Рішення № 94488985, 29.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2021Справа № 910/5152/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант"

про стягнення 7 488, 11 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант" (далі - відповідач) про стягнення 7 488, 11 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі Договору добровільного страхування № 245002/4098/0002558 від 04.08.2016 внаслідок настання страхової події - дорожньо - транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому, відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант", а тому позивач зазначає, що обов`язок з відшкодування збитків в межах фактичних затрат покладається на відповідача. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 відкрито провадження у справі № 910/5152/20, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

04.05.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначив, що позивач не звертався до відповідача із відповідною вимогою щодо виплати страхового відшкодування відповідно до приписів 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а відтак пред`явлення даного позову є передчасним.

06.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України до суду надійшла інформація про страхове покриття згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/8571810.

12.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про долучення додаткових документів до матеріалів справи та платіжного доручення № 8479 від 04.05.2020 про сплату ДТВ СК «Альфа - Гарант» страхового відшкодування у розмірі 7 488, 11 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.08.2016 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (далі - страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ВР» (далі - страхувальник) укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0002558, відповідно до умов якого застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов`язані з володінням, користуванням або розпорядженням наземним транспортним засобом Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_1 .

04.02.2020 о 08:35 год. в місті Києві по вул. Є.Сверстюка, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, водієм автомобіля Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 та водієм автомобіля Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду б/н від 04.02.2020 (європротокол), згідно з яким, ОСОБА_4 визнано винною особою в скоєнні ДТП.

Дослідивши зазначений європротокол, суд зазначає, що європротокол заповнений обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди в частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб В, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному європротоколі.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № б/н від 04.02.2020 (європротокол) є належним доказом, який підтверджує факт настання дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, застрахований позивачем автомобіль марки Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Згідно з рахунком-фактурою № В000020669 від 10.02.2020, виставленого ТОВ "Автомир", вартість ремонту транспортного засобу Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_1 склала 7 448, 11 грн.

11.02.2020 позивачем на підставі страхового акту № 00340474 було виплачено страхове відшкодування на рахунок страхувальника в розмірі 7 448, 11 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 136051 від 13.02.2020.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 7 488, 11 грн право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 застрахована відповідачем на підставі полісу № АМ/8571810 з лімітом відповідальності по майну в сумі 100 000,00 грн та франшизою 0.

Отже, в даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності автомобіля Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 , тобто особи, яка визнана винною в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормою ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, у відповідності до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування" встановлено види обов`язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що в момент укладення договору обов`язкового страхування страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

За змістом ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (п. 35.1. ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Водночас, враховуючи правовий режим регулювання вказаних правовідносин, наявність страхового випадку передбаченого ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не є безумовною підставою для виплати страхового відшкодування, оскільки зазначений Закон містить перелік випадків, коли шкода не відшкодовується (ст. 32) та підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, визначені у ст. 37 цього Закону.

Отже, право на отримання страхового відшкодування не є абсолютним, оскільки обмежено як наявністю обставин, необхідних для настання страхового випадку, так і відсутністю випадків, визначених у ст. ст. 32, 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що унеможливлюють здійснення страхового відшкодування.

Згідно з п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода завдана майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Суд враховує посилання позивача, викладені в позовній заяві, щодо того, що визначений Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування не є досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Отже, шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування відповідно до ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Інший спосіб надає можливість потерпілому звернутись до суду з вимогою до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Вказане випливає із змісту норми п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якою передбачено, що рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Проте положення п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15, від 21.08.2018 у справі № 227/3573/16-ц).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач використав своє право саме шляхом звернення з позовом безпосередньо до суду в квітні 2020, що не суперечить вищезазначеній правовій позиції Верховного Суду, тобто, в межах строку, встановленого п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Доводи відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву про те, що у зв`язку з неподанням позивачем зави про відшкодування шкоди, право на відшкодування не виникло, визнаються судом не переконливими, оскільки підставою для виплати страхового відшкодування є настання страхового випадку та відсутність визначених в Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" умов для відмови у відшкодуванні, що у даній справі не встановлено.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Беручи до уваги те, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази завдання шкоди потерпілій особі, якій позивачем здійснено виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування, а також з огляду на відсутність унормованих в ст. ст. 32, 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування та звернення позивача з позовом безпосередньо до суду в межах річного строку, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі в межах заявлених вимог та стягнення з ТОВ СК "Альфа Гарант", яким застраховано цивільно-правову відповідальність винуватця ДТП, страхового відшкодування в сумі 7 488, 11 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи № 910/5152/20, після звернення позивача з відповідним позовом до суду, відповідач оплатив суму страхового відшкодування у розмірі 7 488, 11 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8479 від 04.05.2020.

Пунктом 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем суми страхового відшкодування у розмірі 7 488, 11 після звернення позивача до суду з вказаним позовом, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі № 910/5152/20 в частині стягнення суми страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Отже, станом на дату вирішення спору у справі № 910/5152/20 по суті, заборгованість перед позивачем зі сплати суми страхового відшкодування на суму 7 488, 11 грн. у відповідача відсутня.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Керуючись ст.ст. 73 - 74, 76-80, 129, 231, 236 - 238, 240 - 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" в частині стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 7 488, 11 грн. закрити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.01.2021.

Суддя М.Є.Літвінова