Ухвала суду № 94487305, 22.01.2021, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3857/19

Провадження 2-82/21

ухвала

22 січня 2021 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Потабенко Л.В.

при секретарі Буртовій О.Є.

за участю представників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні об`єднану цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Обухівське» до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим що відсутній предмет спору, клопотання мотивував тим, що позивач помилково посилається на ст. 108 ЦК України як на підставу переходу права постійного користування земельною ділянкою до новоствореної юридичної особи. Вказує, що позивач не довів під час розгляду справи наявність у нього права користування саме спірними земельними ділянками, які виділялись у власність одним відповідачем іншим співвідповідачам, та послався на висновок Верховного суду від 21.11.2019 року у справі №918/194/19.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила щодо закриття провадження по справі, просила відмовити в задоволенні клопотання оскільки право ПАТ «Обухівське» постійного користування землею не є припиненим, в силу правонаступництва, відсутності добровільної відмови землекористувача та рішення відповідного органу про вилучення з користування у ПрАТ «Обухівське» спірних земельних ділянок.

Відповідач ОСОБА_18 , підримала клопотання про закриття провадження у справі.

Суд вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Але відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Верховний Суд роз`яснив, що логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Верховний Суд зауважив, що якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Зазначені висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 у справі № 686/20582/19-ц.

Надаючи оцінку підстав закриття провадження у справі на які посилався представник відповідача, суд зазначає наступне.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001р., визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Конституційний Суд України вказав на наступне: пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення.

Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У відповідності до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (ч.1).

Статтею 108 цього Кодексу встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми (ч.1). У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи (ч.2).

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач є правонаступником ВАТ «Обухівське» у результаті його перетворення, яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого Державного акту.

Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво (зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17).

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19.

Подібну за змістом правову позицію викладено і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (ч.1). Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч.2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч.3).

У даній справі відповідачі не визнають позовні вимоги, а позивач від своїх вимог не відмовлявся, той факт, на який посилається представник відповідача не свідчить про відсутність предмету спору.

Згідно положень процесуального законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд, в свою чергу, покладено обов`язок повного та всебічного розгляду виниклих спорів, що можливо лише під час розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене вище та приймаючи до уваги те що предмет спору на час пред`явлення позову не припинив свого існування, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

Керуючись ст.255 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлений 26.01.2021 року.

Суддя: