Рішення № 94489003, 19.01.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2823/19

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., за участю секретаря судового засідання Руденко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовомЗаступника прокурора Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру доТовариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм»треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1. Головне управління Держгеокадастру у Київській області 2. ОСОБА_1 провитребування з незаконного володіння земельної ділянки за участю представників:

прокуратури:Федоренко О.П. - посв. від 21.02.2020 № 055464позивача:не з`явилисьвідповідача:Кобліков І.Ю. - адвокат, ордер від 18.01.2021 серія АІ № 1080863третіх осіб:не з`явилисьсуть спору:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника прокурора Чернігівської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» (далі - відповідач) про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельної ділянки площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0045 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави поза її волею, і набута у власність відповідачем, від особи, яка не мала права її відчужувати, у зв`язку з чим, прокурор просить суд на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України витребувати на користь держави в особі позивача зазначену земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.12.2019 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження. Задоволено клопотання Заступника прокурора Чернігівської області про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 . Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 . Призначено у даній справі підготовче судове засідання та встановлено відповідачу строк до 09.01.2020 для подачі відзиву на позовну заяву та інші документи, що підтверджують заперечення проти позову. Запропоновано третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надати письмові пояснення щодо заявленого позову до 09.01.2020.

На адресу суду від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надійшли пояснення (вх. суду № 25713/19 від 26.12.2019), в яких позивач зазначає, що повторне безоплатне набуття у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки відбулось з порушенням ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України.

У встановлений судом строк на адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшли пояснення по справі (вх. суду № 4/20 від 02.01.2020), в яких третя особа 1 зазначає про те, що позовні вимоги є обґрунтованими.

У встановлений судом строк Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» подало до суду відзив на позовну заяву від 02.01.2020 № 06-0001/03, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, які зводяться до недоведеності прокурором належних підстав для представництва інтересів держави у даній справі. Відповідач зазначає, що витребування у нього як у добросовісного набувача спірної земельної ділянки, матиме наслідком невиправданого втручання у право мирного володіння майном та свідчитиме про порушення вимог Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОСОБА_1 - третя особа 2 своїм правом на подачу письмових пояснень щодо заявленого позову не скористався, письмових пояснень щодо заявленого позову та інших документів до суду не надав.

У встановлений судом строк Заступник прокурора Чернігівської області подав до суду відповідь на відзив від 13.01.2020 № 05/3-1307-19, в якій прокурор зазначає про безпідставність доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшли заперечення від 16.01.2020 № 06-0011/03, в яких відповідач зазначає, що відповідь прокурора на відзив є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не спростовує обставин, наведених у відзиві на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшли пояснення від 18.09.2020, в яких він зазначає про недотримання прокурором Чернігівської області порядку повідомлення позивача про звернення прокурора до суду з даним позовом встановленого ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з чим прокурор не надав Державній служби України з питань геодезії, картографії та кадастру можливість відреагувати на твердження прокурора про порушення інтересів держави у спірних відносинах шляхом самостійного звернення з позовом до суду. Також відповідач зазначає про правомірність набуття ним права власності на спірну земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який не визнаний судом недійсним, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 387 Цивільного кодексу України. Крім того, вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки є передчасною та не може бути задоволена, позаяк первісний наказ Держгеокадастру, яким надано спірну земельну ділянку у власність громадянина ОСОБА_1 не визнаний недійсним та така вимога не заявлялась. За вказаних обставин, відповідач вважає, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.09.2020 у даній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.10.2020 об 15:20.

В процесі розгляду справи прокуратура Чернігівської області змінила найменування юридичної особи на Чернігівську обласну прокуратуру, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відповідні зміни. Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23.09.2020 № 199191938436 щодо Чернігівської обласної прокуратури залучено до матеріалів справи.

До початку розгляду справи по суті на адресу суду від Заступника прокурора Чернігівської обласної прокуратури надійшли заперечення на пояснення відповідача від 05.09.2020 № 15/3/1-1307-19 (вх. суду № 20602 від 28.09.2020), в яких прокурор просить суд залишити без розгляду пояснення відповідача з тих підстав, що такі пояснення подані поза межами строків визначених судом. В задоволенні поданих прокурором заперечень судом відмовлено протокольною ухвалою суду, яка відображена в протоколі судового засідання від 27.10.2020 у даній справі з огляду на таке.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

Положення ст. 169 Господарського процесуального кодексу України визначають, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Зазначеними положеннями Господарського процесуального кодексу України учасникам справи надано право подачі суду, зокрема, пояснень, з зазначенням в них своїх доводів, міркувань щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

Суд у даній справі не встановляв відповідачу строків щодо подання будь-яких пояснень щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а відтак відсутні правові підстави щодо залишення поданих відповідачем пояснень без розгляду з мотивів їх подачі поза межами строків визначених судом, право подання яких надано йому положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Судом у відповідності до положень ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва у судових засіданнях з розгляду справи по суті, так ухвалою Господарського суду Київської області від 01.12.2020 повідомлено учасників справи, що розгляд справи по суті буде продовжено 19.01.2021 о 10:00.

Присутній в судовому засіданні прокурор повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів, викладених в позові.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, запереченнях та поясненнях.

Позивач та треті особи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені у порядку встановленому ч. 5 ст. 242 ГПК України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 ГПК України, шляхом направлення на адреси їх місцезнаходження, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Частино 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що неявка позивача та третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 ГПК України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників позивача та третіх осіб за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою від 20.03.2017, в якій просив надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Ваганицької сільської ради Городянського району Чернігівської області. У вказаній заяві ОСОБА_1 вказав, що він не використав своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням. Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області отримало вказану заяву 19.04.2017 за вхідним № К-9397/0/5-17, що підтверджується відповідною відміткою Держгеокадастру на вказаній заяві.

Розглянувши вказану заяву, Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 04.05.2017 № 25-6842/14-17-сг надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ваганицької сільської ради Городянського району Чернігівської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,000 га за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).

В подальшому громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою від 10.12.2017 в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2.0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Ваганицька сільська рада Городянського району Чернігівської області та передати земельну ділянку у власність. Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області отримало вказану заяву 22.12.2017 за вхідним № К-31837/0/5-17, що підтверджується відповідною відміткою Держгеокадастру на вказаній заяві.

Розглянувши вказану заяву, Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 04.01.2018 № 25-127/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 на території Ваганицької сільської ради Городянського району Чернігівської області. Надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 74214816000:04:000:0797) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Ваганицької сільської ради Городянського району Чернігівської області.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 74214816000:04:000:0797 зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 16.02.2018 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 04.01.2018 № 25-127/14-18-сг, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.10.2019 № 186737216.

Громадянин ОСОБА_1 в березні 2018 також звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради (селищної ради) Яготинського району Київської області. У вказаному клопотанні ОСОБА_1 засвідчив, що він не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням. Головне управління Держгеокадастру у Київській області отримало вказане клопотання 19.03.2018 за вхідним № 5295/0/94-18, що підтверджується відповідною відміткою Держгеокадастру на вказаному клопотанні.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 27.03.2018 № 10-2623/15-18сг надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства.

В подальшому громадянин ОСОБА_1 в травні 2018 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням, в якому просив затвердити документацію із землеустрою та передати безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером: 3225583600:03:009:0045, площею 1,9256 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області. Головне управління Держгеокадастру у Київській області отримало вказане клопотання 22.05.2018 за вхідним № 9225/0/94-18, що підтверджується відповідною відміткою Держгеокадастру на вказаному клопотанні.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 29.05.2018 № 10-4776/15-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Припинено право користування земельною ділянкою, що посвідчується договором оренди землі від 20.07.2013, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12.09.2013 за № 2474020. Надано гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,9256 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:0045) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

Завірені копії перелічених вище документів залучені до матеріалів справи.

Між ОСОБА_1 (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04.07.2018, який посвідчено приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М., зареєстрованим в реєстрі за № 816 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець продає земельну ділянку площею 1,9256 га, яка розташована за адресою: Київська обл., Яготинський район, Лозовоярівська сільська рада, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3225583600:03:009:0045, а покупець приймає та сплачує за неї 75531,66 грн. (п. 1.1 - 1.4, 2.2 договору).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.10.2019 № 186736689 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.07.2018 № 129745238, копії яких залучені до матеріалів справи, право власності на земельну ділянку площею 1,9256 га, яка розташована за адресою: Київська обл., Яготинський район, Лозовоярівська сільська рада, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3225583600:03:009:0045 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.07.2018 № 816.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор зазначає те, що ОСОБА_1 безпідставно набув право власності на спірну земельну ділянку площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0045 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району, Київської області на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 29.05.2018 № 10-4776/15-18-сг, прийнятого з порушенням вимог земельного законодавства, позаяк станом на час отримання спірної земельної ділянки у власність, ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, а саме земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 74214816000:04:000:0797) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Ваганицької сільської ради Городянського району Чернігівської області, отриману у приватну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 04.01.2018 № 25-127/14-18-сг.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області надаючи гр. ОСОБА_1 у власність спірну земельну ділянку площею 1,9256 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:0045) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області не здійснило перевірку реалізацію ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Після безпідставного набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 відчужив її відповідачу на підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.07.2018 № 816.

Наведене призвело до того, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави поза її волею, і набута у власність відповідачем, від особи, яка не мала права її відчужувати, у зв`язку з чим, прокурор просить суд на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України витребувати на користь держави в особі позивача зазначену вище земельну ділянку.

Прокурор зазначає, що передача спірної земельної ділянки з порушенням законодавства порушує права та інтереси держави стосовно належних Українському народу земель сільськогосподарського призначення, розпорядником яких є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Відповідач заперечує проти задоволення вказаних вимог з підстав, які зводяться до недоведеності прокурором належних підстав для представництва інтересів держави у даній справі, зокрема, ним не доведено, що Держгеокадастр, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює чи неналежним чином здійснює захист інтересів держави, не наведено та не надано доказів щодо причин, які перешкоджають Держгеокадастру самостійно вжити належних заходів захисту інтересів держави, що свідчить про відсутність у прокурора процесуальної дієздатності у даній справ, а також недотримання прокурором Чернігівської області порядку повідомлення позивача про звернення прокурора до суду з даним позовом встановленого ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з чим прокурор не надав Державній служби України з питань геодезії, картографії та кадастру можливість відреагувати на твердження прокурора про порушення інтересів держави у спірних відносинах шляхом самостійного звернення з позовом до суду.

Відповідач стверджує, що ГУ Держгеокадастру у Київській області в межах процедури безоплатної передачі спірної земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 діяло у порядок та спосіб, передбачений законом. Отримавши у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 відчужив її на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04.07.2018 відповідачу, який зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку із дотримання вимог законодавства, що на думку останнього свідчить про визнання державою речових прав на нерухоме майно. Крім того, відповідач зазначає про правомірність набуття ним права власності на спірну земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який не визнаний судом недійсним, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 387 Цивільного кодексу України.

За твердженням відповідача вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки є передчасною та не може бути задоволена, позаяк первісний наказ Держгеокадастру, яким надано спірну земельну ділянку у власність громадянина ОСОБА_1 не визнаний недійсним та така вимога не заявлялась.

Також відповідач зазначає, що витребування у нього як у добросовісного набувача спірної земельної ділянки, матиме наслідком невиправданого втручання у право мирного володіння майном та свідчитиме про порушення вимог Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За вказаних обставин, відповідач вважає, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на зазначені підстави вимог та заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 4 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Приписами ч. 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення (п. а ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (п. а ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України).

У відповідності до п. б ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України).

Положення ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України визначають, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Приписами п. б ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України).

Відповідно до п. 1 положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпунктом 31 п. 4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, зокрема, Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київські області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління Держгеокадастру у Київські області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно з підпунктом 13 п. 4 Положення, Головне управління Держгеокадастру у Київські області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення, в порядку визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

Спірна земельна ділянка знаходиться на території Київської області, а тому у відповідності до наведених положень законодавства її розпорядником є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, яке в свою чергу нею розпорядилось шляхом видачі зазначеного вище наказу від 29.05.2018 № 10-4776/15-18-сг.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації та станом на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 29.05.2018 № 10-4776/15-18-сг, громадянин ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах визначених норм безоплатної приватизації - площею 2,0 гектара, що підтверджується зазначеними вище наказами Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 04.05.2017 № 25-6842/14-17-сг та «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 04.01.2018 № 25-127/14-18-сг та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.10.2019 № 186737216.

Викладене свідчить про подвійне проведення передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадянина ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, що не відповідає приписам ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Згідно з ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів (ст. 193 Земельного кодексу України).

Статтею 194 Земельного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 2 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), п. 4 якого передбачено, що ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Згідно з п. 5 Порядку до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Пунктом 198 Порядку передбачена можливість надання громадянам відомостей Державного земельного кадастру у вигляді довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України).

З наведеного слідує, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області з метою додержання вимог ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України не лише не було позбавлено можливості здійснити перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення, але й повинно було здійснити таку перевірку з метою недопущення порушень вимог земельного законодавства.

Враховуючи подвійне проведення передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадянина ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 29.05.2018 № 10-4776/15-18-сг суперечить приписам ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України та принципам земельного законодавства, зокрема, рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Вказане свідчить про обґрунтованість доводів прокурора стосовно порушення вимог законодавства при прийнятті ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу від 29.05.2018 № 10-4776/15-18-сгта, як наслідок, порушення інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, позаяк Український народ, делегуючи право розпорядження належною йому землею державі в особі відповідних органів, має законні очікування, що ці органи під час такого розпорядження будуть діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України унормовано якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 3 ст. 388 Цивільного кодексу України визначено якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі - не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Відповідно до ст.ст. 318, 324 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Як встановлено судом, спірну земельну ділянку було отримано у власність ОСОБА_1 внаслідок порушення вимог земельного законодавства, оскільки своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства останній вже використав раніше. Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку припинено шляхом відчуження такого права на користь ТОВ «Нива фарм», яке станом на момент звернення з позовом, є власником спірної земельної ділянки, що підтверджується Інформаційною довідкою щодо відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи те, що спірну земельну ділянку Головним управління Держгеокадастру у Київській області надано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, подальше відчуження земельної площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0045 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області на користь ТОВ «Нива фарм» також відбулось з порушенням вимог законодавства.

Власник з дотриманням вимог статей 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (близькі за змістом висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

З огляду на зазначене та враховуючи те, що спірна земельна ділянка площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0045 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області вибула з власності держави поза її волею, і набута у власність відповідачем від особи, яка не мала права її відчужувати, наявні правові підстави для її витребування з незаконного володіння товариства на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Доказів протилежного суду не надано.

За таких обставин, вимога прокурора про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельної ділянки площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0045 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області є доведеною та обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а відтак підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача проти позову з підстав недоведеності прокурором належних підстав для представництва інтересів держави у даній справі, зокрема, ним не доведено, що Держгеокадастр, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює чи неналежним чином здійснює захист інтересів держави, не наведено та не надано доказів щодо причин, які перешкоджають Держгеокадастру самостійно вжити належних заходів захисту інтересів держави, що свідчить про відсутність у прокурора процесуальної дієздатності у даній справі, а також недотримання прокуратурою Чернігівської області порядку повідомлення встановленого ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з чим прокурор не надав Державній служби України з питань геодезії, картографії та кадастру можливість відреагувати на твердження прокурора про порушення інтересів держави у спірних відносинах шляхом самостійного звернення з позовом до суду, не приймаються судом до уваги при вирішенні спору та відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором в суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Частиною 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 5 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Так, «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, «здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», згідно пункту 3 рішення від 08.04.1999 № 3-рп/99 висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Висновки аналогічного змісту викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 № 918/388/19.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади села та звернення до суду з таким позовом.

Прокурор в обґрунтування наявності підстав для здійснення ним представництва в суді інтересів держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру приписам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» посилається на те, що передача спірної земельної ділянки з порушенням земельного законодавства порушує права та інтереси держави стосовно належних Українському народу земель сільськогосподарського призначення, розпорядником яких є Держгеокадастр, який як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах тривалий час зволікає та не вчиняє реальних заходів спрямованих на усунення порушень земельного законодавства шляхом звернення до суду з вказаними позовними вимогами. Внаслідок бездіяльності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах порушені інтереси держави лишаються незахищеними, а тому пред`явлення позову у цій справі в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру викликано саме захистом інтересів держави в суді, оскільки вказаний орган не вжив заходів щодо повернення незаконно вибитої з державної власності поза волею держави яка представляє інтереси Українського народу спірної земельної ділянки на користь держави.

Як встановлено матеріалами справи, зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.

Листом від 18.04.2019 № 05/1-580вих19 прокуратура Чернігівської області повідомила Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про видачу Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу від 29.05.2018 №10-4776/15-18-сг, яким ОСОБА_1 надано у власність спірну земельну ділянку з порушення вимог земельного законодавства, оскільки ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність землю для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації для даного виду використання. Повідомлено, що за вказаним фактом розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201820000000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України. Також прокуратура Чернігівської області просила Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомити чи вживалися заходи на усунення вказаних порушень шляхом листування, звернення з позовами до суду, проведення службової перевірки та висловити свою позицію щодо подачі позовів прокурором з метою захисту державних інтересів у порядку та на підставах ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Розглянувши лист прокуратури Чернігівської області від 18.04.2019 № 05/1-580вих19, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від 23.05.2019 № 10-28-0.19-4549/2-19 надала відповідь, в якій не заперечувала виявлених прокуратурою обставин порушення земельного законодавства під час передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадян, зокрема, ОСОБА_1 за наказом від 29.05.2018 №10-4776/15-18-сг та зазначила, що уповноваженим суб`єктом владних повноважень з питань державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорона земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Держгеокадастр.

Прокуратура Чернігівської області повторно звернулася до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з листом від 04.06.2019 № 05/1-840вих19, в якому зауважила, що Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від 23.05.2019 № 10-28-0.19-4549/2-19 не надано жодної інформації про вжиті заходи реагування та не висловлено позиції щодо подання позову прокурором, у зв`язку з чим, прокуратура повторно просила повідомити чи вживались заходи на усунення вказаних порушень шляхом листування, звернення з позовами до суду, проведення службової перевірки та висловити свою позицію щодо подачі позовів прокурором з метою захисту державних інтересів у порядку та на підставах ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Розглянувши лист прокуратури Чернігівської області від 04.06.2019 № 05/1-840вих19, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від 17.07.2019 № 10-28-0.19-6146/2-19 надала відповідь, в якій повідомила, що Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області доручено вжити відповідні заходи реагування, про результати яких повідомити органи прокуратури.

Листом від 07.06.2019 № 05/1-867вих19 прокуратура Чернігівської області повідомила Головне управління Держгеокадастру у Київській області про видачу Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу від 29.05.2018 № 10-4776/15-18-сг, яким ОСОБА_1 надано у власність спірну земельну ділянку з порушення вимог земельного законодавства, оскільки ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність землю для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації для даного виду використання. Повідомлено, що вказаним фактом розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201820000000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України. Також прокуратура Чернігівської області просила Головне управління Держгеокадастру у Київській області чітко та однозначно повідомити чи вживалися або чи будуть вживатись заходи на усунення вказаних порушень.

Розглянувши лист прокуратури Чернігівської області 07.06.2019 № 05/1-867вих19, Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом від 20.06.2019 № 10-10-0.222-8237/2-19 надала відповідь, в якій не заперечувала факту передачі спірної земельної ділянки безоплатно у власність громадян, зокрема, ОСОБА_1 за наказом від 29.05.2018 №10-4776/15-18-сг та зазначено механізм безоплатної передачі громадянам земельних ділянок у власність.

Прокуратура Чернігівської області від 04.11.2019 № 05/1-1307-19 повідомила Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про підготовку позовної заяви до Господарського суду Київської області про витребування земельної ділянки за кадастровим номером 3225583600: 03:009:0045.

Наведене свідчить про обізнаність компетентного органу з фактом наявності порушення інтересів держави, однак жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, не вчинив, обмежившись лише листуванням, з вимогами про усунення допущених порушень земельного законодавства до суду не звертався, що свідчить про невжиття ним, як уповноваженим державним органом, спрямованих на захист інтересів держави заходів. Доказів протилежного суду не надано.

Крім того, в процесі розгляду справи, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не заперечувала проти наявності підстав для здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та не надала доказів усунення допущених порушень земельного законодавства, за захистом яким прокурор звернувся до суду з даним позовом.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Заперечення відповідача проти позову з підстав того, що витребування у нього як у добросовісного набувача спірної земельної ділянки, матиме наслідком невиправданого втручання у право мирного володіння майном та свідчитиме про порушення вимог Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не приймаються судом до уваги при вирішенні спору та відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол, який ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР, з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV застосовується українськими судами як джерело права.

У пункті 166 рішення ЄСПЛ «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Отже згідно практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17.

Водночас, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та рівності усіх громадян на отримання такого права, а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині поновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність.

Враховуючи характер спірних правовідносин і встановлені обставини та правові норми, що підлягають застосуванню, втручання держави в право ТОВ «Нива фарм» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Відшкодування витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладає на відповідача.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, 202, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов Заступника прокурора Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельної ділянки площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0045 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області, задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» (08420, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Переяславське, вул. Привокзальна, 2, ідентифікаційний код 35652231) на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, ідентифікаційний код 39411771) земельну ділянку площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0045 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» (08420, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Переяславське, вул. Привокзальна, 2, ідентифікаційний код 35652231) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9, ідентифікаційний код 02910114) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 29.01.2021.

Суддя Ю.В. Подоляк