Рішення № 94494947, 13.01.2021, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

13.01.2021

Провадження № 2/331/103/2021

ЄУН 331/63/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2021 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Антоненко М.В.

за участю секретаря Федорової К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди завданої злочином,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданної злочином.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він визнаний потерпілим у кримінальному провадженні № 1-кп/332/123/17 за обвинуваченням ОСОБА_2 – відповідача по справі за ч. 1 ст. 175 КК України.

Вказане кримінальне провадження ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2017 р. було закрито, а ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 175 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Вказаною ухвалою суду встановлено, що « ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «Варт», являючись керівником вказаного підприємства та узявши таким чином на себе зобов`язання дотримуватись трудового законодавства та права громадян на своєчасне отримання винагороди за працю, діючи умисно, в порушення вищевказаних норм законодавства, всупереч встановленого законом порядку першочергового використання грошових коштів на оплату праці» маючи реальну фактичну можливість виплачувати заробітну плату працівнику підприємства ОСОБА_1 при наявності достатніх грошових коштів у ТОВ «Варт», приймаючи рішення про витрачання у період з 18.11.2011 по 31.05.2014р.р. грошових коштів на різноманітні господарські цілі товариства не пов`язані із виплатою заробітної плати у загальній сумі 4121977.35 грн., безпідставно не виплатив заробітну плату ОСОБА_1 за період з 18.11.2011 по 31.05.2014 p.p. у сумі 57030,00 грн.»

У зв`язку з тим, що ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя в кримінальному провадженні № 1 -кп/332/123/17 від 20.10.2017 року ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 175 КК Україн у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрите, Позивач звертається до суду з вимогами в порядку цивільного судочинства і просить суд стягнути з Відповідача завдану злочином моральну шкоду.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2014 р. у справі № 331/5094/14-ц з ТОВ «Варта» на користь Позивача була стягнута заборгованість по заробітній платі за період праці з 18.11.2011 р. по 31.05.2014 р. в розмірі 57030 грн.

До того ж, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2018 року по справі № 331/8351/17 було вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Варт» (код ЄДРПОУ 13617742, м. Запоріжжя, вул. Олександра Невського, 34, м.Запоріжжя, 69067) на користь позивача, ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з 01.06.2014 по 15.01.2015 у розмірі 18750,00 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень нуль копійок) та середній заробіток за період затримки розрахунку з 15.01.2015 по 01.12.2017 в розмірі 85954,10 грн. (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні десять копійок).

Наявність вказаних судових рішень жодним чином не обмежує позивача у праві на відшкодування йому моральної шкоди, завданої внаслідок скоєння відповідачем злочину, передбаченого ч.1 ст.175 КК України.

Вимоги позивача стосуються саме відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Позивач наголошує, що під час розгляду кримінального провадження № 1-кп/332./123/17 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 175 КК України, сума заборгованості з заробітної плати вже була стягнута з ТОВ «Варт» на користь ОСОБА_1 рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2014 p.), яке не може бути виконано.

Отже, позивачем заявлений позов саме про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, окремо до відповідача, як до керівника ТОВ « Варт», тобто до особи, винної в умисній безпідставній невиплаті заробітної плати.

Право позивача звернутись з таким вимогами безпосередньо до відповідача, як до особи, винній в умисній безпідставній невиплаті заробітної плати, - прямо передбачено не тільки Цивільним кодексом України, а й закріплено в положеннях Кримінально-процесуального кодексу України.

Так, в межах кримінального провадження № 1-кп/332/123/17 позивач набув статусу потерпілого.

За змістом ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або із майнової шкоди.

Тобто, позивача було визнано потерпілим в кримінальному у провадженні № 1- кп/332/123/17 саме за наявністю ознаки завдання йому скоєним відповідачем злочином шкоди.

Отже, кримінальним правопорушенням було завдано моральної шкоди, тому захист інтересів потерпілого в цьому разі відбувається саме шляхом відшкодування моральної шкоди.

Суть моральної шкоди полягає в душевних стражданнях, які були понесені потерпілим. Потерпілий був вимушений відкладати важливе та необхідне лікування, позичати гроші у рідних та знайомих. Душевний біль і страждання Позивача пов`язані також з серйозним розладом здоров`я потерпілого та неможливість Позивачем пройти необхідне важливе для нього лікування у зв`язку з відсутністю коштів через умисну, безпідставну невиплату заробітної плати з вини Відповідача. Все це також стало причиною розладів сну, постійних нервових зривів, погіршення стану здоров`я та стосунків з оточуючими. Зазначене підтверджується висновками спеціалістів, що підтверджують наявність захворювань позивача й необхідність лікування, медичними картками, складеними прайсами на лікування та іншими важливими медичними документами.

Позивач, 1938 року народження, має ухвалене на свою користь рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2014 р. у справі № 331/5094/14-ц про стягнення з ТОВ «Варт» заборгованості з заробітної плати в розмірі 57030 грн., яка не виплачувалась, починаючи ще з 2011 р. та рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2018 року по справі № 331/8351/17 про стягнення з ТОВ «Варт» заборгованості із заробітної плати за період з 01.06.2014 по 15.01.2015 у розмірі 18750,00 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку з 15.01.2015 по 01.12.2017 в розмірі 85954.10 грн.

Вказані рішення суду досі залишаються невиконаними.

Одночасно, ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2017 р. у кримінальному провадженні № 1-кп/332/123/17 підтверджена вина відповідача в безпідставній невиплаті позивачу його заробітної плати за вказаний період.

Таким чином, він позбавлений можливості отримати стягнуту з підприємства ТОВ «Варт» заборгованість з заробітної плати - саме з вини Відповідача, внаслідок скоєння останнім злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України.

Отже, в даному випадку завдана позивачу моральна шкода полягає в порушенні винними умисними діями відповідача майнового права позивача на вже стягнуту заробітну плату.

До того ж, тривале позбавлення позивача можливості отримати свою заробітну плату внаслідок протиправних дій відповідача, суттєво вплинуло на якість життя особи, потерпілої від злочину та стало причиною для настання негативних наслідків для позивача, завадило здійснити відповідне лікування, провести рекомендовані операції.

Так, позивач є особою похилого віку, йому виповнився 81 рік, останні 5 років свого життя він вимушений проводити в безперервній боротьбі за свої порушені права. Навіть наявність судового рішення про стягнення на його користь невиплаченої суми заробітної плати та наявність судового рішення щодо встановлення особи з вини якої і було порушено його право на отримання заробітної плати за свій труд, - жодним чином реально не захистило позивача та не відновило цивільних прав потерпілого, а саме його порушеного майнового права.

Позивач вважає, що неотримана з вини відповідача заробітна плата в розмірі 57030 грн. є безпосереднью причиною душевних та фізичних страждань. Протягом тривалого часу позивач обмежений в своїх витратах, що значно погіршує якість його жйгтя.

Так, навіть перебуваючи на пенсії, позивач був вимушений до 2015 року продовжувати працювати в ТОВ «Варт», сподіваючись забезпечити свою старість. Проте, внаслідок скоєння відповідачем злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України, позивач позбавлений з вини відповідача своїх зароблених грошових коштів в сумі 57030 грн. Позивач, який окрім пенсії зараз не має іншого доходу, фактично існує від пенсії до пенсії, оскільки не має вільних грошей, які б складали його «подушку безпеки». Ці недоотримані кошти змушують позивача фактично постійно нести додаткові витрати. Так, протягом декількох років позивач позбавлений можливості робити оптову сезонну закупівлю продуктів ( ціни на які в сезон врожаю значно дешевше), і тому «не в сезон» він вимушений купувати їх значно дорожче. Не маючи достатньо коштів, позивачу довелось відмовитись від своєчасного належного лікування захворювань, протезування зубів, придбати слуховий апарат. Також, позивач не зробив рекомендовану йому операцію. Вказані медичні послуги станом на 2019 рік згідно медичних довідок, прайсів, копії яких додані до позову, становлять 80620 грн.

Довідка ООО «Лю-Нік» Стоматологічної клініки «Лю-Нік» від 26.11.2019 року, - вартість необхідного протезування складає не менш ніж 20000 грн.

Прайс передоплати ООО «ВітаЦентр» м. Запоріжжя, - вартість операції одномоментна аденомоектомія дорівнює 19880 грн. та за перебування на стаціонарі - 6625 грн.;

Прайс-лист курорта Моршин, - 19115 грн.;

Звіт «Центра слуха Євротон» від 27.11.19 на вартість необхідного позивачу слухопротезування - 15000 грн.;

Оскільки з кожним роком ціни за медичні послуги тільки зростають, то зараз такі маніпуляції коштують в рази дорожче. З цих же причин позивач не зміг зробити необхідні ремонтні роботи в квартирі. А різниця в цінах на товари та послуги станом на 2015р. та станом на 2019 р. є суттєвою, і відповідно кошти, які становлять цю різницю, - позивачем фактично втрачені.

Крім того, частину грошей, яку позивач не отримав з вини відповідача, він міг би розмістити на депозитному рахунку в банку, і гроші надавали б йому додатковий дохід до 18 % річних. Отже, неможливість володіти та розпоряджатися своїми коштами в сумі 161734 (сто шістдесят одна тисяча сімсот тридцять чотири) грн. 10 коп. завдала і завдає позивачу відповідну моральну шкоду.

В свою чергу, право особи на відшкодування моральної шкоди, перш за все, гарантується Конституцією України (ст. 32, 56, 62).

Згідно з пунктами 2 та 3 частини 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, на підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Завдану кримінальним правопорушенням моральну шкоду потерпілий оцінює у 80000 (вісімдесят тисяч) гривень.

Умисна протиправна поведінка відповідача підтверджується ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2017 р. про закриття кримінального провадження № 1-кп/332/123/17 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 175 КК України в зв`язку із закінченням строків давності. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що судом встановлений факт винуватості Відповідача в безпідставній невиплаті позивачу ОСОБА_1 заробітної плати за період з 18.11.2011р. по 31.05.2014 р. в сумі 57030,00 грн. і за період з 01.06.2014 по 15.01.2015 у розмірі 18750,00 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень нуль копійок) та середнього заробітку за період затримки розрахунку з 15.01.2015 по 01.12.2017 в розмірі 85954,10 грн. (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні десять копійок).

Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КПК України є нереабілітуючою обставиною (тобто такою, яка не знімає обвинувачення, а лише звільняє особу від кримінальної відповідальності).

При розгляді Заводським районним судом м. Запоріжжя вищезазначеного кримінального провадження № 1-кп/332/123/17 встановлено, що відповідач, перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «Варт», являючись керівником вказаного підприємства, мав реальну фактичну можливість виплачувати заробітну плату позивачу, як працівнику підприємства, оскільки у ТОВ «Варт» в наявності було достатньо грошових коштів, проте відповідач приймав рішення про витрачення у період з 18.11.2011 по 31.05.2014р.р. грошових коштів у загальній сумі 4121 977,35 на різноманітні господарські цілі товариства не пов`язані із виплатою заробітної плати, в зв`язку з чим саме з вини останнього позивачу і не була виплачена заробітна плата в сумі 57030,00 грн.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 року розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Вказане рішення до теперішнього часу так і залишається невиконаним, а виконавчий лист щодо стягнення з ТОВ «Варт» заборгованості по заробітній платі в сумі 57030 грн. згідно постанови державного виконавця від 07.10.2018 р. був повернутий Позивачу без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України про виконавче провадження (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Тобто, внаслідок умисних протиправних дій відповідача, доведених ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2017 р. при розгляді кримінального провадження № 1-кп/332/123/17 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 175 КК України,- були порушені належні потерпілому майнові права на зарплату, стягнуту з ТОВ «Варт» на його користь згідно рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2014 р. у справі № 331/5094/14-ц.

Отже, кримінальним правопорушенням було завдано моральної шкоди, тому захист інтересів потерпілого в цьому разі відбувається саме шляхом відшкодування моральної шкоди.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2020 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 29.04.2020 року на 11 год. 00 хв.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду на 12.01.2021 року на 14 год. 00 хв.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Черкашин І.І. позов підтримали, наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечувала, надала суду письмовий відзив, в якому зазначено, що позивачем не доведено наявність моральної шкоди та її розмір.

В позові зазначається, що ОСОБА_1 поніс моральну шкоду у розмірі 80 000 грн. Вказане не підтверджується доказами, доданими до позовної заяви, єдиним підтвердженням такого розміру моральної шкоди є лише суб`єктивне твердження щодо оцінки розміру шкоди позивачем.

ППВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 27.02.2009 р., визначає, що «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні* стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в ії заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.»

Оскільки завдання моральної шкоди (на факті заподіяння якої наполягає позивач) нерозривно пов`язане із невиплатою йому заробітної плати, а заборгованість із заробітної плати нараховувалась щомісяця, то розмір моральної шкоди має: оцінюватись окремо щодо кожного конкретного випадку невиплати заробітної плати; розмір зазначеної шкоди підлягає доказуванню у кожному конкретному випадку заподіяння моральної шкоди, пов`язаної із конкретним випадком невиплати заробітної плати; щодо кожного конкретного випадку мають бути надані докази причинно- наслідкового зв`язку між невиплатою заробітної плати та моральною шкодою.

Факт вчинення правопорушення відповідачем не означає автоматичного спричинення моральної шкоди позивачу.

Позивачем не надано доказів: наявності моральної шкоди. Довідки про стан здоров`я позивача підтверджують лише стан здоров`я позивача, а не наявність моральної шкоди.

Оскільки відсутні докази наявності моральної шкоди, відсутні докази наявності вини відповідача у заподіянні такої шкоди.

Відсутні докази причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і саме такими розладами здоров`я позивача.

Згідно ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації.

Відтак, доказуванню, окрім всього іншого, підлягає глибина страждань, ступінь погіршення здібностей потерпілого або ступінь позбавлення потерпілого можливості реалізації здібностей. Зазначених доказів і обґрунтування таких обставин Позивачем надано не було.

Окрім того, позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача він не мав грошових коштів та, відповідно, не міг отримати медичну допомогу. Але, докази, що надані позивачем свідчать про те, позивачем була отримана медична допомога.

Щодо пред`явлення вимоги про стягнення моральної шкоди сплив строк позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК Україні, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідалися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У правовій позиції ВСУ, зробленій у постанові від 16.11.2016 року по справі № 6- 2469цс16 зазначено, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки завдання моральної шкоди (на факті заподіяння якої наполягає позивач) нерозривно пов`язане із невиплатою йому заробітної плати, а заборгованість із заробітної плати нараховувалась щомісяця, то позовна давність щодо відшкодування моральної шкоди починає свій перебіг окремо щодо кожного конкретного випадку невиплати заробітної плати.

При цьому, право на позов про стягнення моральної шкоди у зв`язку із невиплатою заробітної плати виникає щомісяця щодо кожного факту несплати відповідної суми заробітної плати, а позовна давність обчислюється з того дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Відповідно трирічний строк пред`явлення позову щодо стягнення моральної шкоди (щодо факту останнього порушення права позивача на заробітну плату,а, відтак і права на стягнення моральної шкоди у зв`язку із її невиплатою) сплив ще 31.05.2017 р.

В той же час зазначений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 був заявлений у грудні 2019 року, тобто через 2,5 роки після спливу строку позовної давності, про застосування якої на підставі ст.267 ЦК України заявляє відповідач.

ОСОБА_1 вказує, що «позивач позбавлений можливості стягнуту з підприємства ТОВ «ВАРТ» заборгованості із заробітної плати саме з вини Відповідача». Ст. 81 ЦПК визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту позовної заяви не є зрозумілим, чи була стягнута заробітна плата на користь позивача, чи не була, оскільки саме поняття «стягнена заробітна плата» передбачає виконаний завершений процес.

Позивач не надає доказів того, що саме з вини відповідача він був позбавлений виконати рішення суду щодо стягнення з підприємства заробітної плати Позивача.

Виконання судових рішень є предметом інших правовідносин, окрім того, зазначене твердження щодо наявності вини відповідача у неможливості стягнення заробітної плати, присудженої за рішенням суду, є безпідставним, а, відтак, не може бути підтвердженням жодних обставин, викладених у позовній заяві.

Позивач зазначає, що моральна шкода була йому спричинена внаслідок невиплати заробітної плати.

Ст. 175 КК України передбачає те, що зазначений злочин може бути вчинений спеціальним суб`єктом злочином, а саме керівником підприємства, яким і являвся ОСОБА_2 на момент його вчинення. Тобто, зазначене правопорушення не могло бути вчинено просто фізичною особою ОСОБА_2 , а лише керівником підприємства, тобто його працівником.

Ч. 1 ст. 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою зазначеної статті.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Окрім того, згідно п. 8 ППВСУ, «за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.»

Оскільки невиплата заробітної плати була здійснена ОСОБА_2 як директором ТОВ «ВАРТ», тобто під час виконання ним службовим обов`язків, позов має пред`являтись до ТОВ «ВАРТ», після чого ТОВ «ВАРТ» може стягнути розмір такої моральної шкоди з ОСОБА_2 в порядку регресу.

Відтак, позовна заява про стягнення моральної шкоди (шкоди, заподіяної злочином) підлягає пред`явленню до ТОВ «ВАРТ» та пред`явлена до неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні № 1-кп/332/123/17 за обвинуваченням ОСОБА_2 –відповідача по справі за ч. 1 ст. 175 КК України.

Вказане кримінальне провадження ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2017 р. було закрито, а ОСОБА_2 – відповідача в даному провадженні звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 175 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Згідно з ухвалою суду, « ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «Варт», являючись керівником вказаного підприємства та узявши таким чином на себе зобов`язання дотримуватись трудового законодавства та права громадян на своєчасне отримання винагороди за працю, діючи умисно, в порушення вищевказаних норм законодавства, всупереч встановленого законом порядку першочергового використання грошових коштів на оплату праці» маючи реальну фактичну можливість виплачувати заробітну плату працівнику підприємства ОСОБА_1 при наявності достатніх грошових коштів у ТОВ «Варт», приймаючи рішення про витрачання у період з 18.11.2011 по 31.05.2014р.р. грошових коштів на різноманітні господарські цілі товариства не пов`язані із виплатою заробітної плати у загальній сумі 4121 977.35 грн., безпідставно не виплатив заробітну плату ОСОБА_1 за період з 18.11.2011 по 31.05.2014 p.p. у сумі 57030,00 грн.»

Згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2014 р. у справі № 331/5094/14-ц з ТОВ «Варта» на користь Позивача була стягнута заборгованість по заробітній платі за період праці з 18.11.2011 р. по 31.05.2014 р. в розмірі 57030 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2018 року по справі № 331/8351/17 було вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Варт» (код ЄДРПОУ 13617742, м. Запоріжжя, вул. Олександра Невського, 34, м. Запоріжжя, 69067) на користь позивача, ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з 01.06.2014 по 15.01.2015 у розмірі 18750,00 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень нуль копійок) та середній заробіток за період затримки розрахунку з 15.01.2015 по 01.12.2017 в розмірі 85954,10 грн. (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні десять копійок).

Вказані рішення суду є невиконаними, заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за період затримки розрахунку позивачу ОСОБА_1 не виплачені.

Ці обставини підтверджуються письмовими доказами, вивченими та оголошеними в судовому засіданні: рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2014 р. у справі № 331/5094/14-ц; рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2018 року по справі № 331/8351/17; ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя по справі № 332/721/17 провадження № 1-кп/332/123/17 від 20.10.2017 року; постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.09.2018 року; постановою про повернення виконавчого документа стягувану від 16.11.2018 року.

Згідно з пунктами 2 та 3 частини 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, на підставі ч.1 ст.1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Умисна протиправна поведінка відповідача ОСОБА_2 підтверджується ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2017 р., згідно з якою встановлений факт винуватості відповідача в безпідставній невиплаті позивачу ОСОБА_1 заробітної плати за період з 18.11.2011р. по 31.05.2014 р. в сумі 57030,00 грн. і за період з 01.06.2014 по 15.01.2015 у розмірі 18750,00 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень нуль копійок) та середнього заробітку за період затримки розрахунку з 15.01.2015 по 01.12.2017 в розмірі 85954,10 грн. (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні десять копійок).

ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «Варт», являючись керівником вказаного підприємства, мав реальну фактичну можливість виплачувати заробітну плату позивачу, як працівнику підприємства, оскільки у ТОВ «Варт» в наявності було достатньо грошових коштів, проте відповідач приймав рішення про витрачення у період з 18.11.2011 по 31.05.2014р.р. грошових коштів у загальній сумі 4121977,35 на різноманітні господарські цілі товариства не пов`язані із виплатою заробітної плати, в зв`язку з чим саме з вини останнього позивачу і не була виплачена заробітна плата в сумі 57030,00 грн.

В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 року зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КПК України є нереабілітуючою обставиною.

Таким чином, судом не приймається до уваги твердження представника відповідача про те, що позивачем ОСОБА_1 не доведено як факту заподіяння йому наявності моральної шкоди, так і того, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом вивчено та оголошено в судовому засіданні надані позивачем копії медичних висновків: консультативне заключения «ВітаЦентр» м. Запоріжжя від 28.01.2015 p.; санаторно-курортну картку № 38 від 25.03.2015 р. Запорізького центра первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Запоріжжя; медична картку стаціонарного хворого № 4372 ОСОБА_1 (лікувальні рекомендації та режим хворого, в т.ч. слухопротезування); довідку ООО «Лю-Нік» Стоматологічної клініки «Лю-Нік» від 26.11.2019 року (вартість протезування не менш ніж 20000 грн.); прайс передоплати ООО «ВітаЦентр» м. Запоріжжя; прайс-лист курорта Моршин; звіт «Центра слуха Євротон» від 27.11.19 р.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. №4 «судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» мора. шкода може полягати зокрема у моральних переживаннях, пов`язаних з порушенням права власності (п.З). В пункті 4 даної Постанови зазначено, що відповідно до ст.137 ЦПК у позо заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характер обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану (п.9).

Судом встановлено вину відповідача ОСОБА_2 та факт наявності душевних страждань позивача ОСОБА_1 , спричинених внаслідок незаконних дій відповідача. Враховано, що позивач є особою поважного віку, те що його позбавлено можливості отримати свою заробітну плату внаслідок протиправних дій відповідача, що суттєво вплинуло на якість життя особи, потерпілої від злочину та стало причиною для настання негативних наслідків для позивача, завадило здійснити відповідне лікування, провести рекомендовані операції.

Визначаючи суму моральної шкоди в розмірі 50000 тис. грн, суд вважає, що така сума стягнення відповідає вимогам розумності та справедливості.

Згідно положень ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2017 р. у кримінальному провадженні № 1-кп/332/123/17, якою встановлено вину ОСОБА_2 в умисній безпідставній невиплаті заробітної плати ОСОБА_1 , набрала законної сили 07.02.18 р.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином 09.01.2020 р.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що право на позов про стягнення моральної шкоди у зв`язку із невиплатою заробітної плати виникає щомісяця щодо кожного факту несплати відповідної суми заробітної плати, а позовна давність обчислюється з того дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Таке твердження не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому розцінюється судом як припущення.

В зв`язку з цим, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди пред`явлений до суду в межах строку позовної давності.

Керуючись ст. ст.12, 81, 141, 247, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди завданої злочином, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 завдану кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

В решті позовних вимог відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду Апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: М.В. Антоненко