позивача від 20.01.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки помилково зазначено, що земельна ділянка розташована за межами населеного пункту Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, суд вважає, що Росавська сільська рада Миронівського району Київської області є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися даною земельною ділянкою.

Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відмову відповідача мотивовано підставою, не передбаченою вичерпним переліком підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Обставин, визначених зазначеним переліком, судом не встановлено, про їх існування відповідачем не зазначено, відповідних клопотань до суду не подано.

В силу положень частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до Рекомендацій № К (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган з кількох юридично допустимих рішень може обирати те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд звертає увагу на те, що рішення суб`єкта владних повноважень про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки має містити вичерпні підстави для такого рішення, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим діям, направленим на позбавлення право особи на отримання права на земельну ділянку та неодноразовому зверненню особи до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень стосовно відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки такі рішення мають відповідати положенням чинного законодавства та можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

За наявності належним чином поданих позивачем до відповідача документів та з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, є підстави вважати, що у суб`єкта владних повноважень відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року, 24 січня 2019 року, 15 серпня 2019 року у справах №№ 806/2687/17, 806/2981/17, 806/3097/17.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання Росавської сільської ради Миронівського району Київської області протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням розглянути клопотання позивача та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. відповідно до квитанції №0.0.1709171406.1 від 18.05.2020 (а.с.19). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі "East/WestAllianceLimited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано копію договору про надання правової допомоги від 16.05.2020 №16/05, укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням "ЮРТЕРРА" з додатком №1, акт наданих послуг №1 за договором про надання правової допомоги №16/05 від 16.05.2020, копії ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Шестакова С.М . При цьому будь-яких інших доказів щодо підтвердження фактичної оплати позивачем наданих послуг матеріали адміністративної справи не містять.

За відсутності зазначених доказів суд дійшов висновку про непідтвердження позивачем факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи. Відтак, на користь позивача слід присудити лише судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. за рахунок Росавської сільської ради Миронівського району Київської області.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення сорок сьомої сесії сьомого скликання Росавської сільської ради від 17.02.2020 №621 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області.

3. Зобов`язати Росавську сільську раду Миронівського району Київської області (ідентифікаційний код 04362645, місцезнаходження: 08835, Київська область, Миронівський район, село Росава, вул. Центральна, буд.2) протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням розглянути клопотання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Росавської сільської ради Миронівського району Київської області (ідентифікаційний код 04362645, місцезнаходження: 08835, Київська область, Миронівський район, село Росава, вул. Центральна, буд.2).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 26.01.2021.

Суддя Кушнова А.О.