Рішення № 94487456, 21.01.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" січня 2021 р. Cправа № 902/1147/20

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Шушковій А.П.

За участю представників сторін:

позивача Карлащук О.А., ордер Серія ВН №120201 від 20.11.2020;

відповідача не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс" (вул. Незалежності,233, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240)

до: Фермерського господарства Гжебінського Олексія Юрійовича (вул. Гаврилюка, 37, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600)

про стягнення 243373,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Поділля-Агрохімсервіс" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства Гжебінського Олексія Юрійовича про стягнення 417373,83 грн, з яких 263998,00 грн - основного боргу, 14376,55 грн - 25% річних, 7000,28 грн - пені та 131999,00 грн - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору поставки №97-0020 на умовах розстрочення платежів від 01.04.2020 в частині оплати товару.

Ухвалою від 27.11.2020 відкрито провадження у справі № 902/1147/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 22.12.2020.

02.12.2020 до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог в частині основного боргу на суму 145000,08 грн, в зв`язку з проведенням між сторонами взаємозаліку, що підтверджується протоколом №30 від 30.11.2020.

21.12.2020 до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог в частині основного боргу на суму 29000,00 грн, в зв`язку із проведення відповідачем часткової оплати заборгованості, а саме 15.12.2020 на суму 21000,00 грн та 18.12.2020 на суму 8000,00 грн, що підтверджується доданими до заяви копіями платіжних доручень.

В судовому засіданні 22.12.2020, з огляду на те, що заяви про зменшення розміру позовних вимог подані представником позивача з дотриманням положень ст.46 ГПК України, суд прийняв означені заяви до розгляду, про що зазначено в ухвалі від 22.12.2020 якою, крім іншого, встановлено учасникам справи строк для вчинення процесуальних дій до 19.01.2021, з 19.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 21 січня 2021 р.

В судове засідання 21.01.2021 з`явився представник позивача.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвали суду, направлені на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул. Гаврилюка, 37, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600. Конверти з ухвалами повернуті до суду з відмітками поштового відділення «За вказаною адресою не знаходиться».

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.01.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.04.2020 між Приватним підприємством "Поділля-Агрохімсервіс" (позивач, в договорі Постачальник) та Фермерським господарством Гжебінського Олексія Юрійовича (відповідач, в договорі покупець) було укладено договір поставки № 97-2020 на умовах розстрочення платежів, відповідно до п 1.1. якого Постачальник зобов`язується, передати в строки, визначені Договором, у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених Договором.

Найменування Товару, його кількість та асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість Товару, порядок та термін оплати, термін та базис поставки Покупцю, а також інші умови, визначені в Договорі та в специфікаціях (додатках) до Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору).

Вартість (ціна) Товару вказана в специфікаціях (додатках) до Договору. Ціна договору дорівнює загальній вартості (ціні) Товару, що передається та буде передана за цим договором (п. 2.1. Договору).

Термін поставки Товару Покупцю вказаний в специфікаціях до договору (п. 3.2. Договору).

Приймання Товару по кількості, що вказана в накладній (товарній, товарно-транспортній), та якості, що вказана в сертифікаті якості підприємства (фірми) - виробника, проводиться Покупцем в момент його отримання від Постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість та асортимент Товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб (за наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування Товару і у разі виявлення - негайно, до закінчення прийняття, письмово заявити Постачальнику. При відсутності даної заяви Товар вважається прийнятим Покупцем по кількості та якості. У разі виявлення прихованих недоліків, Покупцем, за обов`язкової присутності представника Постачальника, складається відповідний акт із дотриманням вимог норм чинного законодавства України, протягом 5 днів з моменту виявлення недоліків, але не пізніше трьох місяців з дня отримання Товару. Вимоги-претензії пред`являються протягом 5 днів з дня встановлення факту та складання акту про приховані недоліки і розглядаються Постачальником протягом 5 робочих днів з моменту отримання вимоги, при умові дотримання п. 3.4., 3.5. Договору, а також вимог інструкції виробника, інших нормативних документів по транспортуванню, зберіганню, визначенню якості та застосуванню Товару. У випадку визнання претензії обґрунтованою, Постачальник здійснює допоставку та/або заміну неякісного Товару або повертає Покупцю надміру сплачені грошові кошти (п. 3.4. -3.6. Договору).

Покупець несе відповідальність за затримку в оплаті за отриманий Товар, сплачуючи при цьому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день прострочення та штраф. В разі прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті вартості Товару Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 % річних з простроченої суми (п. 5.2. та п. 5.3. Договору).

Штраф обчислюється у відсотках в розмірі: 10% від невиконаного зобов`язання до 10-календарних днів; 30% - до 20 днів; 50% - до 30 та більше днів. Під невиконаним зобов`язанням вважається прострочення строків оплати за товар згідно умов договору та специфікації/й до договору. Специфікація/ї є невід`ємною складовою даного договору (п. 6.2. Договору).

Між сторонами підписано Специфікації № 1, № 2, №3, №4, №5 та №6 до Договору № 97-2020 від 01.04.2020, в яких зазначено найменування Товару, його вартість, строки поставки та терміни оплати.

Згідно Специфікації № 1 до Договору, Постачальник зобов`язаний в строк до 01.04.2020 поставити Покупцю товар (насіння кукурудзи) на загальну суму 213348,00 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 50% до 01.09.2020 і 50% до 01.10.2020.

Згідно Специфікації № 2 до Договору, Постачальник зобов`язаний в строк до 08.04.2020 поставити Покупцю товар (насіння соняшнику) на загальну суму 30800,00 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 100% до 24.04.2020.

Згідно Специфікації № 3 до Договору, Постачальник зобов`язаний в строк до 04.05.2020 поставити Покупцю товар (гербіцид) на загальну суму 42250,00 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 50% до 01.09.2020 і 50% до 01.10.2020.

Згідно Специфікації № 4 до Договору, Постачальник зобов`язаний в строк до 07.05.2020 поставити Покупцю товар (гербіцид) на загальну суму 8400,00 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 50% до 01.09.2020 і 50% до 01.10.2020.

Згідно Специфікації № 5 до Договору Постачальник зобов`язаний поставити Покупцю товар на загальну суму 12250,00 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 50% до 01.09.2020 і 50% до 01.10.2020.

Згідно Специфікації № 6 до Договору, Постачальник зобов`язаний в строк до 16.06.2020 поставити Покупцю товар на загальну суму 11150,00 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 50% до 01.09.2020 і 50% до 01.10.2020.

Судом встановлено, що позивач свої обов`язки за договором в частині поставки товару виконав, передавши відповідачу згідно видаткових накладних № ПА-0000233 від 01.04.2020, № ПА-0000295 від 08.04.2020, № ПА-0000515 від 04.05.2020, № ПА-0000533 від 07.05.2020, № ПА-0000596 від 14.05.2020, № ПА-0000871 від 16.06.2020 на загальну суму 318198,00 грн. (а.с. 16-26).

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Постачальником (позивачем) умов договору.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме згідно платіжних доручень № 15 від 08.04.2020 на суму 11000,00 грн та № 31 від 16.09.2020 на суму 43200,00 грн, в загальній сумі 54200,00 грн. (а.с. 28-29).

Станом на 24.11.2020 заборгованість відповідача перед позивачем за Договором та специфікаціями до нього №1-6 становила 263998,00 грн.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості в розмірі 417373,83 грн, з яких 263998,00 грн - основного боргу, 14376,55 грн - 25% річних, 7000,28 грн - пені та 131999,00 грн - штрафу.

Разом з тим після відкриття провадження у справі позивач подав до суду заяви про зменшення позовних вимог, а саме 02.12.2020 в частині основного боргу на суму 145000,08 грн, в зв`язку з проведенням між сторонами взаємозаліку, що підтверджується протоколом №30 від 30.11.2020 та 21.12.2020 в частині основного боргу на суму 29000,00 грн, в зв`язку із проведення відповідачем часткової оплати заборгованості, а саме 15.12.2020 на суму 21000,00 грн та 18.12.2020 на суму 8000,00 грн, що підтверджується доданими до заяви копіями платіжних доручень.

З огляду на викладене на день прийняття рішення позивач просить стягнути з відповідача 89997,92 грн - основного боргу, 14376,55 грн - 25% річних, 7000,28 грн - пені, 131999,00 грн - штрафу та 6260,61 грн витрат на сплату судового збору та 10000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №97-2020 від 01.04.2020р. у визначені Специфікаціями до Договору строки, не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс" в частині стягнення з Фермерського господарства Гжебінського Олексія Юрійовича основної заборгованості у розмірі 89997,92 грн., з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог, є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 14376,55 грн - 25% річних, 7000,28 грн - пені та 131999,00 грн - штрафу.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3. Договору сторони передбачили, що в разі прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті вартості Товару Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 % річних з простроченої суми.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.2. та п. 6.2. Договору Покупець несе відповідальність за затримку в оплаті за отриманий Товар, сплачуючи при цьому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день прострочення та штраф. Штраф обчислюється у відсотках в розмірі: 10% від невиконаного зобов`язання до 10-календарних днів; 30% - до 20 днів; 50% - до 30 та більше днів. Під невиконаним зобов`язанням вважається прострочення строків оплати за товар згідно умов договору та специфікації/й до договору. Специфікація/ї є невід`ємною складовою даного договору.

Суд здійснивши перерахунок заявленого до 131999,00 грн. - штрафу помилки не виявив, а тому заявлена позивачем вимоги, є такою що передбачена договором та законом.

Водночас, оскільки арифметично вірний розмір 25% річних та пені, перерахований судом в межах вказаного позивачем періоду в системі «Ліга Закон», становить 14346,66 грн - 25% річних та 6986,12 грн - пені, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 14376,55 грн - 25% річних, 7000,28 грн - пені підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.

Крім того, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд приймає рішення про зменшення розміру штрафу на 50%, з власної ініціативи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у сукупності із об`єктивними обставинами складної ситуації у державі, економічного її становища та епідеміологічною ситуацією в країні у зв`язку з COVID-19, проведення відповідачем часткових проплат за поставлену продукцію, до подачі позовної заяви до суду та після; незначний термін прострочення відповідачем заборгованості; сезонність господарської діяльності відповідача, враховуючи положення ст. 129 Конституції України, а також те, що винятковість обставин є оціночним поняттям, господарський суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин які є підставою для зменшення розміру штрафу.

Крім того, судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявлених до стягнення неустойки на 50% з заявлених 131999,00 грн. - штрафу до 65999,50 грн.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково.

В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, при цьому в частині зменшення позовних вимог позивачем та зменшення судом неустойки витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі не враховуючи данні зменшення.

Крім того, суд зазначає, що позивачем заявлено судові витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так позивачем заявлено до стягнення з позивача 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, дані витрати підтверджуються Угодою про надання правової допомоги №2011-2020 від 20.11.2020 укладений між позивачем та адвокатом Карлащук О.А., описом наданих послуг на суму 10000,00 грн, Ордером Серія ВН №120201 від 20.11.2020, Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №521 від 27.11.2006 року, Актом прийому-передачі наданих послуг від 24.11.2020 року та платіжним дорученням № 6901 від 24.11.2020 на суму 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства Гжебінського Олексія Юрійовича (вул. Гаврилюка, 37, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600, код ЄДРПОУ 23059042) на користь Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс" (вул. Незалежності, 233, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240, код ЄДРПОУ 36327834) 89997,92 грн. основного боргу; 6986,12 грн. пені; 14346,66 грн. - 25% річних; 65999,50 грн. штрафу; 10000,00 грн витрат на правову допомогу та 6259,61 грн. витрат на сплату судового збору.

3. У частині стягнення 29,89 грн. - 25% річних; 14,16 грн. - пені та 65999,50 грн. - штрафу відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, позивачу на електронну адресу представника.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 29 січня 2021 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - представнику позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1

3 - відповідачу (вул. Гаврилюка, 37, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600)