Рішення № 94488997, 29.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2021Справа № 910/18497/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ ТРАНСМЕХАНІЗАЦІЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СДС-УКРАЇНА"

про стягнення 33063,75 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМ ТРАНСМЕХАНІЗАЦІЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СДС-УКРАЇНА" про стягнення 33063,75 грн заборгованості, з яких: 31064,50 грн - сума основного боргу, 1045,44 грн - 3 % річних, 953,81 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання продукції №01/08-19 від 01.08.2019.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.12.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/18497/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

26.01.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява, у якій відповідачем зазначено про здійснені часткові оплати на суму 11064,50 грн заборгованості у період з 06.11.2020 по 22.01.2021.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТМ ТРАНСМЕХАНІЗАЦІЯ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СДС-УКРАЇНА" (покупець, відповідач) укладений договір №01/08-19 постачання продукції (надалі - договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти й оплатити якісну продукцію, а саме: пісок річковий для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій і робіт та щебінь гранітний, різних фракцій (надалі - продукція), асортимент (фракції), об`єм (кількість в тонах) та ціна якої зазначається в рахунках-фактурах на оплату (з урахуванням того, що доставку продукції здійснює постачальник) в тому числі ПДВ.

Ціна договору становить суму вартості всіх партій продукції та визначається за видатковими накладними, підписаними сторонами протягом строку дії цього договору (п.3.1. договору).

Пунктом 3.2. договору визначено, що продукція відвантажується покупцю на умовах 100% попередньої оплати.

Відповідно до п.3.4 договору, платіж в розмірі 100% від вартості всієї партії продукції оплачується покупцем на протязі 1 (одного) банківського дня з моменту отримання від постачальника належним чином оформленого рахунку-фактури з дотриманням умов даного договору.

За змістом пункту4.3. договору покупець зобов`язаний вчасно проводити оплату постачальнику згідно умов цього договору.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п.8.1. договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 09.08.2019 по 15.11.2019 здійснив поставку відповідачу продукції на загальну суму 168843,86 грн на підтвердження чого посилається на видаткові накладні № 168 від 09 серпня 2019 року, №196 від 20 серпня 2019 року, № 197 від 22 серпня 2019 року, № 242 від 05 вересня 2019 року, № 263 від 09 вересня 2019 року, № 274 від 17 вересня 2019 року, № 282 від 24 вересня 2019 року, № 302 від 09 жовтня 2019 року, № 315 від 16 жовтня 2019 року, № 339 від 29 жовтня 2019 року, № 372 від 15 листопада 2019 року.

Відповідачем у період з 16.08.2019 по 31.01.2019 здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 131679,36 грн. Між сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків, згідно із яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 27.11.2019 становить 37164,50 грн.

У період з 16.12.2019 по 16.11.2020 здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 6100,00 грн.

На підтвердження здійснених відповідачем часткових оплат позивачем надані до матеріалів позовної заяви копії платіжних доручень за період з 16.08.2019 по 16.11.2020.

Посилаючись на порушення відповідачем зобов`язань за договором №01/08-19 постачання продукції від 01.08.2019, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у сумі 31064,50 грн, а також нарахованих, у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання 953,81 грн - інфляційних втрат та 953,81 грн - 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, позивач на виконання взятих на себе зобов`язань за договором №01/08-19 постачання продукції від 01.08.2019 поставив відповідачу продукцію на загальну суму 168843,86 грн, що підтверджується видатковими накладними № 168 від 09.08.2019, №196 від 20.08.2019, № 197 від 22.08.2019, № 242 від 05.09.2019, № 263 від 09.09.2019, №274 від 17.09.2019, № 282 від 24.09.2019, № 302 від 09.10.2019, № 315 від 16.10.2019, №339 від 29.10.2019, № 372 від 15.11.2019.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3.2., 3.4. договору, продукція відвантажується покупцю на умовах 100% попередньої оплати. Платіж в розмірі 100% від вартості всієї партії продукції оплачується покупцем на протязі 1 (одного) банківського дня з моменту отримання від постачальника належним чином оформленого рахунку-фактури з дотриманням умов даного договору.

Судом встановлено, що видаткові накладні містять посилання на рахунки на оплату, копії яких наявні у матеріалах справи, що підтверджує факт наявності таких рахунків під час отримання товару та обізнаність відповідача про рахунки.

За умовами договору відповідач взяв на себе зобов`язання здійснювати оплату поставленого товару на умовах попередньої оплати. Однак як вбачається із матеріалів справи, сторонами змінено порядок оплати та відповідач здійснював оплати по факту поставки продукції.

У відповідності до ч.1, ч2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом приписів ст.692 Цивільного кодексу України за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Отже, з огляду на приписи ст. 692 ЦК України, обов`язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Враховуючи вище викладене, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленої продукції є таким, що настав.

Відповідачем у період з 16.08.2019 по 16.11.2020 здійснено часткову оплату за поставлений позивачем товар на загальну суму 137779,36 грн.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як підтверджено матеріалами справи відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за договором, повну оплату поставленої позивачем продукції не здійснив, у зв`язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем станом на час звернення до суду із позовом становила 31064,50 грн.

Під час розгляду справи, відповідачем надано у матеріали справи платіжні доручення №601 від 27.11.2020, №618 від 04.12.2020, №646 від 11.12.2020, №663 від 18.12.2020, №684 від 30.12.2020, №704 від 15.01.2021, згідно із якими відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на суму 9064,50 грн.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Ураховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення суми заборгованості у сумі 9064,50 грн припинив своє існування після звернення позивача з цим позовом (дата звернення до суду із позовом 23.11.2020 згідно із дати на поштовому конверті), то суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 9064,50 грн, згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів на підтвердження сплати заборгованості у сумі 22000,00 грн (31064,50 - 9064,50).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ураховуючи вище викладене, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати поставленої продукції відповідачем не спростований, доказів оплати заборгованості у сумі 22000,00 грн відповідач суду не надав, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості у сумі 22000,00 грн.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв`язку із простроченням оплати поставленої продукції позивач нарахував 953,81 грн - інфляційних втрат (нараховані за період з березня 2020 року по жовтень 2020 року) та 953,81 грн - 3% річних (нараховані за періоди з 16.11.2019 по 17.12.2019, з 18.12.2019 по 26.12.2019, 27.12.2019 по 04.02.2020, з 05.02.2020 по 26.10.2020, з 27.10.2020 по 05.11.2020, з 06.11.2020 по 15.11.2020, з 16.11.2020 по 20.11.2020).

У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у сумі 953,81 грн, судом встановлено, що сума та інфляційних втрат є арифметично правильною, у зв`язку із чим суд задовольняє вимоги у цій частині повністю.

Перевіривши розрахунки 3% річних, судом встановлено, що сума 3% річних становить 1041,82 грн, у зв`язку зі чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ ТРАНСМЕХАНІЗАЦІЯ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СДС-УКРАЇНА" 22000,00 грн заборгованості, 1041,82 грн - 3 % річних та 953,81 грн - інфляційні втрати та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 9064,50 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення із відповідача витрат на правову допомогу у сумі 9000,00 грн (7500,00 грн - понесені на професійну правничу допомогу, 1500,00 грн - (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи), то суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у сумі 7500,00 грн позивачем надано у матеріали справи: копію договору №28/02/2020-5 про надання правничої допомоги від 28.02.2020, укладеної між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Протекта"; копію акту виконаних робіт від 16.11.2020; копію рахунку №16/11-2020-5 від 16.11.2020; копію платіжного доручення №1383 від 17.11.2020; копію банківської виписки; ордер серії ЧН №040654 від 20.11.2020.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/18497/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову, є співмірною.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги у цій справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог.

Щодо витрат на правову допомогу у сумі 1500,00 грн, що визначена позивачем у (орієнтовному) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, які позиває очікує понести у зв`язку із розглядом справи), то суд зазначає наступне.

Так, у пункті 4.3. договору про надання правничої допомоги передбачено, що позивач додатково сплачує за представництво інтересів у судовому засіданні в розмірі 1500,00 грн за кожне судове засідання.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також те, що позивачем не надано доказів в обґрунтування визначеної у попередньому розрахунку суми у розмірі 1500,00 грн на правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для відшкодування витрати на правничу допомогу у сумі 1500,00 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Також суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі у частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі №910/18497/20 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 9064,50 грн.

В іншій частині позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СДС-УКРАЇНА" (02088, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІНЖЕНЕРНА, будинок 1 Б, офіс 2, ідентифікаційний код 41563532) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ ТРАНСМЕХАНІЗАЦІЯ" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, ВУЛИЦЯ КИЇВСЬКА, будинок 19, ідентифікаційний код 39341280) основний борг у 22000,00 грн, 3% річних у сумі 1041,82 грн, інфляційні втрати у сумі 953,81 грн, витрати на правову допомогу у сумі 5443,03 грн та судовий збір у розмірі 1525,50 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 29.01.2021.

Суддя С.О. Турчин