Рішення № 94498876, 13.01.2021, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1233/20

Провадження № 2/675/109/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2021 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Пашкевича Р. В., за участю: секретаря судового засідання – Гедзенюк В. В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в м. Ізяслав цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Білогородської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, ОСОБА_3 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Білогородської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказав, що 01.06.1996 за усною угодою ОСОБА_4 , як спадкоємиць майна померлого ОСОБА_5 , отримала грошові кошти та продала позивачу вказаний житловий будинок, зареєструвала місце проживання його та сім`ї у ньому, та з того часу він проживає у будинку. Договір купівлі-продажу житлового будинку нотаріально не уклали, оскільки спадкові права ОСОБА_4 не переоформила у зв`язку із смертю - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому позивач позбавлений можливості провести державну реєстрацію права власності на дане майно.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 являється її донька ОСОБА_3 , яка відмовилася звертатися до нотаріальної контори для прийняття спадщини. Разом з тим претензій до укладеного договору купівлі-продажу від 01.06.1996 між ним та її матір`ю не оспорює, та не заперечує проти визнання за ним права власності на спірний житловий будинок.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки договір купівлі-продажу та державну реєстрацію прав на нерухоме майно оформити не можливо, а він з червня 1996 року проживає та користується вказаним будинком, провів ремонти, здійснив його реконструкцію, тому являється повноправним власником житлового будинку та просить визнати за ним його право власності.

Ухвалою судді від 02 вересня 2020 року прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання у справі, вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження.

23 жовтня 2020 року за ухвалою суду прийнято до розгляду заяву позивача ОСОБА_2 про уточнення позовних вимог.

13 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в дане судове засідання не з`явився, хоча про час та день розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з тим у попередньому судовому засіданні позов підтримав, та пояснив, що у червні 1996 року він придбав у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 , про що наявна розписка. ОСОБА_4 в свою чергу переїхала проживати до своєї доньки ОСОБА_3 де й померла. До дня своєї смерті ОСОБА_4 у телефонних розмовах зобов`язувалася приїхати в м. Ізяслав, щоб оформити нотаріально договір купівлі-продажу будинку, але свої зобов`язання не виконала. Він в свою чергу постійно проживає у будинку разом із своєю сім`єю, проводить поточні ремонти, доглядає за будинком, однак оформити права власності не має змоги, оскільки сторона договору померла, а її спадкоємиця ОСОБА_3 відмовляється оформляти спадщину.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов свого довірителя підтримала у повному обсязі, та підтвердила обставини викладені позивачем, та відповідно до норм ст. ст. 328, 392 ЦК України просить позов задовольнити у повному обсязі. Також вказала, що за позивачем слід визнати право власності за набувальною давністю.

Представник відповідача Білогородської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, у судове засідання не з`явився, хоча про час та день розгляду справи повідомлявся належним чином. Проте, попередньо від представника відповідача надходили клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, звернулись до суду із заявою про розгляд справи в її відсутність. Позовні вимоги визнає повністю, та не заперечує проти їх задоволення.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 – помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого Білогородською сільською радою 31.10.1989.

Відповідно до свідоцтва про право власності виданого виконкомом Ізяславської районної ради народних депутатів від 20.03.1989, ОСОБА_5 являвся власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_5 , який проживав у даному будинку в склад його сімї входила дружина ОСОБА_4 , яка фактично вступила в управління спадковим майно та взяла під свою охорону речі померлого (довідки Білогородської сільської ради № 80 від 21.01.2020, № 939 від 10.12.2020).

Згідно письмової розписки від 01.06.1996, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти за купівлю-продаж житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки Судилківської сільської ради № 96 від 24.01.2020, ОСОБА_4 до дня своєї смерті постійно проживала та була зареєстрована у АДРЕСА_2 , разом з нею за вказаною адресою зареєстровані були: ОСОБА_6 – зять; ОСОБА_3 , - дочка.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданого Хролиновською сільською радою Шепетівського району 28.07.2000.

Після її смерті, в управління та розпорядження спадковим майном вступила її дочка ОСОБА_3 , про що свідчить довідка Судилківської сільської ради № 781 від 18.12.2020.

Згідно повідомлення Хмельницького обласного державного нотаріального архіву №2564/01-21 від 15.09.2020, спадкові справи після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заводились.

У відповідності до довідки Білогородської сільської ради Ізяславського району № 81 від 21.01.2020, та оглянутої інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_3 , власником даного будинку являвся померлий ОСОБА_5 . Разом з тим з 1996 року та по даний час у будинку зареєстрований ОСОБА_2 .

Допитані в якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 в судовому засіданні окремо один від одного, суду засвідчили, що позивач у червні 1996 року передав для ОСОБА_4 грошові кошти за придбання спірного житлового будинку, про що остання написала письмову розписку та в майбутньому зобов`язалася переоформити даний будинок нотаріально. Також свідки ствердили, що після укладення даної угоди, позивач постійно по теперішній час проживає у будинку.

Виходячи з обставин позову, позивачем заявлені вимоги про визнання права власності на житловий будинок з підстав укладення договору купівлі-продажу будинку (розписки) від 01 червня 1996 року та тривалого проживання у будинку.

Таким чином, спірні правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу між сторонами виникли у 1996 році, а тому в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

У статті 43 ЦК Української РСР 1963 року зазначено, що угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 44 ЦК Української РСР 1963 року передбачено, що угоди повинні укладатись у письмовій формі, зокрема угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

У статті 46 ЦК Української РСР 1963 року вказано, що недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Статтею 47 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до статті 153 ЦК Української РСР 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 224 ЦК Української РСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 225 ЦК Української РСР 1963 року право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Статтею 227 ЦК Української РСР 1963 року передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Разом з тим, як встановлено судом, позивачем не дотримано вказаних вимог закону, зокрема форма договору не оформлена нотаріально та незареєстрована органами місцевого самоврядування, що й не заперечується представником позивача, а тому договір купівлі-продажу будинку (розписка) від 01 червня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 слід вважати не укладеним.

Водночас представник позивача під час розгляду справи по суті, в судовому засіданні також вказувала про необхідність задоволення даного позову за набувальною давністю.

Проте, суд зауважує наступне.

Частинами 1 і 3 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом ч.ч. 1, 2, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Права та обов`язки учасників справи визначені ст. 43 ЦПК України.

Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Із положень ч. 1 ст. 120 ЦПК України слідує, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства (ч. 2 ст. 121 ЦПК України).

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В силу ст. 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Як передбачено ч. 1 ст. 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Аналіз указаних процесуальних норм права дає підстави для висновку, що при прийнятті процесуальних рішень і застосуванні будь-яких процесуальних норм суд має керуватись у першу чергу основним завданням цивільного судочинства, яким є ефективний захист прав та інтересів особи.

Для реалізації цієї мети суд забезпечує дотримання основних засад (принципів) цивільного судочинства, до яких, зокрема, відносяться верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, розумність строків розгляду справи судом.

Разом з тим, як вбачається із предмету та підстав позову, який був уточнений під час підготовчого розгляду справи, позивач та його представник адвокат Дацишина М. В. не посилалися на норми статті 344 ЦК України, які регулюють питання набуття права власності за набувальною давністю, хоча мали можливість до закінчення підготовчого засідання змінити або уточнити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, оскільки позивач на норми ст. 344 ЦК України не посилався у позові, тому відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, дотримуючись принципу диспозитивності, згідно яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, оцінку усних доводів представника позивача щодо задоволення позову з підстав набувальної давності не надає. Проте, суд роз`яснює позивачу його право звернення до суду з окремим позовом з даних підстав.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , з підстав заявлених ним у позові, оскільки останнім не доведено правомірність придбання спірного майна.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Білогородської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, ОСОБА_3 про визнання права власності, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається через Ізяславський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 виданий Ізяславським РВ УМВС України в Хмельницькій області 17.05.2001;

Відповідач 1: Білогородська сільська рада Ізяславського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04406609, адреса: вул. Центральна, 15, с. Білогородка, Ізяславський район, Хмельницька область;

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_5 виданий Шепетівським МРВ УМВС України в Хмельницькій області 25.06.1998.

Повний текст судового рішення складено 25 січня 2021 року.

Суддя: Р. В. Пашкевич