Рішення № 94503480, 28.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/15877/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні за власним бажанням з органів поліції - 25 листопада 2019 року, стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 13 062, 30 грн та стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 07 листопада 2015 року по 25 листопада 2019 року позивач перебувала у трудових відносинах з ГУ НП у Волинській області. Зазначеному періоду передувала служба в органах внутрішніх справ України, а саме: з 17 серпня 2007 року - в Харківському національному університеті внутрішніх справ, а з червня 2011 року - в УМВС України у Волинській області.

Наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 25 листопада 2019 року № 405 о/с її звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням з 25 листопада 2019 року.

Втім, як зазначає позивач, у день звільнення з нею не було проведено остаточний розрахунок, а саме, не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні. Остаточний розрахунок при звільненні було проведено відповідачем лише 24 грудня 2019 року, коли на її картковий рахунок була зарахована відповідна сума грошової допомоги при звільненні в розмірі 36 620, 99 грн.

Позивач вважає, що відповідач не провівши з нею повний розрахунок у день звільнення допустив протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за якими підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, бажаючи відновити справедливість та підняти свою ділову репутацію шляхом доведення посадовим особам ГУ НП у Волинській області, що при її звільненні було допущено протиправну бездіяльність, а також зважаючи на глибину душевних страждань позивача, на характер та тривалість немайнових втрат, зважаючи також на рік витраченого часу та значні зусилля, що були необхідні для відновлення душевного спокою, позивач просить стягнути моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

25 листопада 2020 року за вх. № 56765/20 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що згідно статті 102 Закону № 580-VIII забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до абзацу другого статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вказана норма кореспондується з пунктом 10 Постанови КМУ «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Постанова № 393), відповідно до якого: Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально- виконавчої служби:, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Так, відповідно до листа Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Волинській області від 31 серпня 2020 року № 905/29/01-2020, вбачається, що ОСОБА_1 було проведено нарахування одноразової грошової допомоги в сумі 37 178, 67 грн. (за вирахуванням військового збору (1,5%) сума до виплати становила 36 620, 99 грн.). Також даним листом позивачу було роз`яснено, що для проведення виплати коштів після звільнення направлено розрахунок до Національної поліції України для виділення цільового фінансування. Після надходження цих коштів у грудні 2019 року виплата одноразової грошової допомоги проведена позивачу 24 грудня 2019 року шляхом зарахування на картковий рахунок у ПАТ КБ «Приватбанк».

Представник відповідача вважає, що ГУ НП у Волинській області здійснило виплату одноразової грошової допомоги позивачу в повному обсязі, а тому діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ НП у Волинській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 13 062, 30 грн відповідач зазначає таке.

Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

Звертаємо увагу суду, що нарахування та виплата одноразової грошової допомоги здійснюється на підставі Закону №2262-ХІІ та Постанови № 393, а не Кодексу законів про працю України, на який посилається позивач.

Крім того, проведення виплати одноразової грошової допомоги в день звільнення не передбачено.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством чітко врегульовано питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з поліції, в даних правовідносинах слід застосовувати саме норми спеціального законодавства.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди у сумі 5 000 грн, зазначає наступне.

У відповідності до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Окрім цього, за правилами частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» пункту 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягала ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Крім того, пунктом 5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

За таких обставин, позивач не подав до суду доказів, які б свідчили про зміст заподіяної йому моральної шкоди, характер, обсяг і тривалість душевних страждань, наявність та істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, про причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та заподіяною йому моральною шкодою.

При визначенні розміру відшкодування у відповідності до статті 23 ЦК України враховуються вимоги розумності і справедливості. Тому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Сума відшкодування має бути обґрунтованою з посиланням на докази та фактичні обставини справи, наведено відповідні розрахунки. Проте, позивачем при визначенні суми стягнення зазначені обставини не враховано, засади розумності та справедливості, як того вимагає частина 3 статті 23 ЦК України не дотримано.

ОСОБА_1 у своїй відповіді на відзив ГУ НП у Волинській області зазначає, що питання дати проведення остаточного розрахунку при звільненні поліцейських врегульовано нормами спеціального законодавства лише з 17 липня 2020 року, а на момент звільнення такі норми відсутні, відтак в правовідносинах, що склалися слід застосовувати норми Кодексу Законів про працю.

При цьому, у відповіді на відзив позивач уточнила позовні вимоги щодо розміру моральної шкоди, а саме: просить стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

ОСОБА_1 з 2007 року проходила службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.

Наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 25 листопада 2019 року № 405 о/с ОСОБА_1 звільнено з 25 листопада 2019 року зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням. В цьому ж наказі визначено стаж служби позивача в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції 12 років 03 місяці 07 днів.

Позивачу була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 37 178, 67 грн (за вирахуванням військового збору (1,5%) сума до виплати становила 36 620, 99 грн), однак, повний розрахунок із позивачем відбувся уже після звільнення його зі служби в поліції - 24 грудня 2019 року.

Не погоджуючись із такою затримкою розрахунку при звільненні, та вважаючи, що відповідач недотримався вимог статті 116 КЗпП України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), який набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з частиною другою статті 94 Закону № 580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Порядок № 260 в редакції, діючій станом на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Розділу І Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 23 Розділу І Порядку № 260 (в редакції, яка існувала на час звільнення позивача зі служби 25 листопада 2019 року) передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують численність працівників, військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ кошторисах.

Аналогічна норма закріплена у пункті 7 Розділу І Порядку № 260 відповідно до якого грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 13 Розділу І Порядку № 260 (в редакції, яка існувала на час звільнення позивача зі служби) виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що Порядком № 260 не передбачено проведення виплати одноразової грошової допомоги в день звільнення.

Однак, суд враховує, що відповідні зміни та доповнення до Порядку № 260 щодо врегулювання строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні із служби були внесені Наказом Міністерства внутрішніх справ № 539 від 17 липня 2020 року та набрали чинності 21 серпня 2020 року, тобто уже після звільнення позивача зі служби в поліції (25 листопада 2019 року) та виплати йому відповідної суми коштів, а тому до спірних правовідносин вищевказані правові приписи застосованими бути не можуть.

Судом з`ясовано, що остання виплата позивачу належних йому при звільненні сум дійсно стосувалася виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Згідно зі статтею 102 Закону № 580 пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2262 виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, на час звільнення позивача зі служби в поліції, визначався постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Згідно з пунктом 10 Порядку № 393 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейські, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсильною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Так, дійсно виплата одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейських Постановою Кабінету Міністрів України № 988 не передбачена, у зв`язку з чим суд вважає, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення.

В той же час, виходячи з системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, що пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає, що така допомога є соціальною гарантією, за своєю юридичною природою - вихідною допомогою при звільнення, а тому має виплачуватися при звільненні, а не після звільнення зі служби.

В свою чергу, спеціальним законодавством в редакції, діючій станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції, а саме: Законом України «Про Національну поліцію», Порядком № 393, Порядком та умови № 260, не було врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в Національній поліції України, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У такому разі, застосуванню до правовідносин, що склалися підлягають норми загального законодавства, а саме: приписи КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із статтею 117 вказаного Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Наведені правові положення статей КЗпП України встановлюють гарантії для звільнених працівників на отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для таких осіб, а також стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання у частині проведення повного розрахунку із працівником.

В даному випадку суд враховує, що правомірність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також її розмір не є предметом спору у даній справі, спором у цій справі є порушення строків розрахунку при звільненні.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосування приписи КЗпП України щодо відповідальності відповідача за порушення строків розрахунку при звільненні.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 21.05.2020 № 823/911/16 та від 16.04.2020 у справі № 805/1085/16-а, в яких суд звернув увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, затримку виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому, виходячи з положень статті 117 КЗпП України, відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунку з позивачем у день звільнення має нести відповідач як роботодавець позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений зі служби в поліції за наказом від 25 листопада 2019 року за № 104 о/с. Відповідно, безпосереднім роботодавцем позивача було ГУ НП у Волинській області, а тому відповідальність, передбачену у статті 117 КЗпП України за не проведення розрахунку у день звільнення, має нести саме цей суб`єкт владних повноважень.

Водночас, вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням нормативно-правового врегулювання спірних правовідносин, суд керується наступним.

Зі змісту Порядку № 260 вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Отже, спеціальним законодавством, яким врегульовано питання обчислення грошового забезпечення, чітко передбачено, що при обчисленні усіх видів грошового забезпечення, в тому числі його середнього розміру, має визначатися з урахуванням календарних днів.

Аналогічна правова позиція щодо обчислення середнього заробітку виходячи з кількості календарних днів із застосуванням приписів Порядку та умов № 260 висловлена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 821/1180/18 та від 24 жовтня 2019 року у справі № 823/722/17.

З огляду на матеріали справи, позивача було звільнено зі служби в поліції з 25 листопада 2019 року, тобто останніми місяцями його служби перед звільненням були жовтень та вересень 2019 року. Відповідно до довідки ГУ НП у Волинській області від 08 жовтня 2020 року № 1915/29/01-2020, середньоденна заробітна плата позивача за вказаний період становить 435, 41 грн.

Оскільки позивач звільнений з 25 листопада 2019 року (вказаний день не враховується, так як є останнім робочим днем працівника), а остаточний розрахунок при звільненні відбувся 24 грудня 2019 року (дата зарахування коштів на банківський рахунок позивача, тобто цей день також суд не враховує в розрахунок, оскільки з цього часу позивач безпосередньо отримав належні йому кошти), то кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період починаючи з 26 листопада 2019 року по 23 грудня 2019 року включно становить 28 днів.

Отже, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 537,01 грн., сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у 28 днів становить 12 191, 48 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів 10 000 (десять тисяч) моральної шкоди, то така вимога належить до задоволення частково з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З цією нормою кореспондуються приписи статті 1173 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), відповідно до яких, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Позивач просить суд відшкодувати завдану їй моральну шкоду. Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Вказана норма не містить вказівки, порушення яких саме прав тягне за собою відшкодування моральної шкоди. Відтак, порушення будь-якого права особи може мати наслідком завдання моральної шкоди і, відповідно, є підставою для позовної вимоги про її відшкодування.

За своєю природою інститут відшкодування моральної шкоди є приватно-правовим, оскільки стосується безпосередньо особистих прав людини. Однак, виходячи з приватно-правового характеру суб`єктивного цивільного права потерпілої особи на використання зазначеного способу цивільно-правового захисту, очевидно, що таке право може виникнути також у зв`язку з порушенням прав особи в публічно-правових відносинах, що і знайшло своє відображення в приписах статті 56 Конституції України.

У публічно-правових відносинах моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою суб`єкта владних повноважень або його посадових осіб.

Виходячи із загальних засад доказування, позивач повинен довести, що йому заподіяно шкоду і визначити її розмір. Це означає, що позивач повинен зазначити, які саме виникли обставини, що спричинили страждання чи приниження честі, гідності, яку саме шкоду вони спричинили і який її розмір.

Всупереч цьому позивач не вказує на будь-які обставини, що підтверджують спричинення йому страждань чи інших втрат немайнового характеру.

Однак, суд вважає, що будь-яке порушення прав фізичної особи неодмінно заподіює шкоду.

У даній справі суд дійшов висновку про те, що відповідачем було допущено протиправну поведінку щодо позивача.

Оскільки підставою виникнення обов`язку відшкодувати моральну шкоду є протиправна поведінка (дії чи бездіяльність), то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Моральна шкода, як правило, супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу.

При оцінці обґрунтованості вимог особи про відшкодування моральної шкоди належить керуватись принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин справи форм моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності обставини, що свідчать про наявність та характер завданих особі немайнових втрат

Зважаючи на встановлені обставини, зміст та характер спірних правовідносин, суд дійшов переконливого висновку, що в даному випадку факт заподіяння моральної шкоди не вимагає окремого доказування.

Щодо розміру моральної шкоди, який належить відшкодувати позивачу суд виходить з наступного.

Суд враховує, що моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зважаючи, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження фізичного погіршення якихось здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, а також не наведено будь яких фактичних обставин, в яких би знайшли свої відображення завданні йому фізичні чи душевні страждання, враховуючи відсутність очевидних негативних наслідків чи втрат для позивача, що могли б бути детерміновані протиправною поведінкою відповідачів суд вважає, що розумним та справедливим розміром відшкодування завданої неправомірною поведінкою відповідачів моральної шкоди є 1 000 (одна тисяча) гривень, що підлягає стягненню з відповідача.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 73 - 77, 90, 94, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо не проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні за власним бажанням з органів поліції - 25 листопада 2019 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12 191 (дванадцять тисяч сто дев`яносто одна) гривень 48 копійок та стягнення моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.А. Волдінер