Рішення № 94503428, 28.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/381/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , треті особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зобов`язання зняти арешт з нерухомого майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, накладеного постановою серії AA №675059 від 31 травня 2006 року, шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження, накладеного на кладову пл.5,3м, кладову пл.4,0м, коридор пл.8,5 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , номер запису про обтяження 38616129, яке було внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 3279943 від 31 травня 2006 року, 16:41:14, реєстратор: Волинська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови ДВС у місті Луцьку серії AA №675059 від 31 травня 2006 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 вересня 2020 року, що видане Департаментом житлово-комунального господарства Луцької міської ради на підставі розпорядження №3397-р від 10 вересня 2020 року позивачу на праві спільної часткової власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 загальною площею 56,0 кв.м., житловою площею 25,2 кв.м. Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг №227732383, сформований 12 жовтня 2020 року.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 грудня 2020року №236013983 позивачу стало відомо про наявність арешту нерухомого майна кладова пл. 5,3 кв.м., кладова пл. 4,0 кв.м., коридор площею 8,5 кв.м. в цьому ж будинку (обтяження за №38616129 зареєстроване 31 травня 2006 року на підставі постанови АА675059 виданої 31 травня 2006 року ДВС у м. Луцьку).

У зв`язку із цим позивач звернулась до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про зняття арешту із вказаного майна.

Однак, Другий відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку листом №99054 від 16 грудня 2020року відмовив у звільненні майна з-під арешту. Одночасно повідомив про неможливість встановити на підставі яких документів здійснювалось накладення арешту згідно постанови серії АА №675059 від 31 травня 2006 року у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання та знищенням. Таким чином, із вказаного листа вбачається наступне: виконавчі документи на підставі яких відкривалось виконавче провадження - відсутні; постанова чи її копія серії АА №675059 від 31 травня 2006 року - відсутня; виконавче провадження у якому виносилась постанова серії АА №675059 від 31 травня 2006 року знищене за закінченням терміну зберігання; інформацією про стягувачів (заінтересованих осіб) у виконавчому провадженні у якому виносилась постанова серії АА №675059 від 31 травня 2006 року відділ ДВС не володіє.

Позивач вважає, що зі сторони відповідача має місце неправомірна бездіяльність, яка полягає у незаконному продовженні арешту його майна, що порушує її майнові права

На підставі наведено просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, з урахуванням § 2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судове засідання призначено на 11:30 28 січня 2021 року.

Відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.

В судове засідання, призначене на 11:30 28 січня 2021 року сторони не прибули, при цьому подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відтак, виходячи із приписів частини третьої статті 268 КАС України, якими передбачено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи, та враховуючи норми частини третьої статті 194, частини четвертої статті 229 КАС України, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у завах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 загальною площею 56,0 кв.м., житловою площею 25,2 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 10 вересня 2020 року, яке видане Департаментом житлово-комунального господарства Луцької міської ради на підставі розпорядження №3397-р від 10 вересня 2020 року. Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг №227732383, сформований 12 жовтня 2020 року). Співвласниками вказаного майна є також ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 грудня 2020року №236013983 нерухоме майно позивача, а саме: кладова пл. 5,3 кв.м., кладова пл. 4,0 кв.м., коридор площею 8,5 кв.м. арештоване згідно постанови АА675059 виданої 31 травня 2006 року ДВС у м. Луцьку (обтяження за №38616129 зареєстроване 31 травня 2006 року).

Листом від 16 грудня 2020 року № 99054 Другий відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) повідомив позивача про те, що згідно статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-V немає підстав для зняття арешту з майна. Також вказано, що на підставі яких документів здійснювалось накладення арешту згідно постанови серія АА №675059 від 31 травня 2006 року встановити не можливо у зв`язку із знищенням матеріалів виконавчого провадження.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно із частиною першою статті 55 Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець був наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника.

Разом з цим, як встановлено судом під час судового розгляду, виконавче провадження, на підставі якого накладено арешт на майно позивача було завершено та знищено, оскільки строк зберігання завершився, що підтверджується листом Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) від 16 грудня 2020 року № 99054.

Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Відповідно до пункту 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Таким чином, знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

Водночас, статтею 38 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувану згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувану або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, від 02 червня 2016 року передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, від 02 червня 2016 року визначено підстави, за яких державний виконавець знімає арешт з усього майна або його частини: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

При цьому, частиною третьою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

В той же час, частиною п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З змістом частин першої-другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Отже, наслідки завершення виконавчого провадження щодо зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження в межах якого була винесена постанова серії АА675059 від 31 травня 2006 року, якою було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , закінчено та знищено, що підтверджується листом Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) від 16 грудня 2020 року № 99054.

Водночас, відомості про арешт майна позивача на даний час містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуженням об`єктів нерухомого майна.

Відповідачем не надано доказів зняття арешту, накладеного на майно позивача.

Виходячи з того, що виконавче провадження було завершено та знищено, відсутні докази, які давали б підстави для висновку про обґрунтованість існування арешту нерухомого майна, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити дії щодо зняття арешту нерухомого майна позивача накладеного на підставі постанови серії АА № 675059 від 31 травня 2006 року.

Більш того, як зазначав в своїх рішеннях (від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14) Верховний Суд України спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем за наслідками завершення виконавчого провадження не вчинено дій по зняттю арешту з майна боржника, в той час як існування арешту на майно позивача порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (стаття 41 Конституції України) та є порушенням статті 1 Першого протоколу (право власності) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності, суд дійшов висновку, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача необхідно зняти арешт з нерухомого майна позивача, накладеного постановою ДВС у м.Луцьку серії АА № 675059 від 31 травня 2006 року.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) судовий збір в розмірі 908,00 грн, сплачений згідно квитанції № 22 від 11 січня 2021 року.

Керуючись статтями КАС України на підставі Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Другий відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) зняти арешт з нерухомого майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, накладеного постановою серії AA №675059 від 31 травня 2006 року, шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження, накладеного на кладову пл.5,3м, кладову пл.4,0м, коридор пл.8,5 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , номер запису про обтяження 38616129, яке було внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 3279943 від 31 травня 2006 року, 16:41:14, реєстратор: Волинська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови ДВС у місті Луцьку серії AA №675059 від 31 травня 2006 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 27а, код ЄДРПОУ 35041370) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.Я. Ксензюк