Рішення № 94488776, 06.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.01.2021Справа № 760/9300/17-ц

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І. при секретарі судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця (Тверська), буд.5, 03680, м. Київ, код ЄДРПОУ 40075815)

про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (нова назва Акціонерне товариство "Українська залізниця"; далі - відповідач) про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним звільненням ОСОБА_1 з посади начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» за рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17-18.01.2017, оформленого протоколом №Ц-57/4 Ком.т., у зв`язку з чим позивач звернувся з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання рішення та наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, та (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.09.2017) про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 150375, 56 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14.11.2017 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним рішення Правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17-18.01.2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 41 ч.1 п.5 КЗпП України, визнано незаконним та скасовано наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» №72/0с від 19.01.2017 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника філії «Відомча воєнізована охорона» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за ст.41 ч.1 п.5 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії «Відомча воєнізована охорона» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 150 375, 56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням необхідних податків та платежів.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018, задоволено апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», скасовано рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 у справі 760/9300/17-ц.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 25.01.2018 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконним рішення правління, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.01.2020 справу № 760/9300/17-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2020 справу №760/9300/17-ц передано для розгляду судді Ягічевій Н.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 прийнято справу №760/9300/17-ц до свого провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.07.2020.

28.07.2020 до відділу діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, у яких останнім зазначено щодо неправомірності звільнення позивача з посади начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця», що позивач не є посадовою особою к розумінні п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та вичерпний перелік таких осіб ПАТ «Укрзалізниця» визначений Законом та статутом ПАТ «Укрзалізниця», що, також, встановлено у судовому порядку в інших справах, а відтак такі факти мають преюдиційне значення, на підставі чого просить суд позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

До вказаних пояснень позивача додано, також, клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 підготовче засідання відкладено на 19.08.2020.

18.08.2020 до відділу діловодства суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позову заперечив та просить відмовити з тих підстав, що рішення правління, оформлене відповідним про звільнення позивача з посади начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, та станом на момент його прийняття до компетенції правління Товариства належало призначення на посаду та звільнення з посади керівників філій, саме звільнення відповідає нормам п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та відбулось не на підставі наказу від 19.01.2017 №72/ос.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 підготовче засідання відкладено на 16.09.2020.

16.09.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли пояснення, у яких викладено заперечення проти доводів позивача, наведених у поясненнях від 28.07.2020, зазначено, що ПАТ "Українська залізниця" є юридичною особою приватного права, а відтак нею правомірно застосовано норми п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що регламентують припинення повноважень посадової особи, яка розповсюджується на посадових осіб юридичної особи, при цьому позивачем як посадовою особою подавалися декларації, зокрема за 2016 рік, судові рішення, на які посилається позивач, не можуть мати преюдиційного значення у справі 760/9300/17-ц.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу №760/9300/17-ц до судового розгляду по суті на 15.10.2020.

Розгляд справи по суті, призначений на 15.10.2020 не відбувся, у зв`язку із перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 розгляд справи по суті призначено на 11.11.2020.

21.10.2020 від відповідача надійшли заперечення проти клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 11.11.2020 оголошено перерву розгляду справи по суті до 02.12.2020.

02.12.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі, до яких долучено судову практику у подібних спорах, а саме: постанову Київського апеляційного суду у справі №757/43048/16-ц від 16.09.2020 та постанову Верховного суду від 16.10.2019 у справі №752/10984/14-ц.

Розгляд справи по суті, призначений на 02.12. 2020 не відбувся, у зв`язку із перебуванням судді Ягічевої Н. І. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 розгляд справи по суті призначено на 29.12.2020.

У судовому засіданні 29.12.2020 оголошено перерву розгляду справи по суті до 06.01.2021.

05.01.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що підстави позову у справах №757/43048/16-ц №752/10984/14-ц не є подібними чи аналогічними до обставин та підстав позову ОСОБА_1 , та наявність фактів звільнень інших працівників АТ «Укрзалізниця» за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не може бути доказом і свідчити про протиправність дій відповідача при звільненні ОСОБА_1

06.01.2021 вказані пояснення подані, також, представником відповідача до відділу діловодства суду.

У судовому засіданні 06.01.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, в свою чергу представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив суд у їх задоволенні відмовити повністю.

У судовому засіданні 06.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

26.07.2016 на підставі наказу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 26.07.2016 №1524/ос ОСОБА_1 призначений на посаду начальника філії «Залізнична охоронна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» (структурного підрозділу без статусу юридичної особи).

15.11.2016 рішенням правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" назву філії Залізнична охоронна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» змінено на філія Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця».

18.01.2017 позивачу у зв`язку з незадовільним станом здоров`я, відкрито лист тимчасової непрацездатності у Київській клінічній лікарні на Залізничному транспорті № 2, де він перебував на амбулаторному та стаціонарних режимах до 06.05.2017.

Рішенням правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17-18.01.2017, оформленого протоколом №Ц-57/4 Ком.т., зокрема, ухвалено звільнити ОСОБА_1 , начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

19.01.2017 на підставі вказаного рішення видано відповідний наказ №72/ос про звільнення ОСОБА_1 , начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» з роботи 19.01.2017, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

10.05.2017 позивача було ознайомлено з наказом №28/ос від 10.05.2017 про припинення трудового договору (контракту).

Не погоджуючись з указаними рішенням та наказом про своє звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17-18.01.2017, наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 19.01.2017 №72/ос, поновлення позивача на посаді начальника філії Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» та (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.09.2017) про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 150375, 56 грн, обґрунтовуючи свою позицію тим, що займана ним посада не відноситься до категорії посадових осіб у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, окрім того відповідачем порушено ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України, оскільки позивача було звільнено у період його тимчасової непрацездатності.

В свою чергу, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що рішення правління, оформлене відповідним протоколом про звільнення позивача з посади начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» прийняте відповідно до вимог чинного законодавства та у межах компетенції, та станом на момент його прийняття до компетенції правління Товариства належало призначення на посаду та звільнення з посади керівників філій, саме звільнення відповідає нормам п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та відбулось не на підставі наказу від 19.01.2017 №72/ос, і не в період тимчасової непрацездатності позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України до справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, належать справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Pішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» належать до юрисдикції господарського суду (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного суду від 16.10.2019 у справі № 752/10984/14-ц).

У даному випадку, вимоги про скасування наказу від 19.01.2017 року №72/ос, про поновлення позивача на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства. Розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, якщо дослідження одного і того ж рішення правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. Таким чином, цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.

Як убачається зі змісту рішення правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17-18.01.2017, оформленого протоколом №Ц-57/4 Ком.т. та наказу від 19.01.2017 від №72/ос, позивача було звільнено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Стаття 41 КЗпП України була доповнена даним пунктом відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» №1255-VІІ від 13.05.2014.

Метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Викладена норма характеризується юридичною невизначеністю, внаслідок чого неможливо встановити коло таких посадових осіб, а також випадки та підстави (причини) припинення їх повноважень. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття «посадових осіб», так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються.

Так, статтею 23 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що органи управління товариством та їх посадові особи Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи - голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України.

Згідно положення про філію «Відомча воєнізована охорона» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого наказом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 12.12.2016 №765 філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства.

Керівництво Філією, відповідно до статуту Товариства та цього положення здійснюється начальником філії, який призначається на посаду та звільняється з посади за рішенням правління Товариства в порядку, передбаченому статутом Товариства.

Відповідно до п.1 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №735 (далі - Статут), та ч.3 ст.2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Акціонерне товариство «Українська залізниця» утворено у формі акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності.

Відповідно до п.52 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця» та ст.6 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» органами товариства є: загальні збори, Наглядова рада, Правління та ревізійна комісія.

Інших органів Акціонерного товариства «Укрзалізниця» зазначеним Законом та Статутом відповідача не передбачено.

Таким чином, виходячи з положень законодавства та Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця» посадовими особами Акціонерного товариства «Українська залізниця» є члени Наглядової ради, голова та члени Правління та члени ревізійної комісії.

Відтак, позивач, згідно займаної ним до звільнення посади начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» не є посадовою особою вищевказаних органів, а тому не міг бути звільнений на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.

Таким чином, доводи відповідача про те, що позивач був посадовою особою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» є необґрунтованими.

За змістом ч. 2 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 2.5, п. 2.6 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом МОЗ України №455 від 13 листопада 2001 року, 2.5. Листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й, побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі. 2.6. Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

На підставі наявних у матеріалах справи копій листків непрацездатності судом встановлено та не спростовувано відповідачем, що позивачу протягом періоду з 18.01.2017 по 06.05.2017 було відкрито лист тимчасової непрацездатності, на підставі якого позивач перебував на амбулаторному та стаціонарних режимах.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність.

За таких обставин суд приходить до висновку про незаконність рішення правління ПАТ» Укрзалізниця» про звільнення позивача з роботи з цих підстав, та подальший наказ про його звільнення.

Не є обґрунтованими і доводи відповідача щодо звільнення позивача не в період тимчасової непрацездатності останнього, позаяк на підставі наказу (розпорядженням) №28/ос від 10.05.2017 було лише припинено дію трудового договору з позивачем, в той час як саме звільнення, що також зазначено в цьому документі, відбулось на підставі наказу ПАТ «Укразаілзниця» від 19.01.2017 №72/ос та рішення правління ПАТ «Укразаілзниця» від 18.01.2017 (Протокол №Ц-57/4 Ком.т.) за статтею: п.5 ст. 41 КЗпП України.

Враховуючи ці обставини, звільнення позивача під його тимчасової непрацездатності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З довідки філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» № 16 від 27.10.2017 року, оформленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вбачається, що середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 799, 87 грн.

При цьому, у поясненнях позивача по справі від 28.07.2020 ним заявлено вимогу про стягнення з відповідача 150 375, 56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (що дорівнює 188 таким дням від 11.05.2017).

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині незаконного звільнення позивача, як і не довів відсутності обов`язку сплатити на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи повне задоволення позовних вимог, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору згідно п. 1. ч. 1. ст. 5 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір підлягає стягненню у дохід Державного бюджету України з відповідача.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлюються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1600, 00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У даній справі заявлено три вимоги немайнового характеру: про визнання незаконним та скасування рішення правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо звільнення ОСОБА_1 ; визнання незаконним та скасування наказу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про звільнення позивача та вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" Акціонерного товариства "Українська залізниця", а також одна вимога майнового характеру про стягнення з відповідача 150 375, 56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що даний позов містить чотири вимоги, а саме немайнового та майнового характеру, то судовий збір за його подання має становити 7055, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу, які складають 15000, 00 грн гонорару (винагороди) наданих послуг, сплаченого авансом, та доплату гонорару за позитивний результат по справі у розмірі 10% від суми стягнутої середньої заробітної плати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої, правової допомоги №27-ТП від 18.05.2020, укладений між Адвокатським об`єднанням «ВЕСТ ІСТ ЛОЙЕРЗ ПАРТНЕРС» та позивачем, Акт №1 про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на суму 15000, 00 грн від 18.05.2020, Акт №2 приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.07.2020 на суму 15000, 00 та квитанцію від 27.07.2020 на вказану суму.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання правничої, правової допомоги №27-ТП від 18.05.2020 сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання правової допомоги, вказаної в Договорі у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. Детальний розрахунок викладається в акті про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Сторони погодили, що виплата гонорару (винагороди) авансом здійснюється в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. Адвокатське об`єднання вправі не приступати до виконання обов`язків за Договором до отримання авансу (п. 3.2. договору). Сторони домовились про доплату гонорару (винагороди) за позитивний результат по справі в розмірі 10% від суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до КЗпП України.

Відповідач у своїх запереченнях проти клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №760/9300/17-ц зазначає, що договором про надання правничої допомоги питання, з яких може надаватися така правнича/правова допомога не обмежується межами судової справи №760/9300/17-ц, а також враховуючи назви та опис послуг згідно п. 1-4 переліку, що міститься у Актах № 1 та № 2, зі змісту наданих представником позивача документів не вбачається, що всі види правничої допомоги адвокатського об`єднання, надані в межах цього договору, пов`язані зі справою.

За змістом статті 1 Закону України №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судом не беруться до уваги доводи відповідача щодо невідповідності обсягу фактично наданих послуг Адвокатським об`єднанням «ВЕСТ ІСТ ЛОЙЕРЗ ПАРТНЕРС» позивачу, з огляду на їх необґрунтованість, оскільки вказані види правової допомоги надавалися під час розгляду справи.

Встановивши положення, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 30 037, 56 грн (15000 грн гонорару (винагороди) авансом та 15037, 56 грн доплати гонорару за позитивний результат по справі у розмірі 10% від суми стягнутої середньої заробітної плати).

Також, суд не враховує доводи відповідача щодо неспівмірності судових витрат зі складністю справи та наданих послуг, оскільки заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним та відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 18.01.2017 (Протокол №Ц-57/4 Ком.т.) в частині щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. 1. ст. 41 КЗпП України.

3. Визнати незаконним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 19.01.2017 №72/ос про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. І. ст. 41 КЗпП України.

4. Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця (Тверська), буд.5, 03680, м. Київ, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1) 150 375 (сто п`ятдесят тисяч триста сімдесят п`ять) грн 56 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 30 037 (тридцять тисяч тридцять сім) грн 56 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

6. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця (Тверська), буд.5, 03680, м. Київ, код ЄДРПОУ 40075815) в дохід Державного бюджету України 7055 (сім тисяч п`ятдесят п`ять) грн 63 коп. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2021

Суддя Н.І. Ягічева