Рішення № 94485634, 25.01.2021, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/7115/20

Провадження № 2/211/956/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Папариги В.А.,

при секретарі Мальнєвій В.С.,

з участю:

представника позивача адвоката Гузєва І.Г.,

представника відповідача Бершадської Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебуваючи в трудових відносинах з Криворізьким комунальним підприємством «Зелене господарство», вона займала посаду сторожа. 01 січня 2003 року приблизно о 13 год. 00 хв., знаходячись на території бази відпочинку «Ромашка», селища Мар`яновка, внаслідок нещасного випадку, отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого двухщиколоткового перелому правої гомілки зі зміщенням, підвивих стопи ззовні, розрив сіндемозу. Факт нещасного випадку підтверджується актом №16 Форми Н-1 «Про нещасний випадок», актом Форми Н-5 «Про розслідування нещасного випадку, що стався 01 січня 2003 року о 13 год. 00 хв. в Криворізькому комунальному підприємстві «Зелене господарство» та трудовою книжкою, виданою на ім`я ОСОБА_1 .. Відповідно до актів, основною причиною настання нещасного випадку стала особиста необережність під час пересування. У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю внаслідок нещасного випадку, ОСОБА_1 10 вересня 2003 року вперше пройшла огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% та встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв`язку з трудовим каліцтвом, з переоглядом 01.10.2006 року, визначено потребу в медикаментозному лікуванні та оперативному лікуванні. За результатами повторного огляду лікарсько-трудовою експертною комісією 13 жовтня 2004 року позивачу визначено 30% втрати професійної працездатності, встановлено ІІІ групу інвалідності з переоглядом 01.10.2005 року, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та оперативному лікуванні. 09 листопада 2005 року за результатами повторного огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% та встановлено ІІІ групу інвалідності, з переоглядом 01.10.2006 року, визначено потребу в медикаментозному лікуванні та в забезпеченні виробами медичного призначення. 12 грудня 2006 року за результатами повторного огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% та встановлено ІІІ групу інвалідності з переоглядом 01.10.2007 року, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, в забезпеченні виробами медичного призначення та в стаціонарному лікуванні (в тому числі оперативному). 29 січня 2008 року за результатами повторно огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% з переоглядом 01.10.2009 року, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та в забезпеченні виробами медичного призначення. 09 березня 2010 року за результатами повторно огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% з переоглядом 01.01.2012 року, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та в забезпеченні виробами медичного призначення. 31 січня 2012 року за результатами повторно огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% - безстроково, визначено потребу в медикаментозному лікуванні та в забезпеченні виробами медичного призначення. У зв`язку з вказаним трудовим каліцтвом позивач відчула сильний фізичний біль, тривалий час була суттєво обмежена в можливості пересуватись в просторі, вимушена була знаходитись на стаціонарному лікуванні з приводу отриманої травми, перенесла хірургічну операцію з метою репозиції кісток правої гомілки, проходила тривалі курси медичної реабілітації, що призвело до втрати життєвого часу. Втрата професійної працездатності призвела до обмеження можливості реалізовувати позивачем свої наміри в професійній сфері, травми стали причиною істотного зниження життєвої активності, призвели до зміни звичного способу життя. Позивач до теперішнього часу постійно відчуває біль в травмовані області. Внаслідок постійних больових відчуттів, особливо в нічний час, порушується сон позивача, що не дозволяє їй нормально відпочивати, призводить до зниження уваги в денний час доби, до постійного відчуття втоми, перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які вона мала до моменту травмування та втрати професійної працездатності. Оскільки позивач була застрахованою особою, то, відповідно до ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди, позивач виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з огляду на ступінь втрати працездатності, розмір мінімальної заробітної плати, який визначений Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік», враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності та отриманої травми визначив в сумі 4 7230 грн. (з розрахунку: мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2020 року 4723 грн. * 30 місячних розмірів мінімальної заробітної плати), яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою суду від 11 грудня 2020 рокуроку прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

21.01.2021 року представник Відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що перелічені негативні явища в житті, та доводи Позивача викладені в позовній заяві, переконливо доводять факт завдання Позивачу немайнової моральної шкоди в наслідок отриманої травми та стійкої втрати працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони саме роботодавця. Також звертають увагу суду, що відділення Фонду в період з 2003 року по 2020 рік відшкодувало Позивачу одноразову допомогу в розмірі – 64200,00грн., та щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку – 74692,89 грн., а також здійснило виплату на відшкодування медикаментів – 424,62 грн. А з 2002 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача не відбувається, відсоток працездатності МСЕК не збільшився, тому посилання Позивача на суттєве погіршення здоров`я вважають необґрунтованим. Крім того, відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для подальшого покладення на Відділення обов`язку здійснювати таку виплату. Документи на які посилається Позивач, зокрема, довідки МСЕК та акт розслідування професійного захворювання ніяким образом не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві не залежало від часу настання страхового випадку і не є страховою виплатою, відсутні підстави для покладення на відділення Фонду обов`язку здійснювати таку виплату. Також, зазначає, що на органи МСЕК покладено обов`язок по встановленню факту моральної шкоди, а встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Просили у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Гузєв І.Г. позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Просив також врахувати висновки Верховного Суду викладені за наслідками перегляду рішень у справах, що виникають з подібних правовідносин.

Представник відповідача ОСОБА_2 просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, а відповідачем визнано, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Криворізьким комунальним підприємством «Зелене господарство» у тому числі з 29 червня 2002 року займала посаду сторожа. Вказані обставини також підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, виданій на ім`я ОСОБА_1 ( а.с. 25-28).

01 січня 2003 року о 13 год. 00 хв. ОСОБА_1 , під час виконання нею трудових обов`язків, знаходилась на території бази відпочинку «Ромашка», селища Мар`яновка, де стався нещасний випадок. Як слідує з п. 6, 6.1, 7 акту №16 Форми Н-1 «Про нещасний випадок», нещасний випадок стався за наступних обставин: «01 січня 2003 року сторож ОСОБА_1 о 08-00 год. приїхала на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». О 12-00 год. прийняла зміну у чергової на базі ОСОБА_3 . Чергування ОСОБА_1 проходило спокійно. Близько 13-00 год. сторож ОСОБА_1 під час чергового огляду території бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », рухаючись по території, через особисту необережність, на слизькому покритті біля будинку АДРЕСА_1 впала на праву сторону тіла, після чого відчула біль. Встати на ногу сторож ОСОБА_1 не змогла, через що поповзла до сусідньої бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підприємства «Кривбассвибухпром». Покликала на допомогу, але ніхто не відповів. Далі ОСОБА_1 доповзла до своєї сторожки та лягла на ліжко. Близько 17-00 год. сторож бази відпочинку «Ромашка» прийшов до сторожки цієї бази і побачив на ліжку ОСОБА_1 з травмованою ногою. ОСОБА_4 за проханням ОСОБА_1 пішов на іншу базу відпочинку і зателефонував до комірника ОСОБА_5 , швидкої допомоги та чоловіка ОСОБА_1 – ОСОБА_6 .. Швидка медична допомога на виклик не приїхала. Комірник ОСОБА_5 приїхала, щоб оглянути, що сталося зі сторожем ОСОБА_1 . Потім на таксі приїхав ОСОБА_6 і відзвіз ОСОБА_1 до 2-ї міської лікарні в травматологічне відділення, де ОСОБА_1 було надано медичну допомогу та госпіталізовано». Компетентною комісією з питань розслідування нещасних випадків на виробництві встановлено, що видом події, який призвів до настання нещасного випадку є падіння під час пересування. Актом встановлено, що причиною настання нещасного випадку стала особиста необережність під час пересування на слизькому покритті ( а.с. 14-17).

Аналогічні висновки також викладено в акті Форми Н-5 «Про розслідування нещасного випадку, що стався 01 січня 2003 року о 13 год. 00 хв. в Криворізькому комунальному підприємстві «Зелене господарство» ( а.с. 18-20).

Висновком лікарсько-експертної-комісії серії МСЕ-ДНА-01 №347937 від 10 вересня 2003 року позивачу вперше було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% та встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв`язку з трудовим каліцтвом, з переоглядом 01.10.2006 року, визначено потребу в медикаментозному лікуванні та оперативному лікуванні ( а.с. 7).

Висновком лікарсько-трудової експертної комісії серії МСЕ-ДНА-01 № 399918 від 13 жовтня 2004 року позивачу визначено 30% втрати професійної працездатності, встановлено ІІІ групу інвалідності з переоглядом 01.10.2005 року, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та оперативному лікуванні ( а.с. 8).

Висновком медико-соціальної експертної комісії серії ДНА-02 №02932 від 09 листопада 2005 року за результатами повторного огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% та встановлено ІІІ групу інвалідності, з переоглядом 01.10.2006 року, визначено потребу в медикаментозному лікуванні та в забезпеченні виробами медичного призначення.

Висновком медико-соціальної експертної комісії серії ДНА-02 № 010189 від 12 грудня 2006 року за результатами повторного огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% та встановлено ІІІ групу інвалідності з переоглядом 01.10.2007 року, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, в забезпеченні виробами медичного призначення та в стаціонарному лікуванні (в тому числі оперативному) ( а.с. 9).

Висновком медико-соціальної експертної комісії серії ДНА-02 №013133 від 29 січня 2008 року за результатами повторно огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% з переоглядом 01.10.2009 року, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та в забезпеченні виробами медичного призначення ( а.с. 11).

Висновком медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААА №003069 від 09 березня 2010 року за результатами повторно огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% з переоглядом 01.01.2012 року, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та в забезпеченні виробами медичного призначення ( а.с. 11-12).

Висновком медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААА № 070945 від 31 січня 2012 року за результатами повторно огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% - безстроково, визначено потребу в медикаментозному лікуванні та в забезпеченні виробами медичного призначення ( а.с. 13).

Так, ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).

З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача, ОСОБА_1 , з дня первинного встановлення лікарсько-трудовою експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 10 вересня 2003 року.

Частинами 1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком лікарсько-трудовою експертною комісією від 10 вересня 2003 року ОСОБА_1 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

У даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, тобто на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Слід відмітити, що саме така правова позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 23.01.2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18 та у Постанові Верховного суду від 03.10.2019 по справі №194/781/17, де зазначено, що право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

На суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.

Зважаючи на дату настання страхового випадку у позивача, роботодавець не є особою, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди.

Згідно вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Наведене повністю кореспондує нормам статті.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.

При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг моральних страждань позивача, пов`язаних з чисельними медичними оглядами та обстеженнями, проходженням медико-соціальних експертних комісій, необхідності відновлювальних процедур і лікування, наявність фізичного болю, що викликають складність при звичайних життєвих умовах, що підтверджуються чисельними висновками медико-соціальною експертної комісії, що містяться в матеріалах справи, а так само і засади розумності, виваженості та справедливості.

Також суд враховує, що Позивач втратила працездатність на 25 % і їй встановлено третю групу інвалідності безстроково, що призвело до істотних негативних вимушених змін в житті позивача, до необхідності нераціонально витрачати час, до зміни звичного способу життя. Позивач також обмежена у можливості реалізовувати свої звички та бажання, до зменшення благ, які Позивач мала до моменту травмування та втрати професійної працездатності. Втрата професійної працездатності призвела до обмеження можливості реалізовувати позивачем свої наміри в професійній сфері, травми стали причиною істотного зниження життєвої активності, призвели до зміни звичного способу життя. Необхідність лікування та проходження оглядів МСЕК призвело до нераціонального витрачання часу та зміни сталого способу життя, порівняно з людиною, яка має 100% працездатність, тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, грошові кошти в сумі 700000,00 гривень.

При зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Позивач подала позов про стягнення про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я та визначила її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.

Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року справа № 761/11472/15-ц.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відтак, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», пропорційно до задоволених вимог, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141,259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження її здоров`я суму в розмірі 70000 ( сімдесят тисяч ) гривень 00 коп. без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 січня 2021 року.

Суддя: В. А. Папарига