Рішення № 94482276, 15.01.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2618/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2021 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.

при секретарі – Осадчій А.Ю.,

за участю

представника позивача адвоката

Буджерака М.Р.

представника відповідача –голови

ліквідаційної комісії

Кривов`яза В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, що бере участь у справі через Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Черкаській області в особі ліквідаційної комісії про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що перебуваючи на посаді старшого інспектора ДПС взводу із забезпечення супроводження роти ДПС ДАІ при УМВС України в Черкаській області, під час несення служби, при виконанні службових обов`язків 11.01.2014р. на 134-му кілометрі регіональної автомобільної дороги Р-10 Канів-Чигирин-Кременчук, з ним стався нещасний випадок – ДТП. Внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження.

Згідно із актом від 26.07.2014р. №13 розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 11.01.2014р. (форма-Н-5), що складений Управлінням ДАІ УМВС України в Черкаській області вказаний нещасний випадок стався у період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.05.2017р. у справі №823/505/17 акт розслідування нещасного випадку від 26.07.2014р. визнано протиправним та зобов`язано ліквідаційну комісію Управління ДАІ УМВС в Черкаській області провести повторне розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем.

Позивач вказує, що це судове рішення тривалий час ігнорувалось ліквідаційною комісією, на його чисельні звернення, реагування відсутнє. Не вдалося його виконати і у виконавчому провадженні №57342744 від 04.10.2018р.

Лише 11.02.2019р. ліквідаційною комісією УДАІ УМВС в Черкаській області проведено повторне розслідування нещасного випадку та прийнято акт №1 за формою Н-1 «Про нещасний випадок (у тому числі поранення) лейтенантом міліції ОСОБА_1 ».

За актом визнано нещасний випадок, що трапився з позивачем 11.01.2014р. в період проходження служби при виконанні службових обов`язків.

Як зазначено, події, що пов`язані із довготривалим переглядом причин та обставин нещасного випадку, необхідність постійного доведення правомірності своєї поведінки, навмисне невиконання посадовими особами ліквідаційної комісії УДАІ постанови Черкаського окружного адміністративного суду спричинило йому психоемоційні травми, сприяли зростанню внутрішньої напруги і призводили до виснаження як фізичних, так і психічних сил, тим самим знижуючи його подальшу стресостійкість.

Моральна шкода полягає у систематичному перенесенні ним протягом надмірно тривалого часу нервових потрясінь та страждань, він постійного перебуває у ситуації певної правової невизначеності, непередбачуваності, неможливості будувати та планувати своє майбутнє. Ці події вплинули на порушення його нормальних життєвих зв`язків, які були до цього добре налагоджені.

Відповідно до висновку спеціаліста за результатами психологічного дослідження №04/20 від 18.03.2020р. ситуація, що пов`язана із довготривалим прийняттям кінцевого рішення за результатами нещасного випадку 11.01.2014р. є психотравмувальною для позивача. Йому завдано моральної шкоди, можливий розмір грошової компенсації від 202,5 до 388,8 розмірів мінімальної заробітної плати, на момент ухвалення рішення суду. Із врахуванням моральних страждань, переживань, що виникли у його житті, достатнім для відшкодування та покриття моральної шкоди вважає суму у розмірі 300 мінімальних заробітних плат, що на момент подання позову становить 1416900грн.

Посилаючись на ст. 23 ЦК України, просить суд, - стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 1416900грн.та судові витрати (понесені у зв`язку із підготовкою позовної заяви – витрати на проведення психологічного дослідження) в сумі 5000грн.

Ухвалою суду від 15.04.2020р. прийнято, відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.06.2020р. замінено неналежного відповідача – Державної казначейської служби Україна та Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Черкаській області в особі ліквідаційної комісії на належного відповідача - Державу Україна, що братиме участь у справі через Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Черкаській області в особі ліквідаційної комісії.

Ухвалою суду від 04.06.2020р. позовна заява ОСОБА_1 в частині пред`явлених позовних вимог до Державної казначейської служби України залишено без розгляду, на підставі ст.257 ч.1 п.5 ЦПК України.

Ухвалою суду від 28.10.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Відзив на позов, що надійшов до суду 04.06.2020р. від Управління ДАІ УМВС України в Черкаській області №31 від 03.06.2020р. судом не прийнятий, оскільки не підписаний уповноваженою особою.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомив.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Буджерак М.Р. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Навів обставини, що викладені у позовній заяві та додав, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок тривалого неприйняття комісією рішення щодо визнання нещасного випадку після постановленого судового рішення; він постійно звертався до Управління ДАІ, з-за відсутності рішення комісії не міг оформити медичні документи та отримати посвідчення особи з інвалідністю. Судове рішення виконувалось через органи ДВС; розмір моральної шкоди визначено на підставі розрахунку спеціаліста. Крім того, зазначив, що тривалим періодом невиконання судового рішення є час з 25.07.2017р. (дата набрання судовим рішенням законної сили) по 11.02.2019р. (дата акту №1). Також зазначив, що слід застосувати норми ст. 1167 ЦК України та ст. 1173 ЦК України. Виконавче провадження закрите. Вважає, що у відповідача наявна бездіяльність, оскільки через невиконання судового рішення позивач був позбавлений можливості на реалізацію своїх законних прав. Позивач до отримання виконавчого листа звертався до ліквідаційної комісії самостійно, оскільки сподівався, що буде добровільно виконане судове рішення, і лише у грудні 2017р. він отримав виконавчий лист, знову ж таки сподівався, що судове рішення буде виконане відповідачем добровільно, але все було марно, тому у жовтні 2018р. він звернувся до органів ДВС. Моральна шкода полягає у моральних стражданнях, яких він зазнав після винесення судового рішення та прийняття остаточного рішення комісією 11.02.2019р. Крім того, зазначив, що обставини, починаючи з 2014р. до набрання судового рішення законної сили – 25.07.2017р. не є доцільним враховувати щодо завданої позивачеві моральної шкоди. Моральна шкоди завдана бездіяльністю відповідача – ліквідаційної комісії.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що позивачеві не була завдана моральна шкода; судове рішення виконано через органи ДВС; на даний час Управління ДАІ УМВС в Черкаській області знаходиться в стадії припинення і він є головою ліквідаційної комісії.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення за таких підстав:

встановлено, що відповідно до акту №13 (форма Н-5) розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 11.01.2014р. Управлінням ДАІ УМВС України в Черкаській області від 26.07.2014р. комісією визнано, що нещасний випадок із ОСОБА_1 стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням ним службових обов`язків.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду (справа №823/505/17) від 30.05.2017р. визнано протиправними та скасовано акт управління Державної автомобільної інспекції Управлінні МВС України в Черкаській області №13 розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 26.07.2014р., що стався з ОСОБА_1 11.01.2014р. та акт за формою НТ від 26.07.2014р. про нещасний випадок невиробничого характеру, який винесений щодо ОСОБА_1 . Крім того, зобов`язано ліквідаційну комісію Управління ДАІ УМВС України в Черкаській області провести повторне розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 11.01.2014р. та прийняти рішення відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України від 27.12.2002р. №1346. В іншій частині вимог відмовлено.

Дане судове рішення набрало законної сили 25.07.2017р.

ОСОБА_1 Черкаським окружним адміністративним судом 21.12.2017р. видано виконавчий лист №823/505/17 з виконання вказаного судового рішення.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області Вельган О.В. від 04.10.2018р. відкрито виконавче провадження №57342744 з виконання виконавчого листа, виданого 21.12.2017р. №823/505/17.

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, виконавче провадження №57342744 завершене з-за повного виконання виконавчого документу.

Наказом УДАІ УМВС №1 від 07.02.2019р. була створена комісія з розслідування нещасного випадку.

Відповідно до акту №1 про нещасний випадок (у тому числі поранення) ОСОБА_1 , що затверджений заступником голови ліквідаційної комісії УДАІ УМВС України в Черкаській області Яковенко М.І. 11.02.2019р., на підставі постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 30.05.2017р. по справі №823/505/17, враховуючи обставини та причини травмування ОСОБА_1 , які було встановлено в сумі, комісія з розслідування визнає, що нещасний випадок (поранення) стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків.

Про дані обставини свідчить і акт від 11.02.2019р. повторного розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 11.01.2014р. (форма Н-5).

Відповідно до інформації про юридичну особу Міністерства юстиції України, встановлено, що Управління Державної автомобільної інспекції МВС України в Черкаській області (орган державної влади, код ЄДРПОУ 08681904) з 08.12.2015р. перебуває в стані припинення; головою комісії з припинення або ліквідатор є ОСОБА_2

Постановою №26 М(ВЛ) ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» від 07.08.2019р. у ОСОБА_1 виявлені захворювання (перелічені), як такі, що пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Відповідно до довідки до акту ОблМСЕК №1 від 17.05.2019р. ОСОБА_1 призначена друга група інвалідності (причина інвалідності – травма так, пов`язана з виконанням службових обов`язків), безтерміново. Крім того, він є пенсіонером по інвалідності, що підтверджується даними пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України 11.09.2019р.

Під час розгляду справи судом досліджено висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження №04/20 від 18.03.2020р., складеного юридичним психологом ОСОБА_3 на запит адвоката Буджерака М.Р. від 13.02.2020р. За висновками дослідження: ситуація ДТП для ОСОБА_1 , яка ви никла 11.01.2014р. та довготривалий розгляд акту НТ №13 від 26.07.2014р., де він був не пов`язаний з виконанням службових обов`язків – є психотравмувальною для нього; в даній ситуації ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода); можливий розмір грошової компенсації ОСОБА_1 за завдані страждання (моральної шкоди) – становить 202,5 – 388,80 МЗП, розмір якої приймається рівному розміру мінімальної заробітної плати на Україні, прийнятий на момент винесення судом рішення.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення (ч. 3 ст. 23 ЦК України). А також: стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ про моральну шкоду).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

З огляду на статті 1166, 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вина заподіювача шкоди. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Враховуючи висновки ВП ВС, що викладені у постанові від 12.03.2019р. у справі №920/715/17, належним відповідачем по цій справі є Держава Україна, що бере участь у справі через Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Черкаській області в особі ліквідаційної комісії. Також, як зазначив ВС у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування — це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Як передбачено Законом України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Наказом МЮУ від 02.04.2012 № 512/5 (зареєстровано в МЮУ 02.04.2012 р. за №489/20802) затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Суд вважає, що постановленим судовим рішенням від 30.05.2017р., яке набрало законної сили 25.07.2017р., були відновлені порушені права позивача ОСОБА_1 на належне розслідування нещасного випадку.

Враховуючи встановлені судом під час розгляду справи обставини, позивач вважає, що йому завдана моральна шкода з-за довготривалого неприйняття (бездіяльність) ліквідаційною комісією Управління ДАІ УМВС України в Черкаській області (протягом часу - після набрання 25.07.2017р. чинності судового рішення від 30.05.2017р. до затвердження акту №1 від 11.02.2019р. за результатами повторного розслідування нещасного випадку) рішення щодо визнання нещасного випадку, який стався із ним 11.01.2014р., тобто фактично з-за невиконання судового рішення.

При цьому, слід зазначити, що виконавчий документ - виконавчий лист №823/505/17 виданий йому 21.12.2017р. за його зверненням і подав він цей документ до органів виконавчої служби для примусового виконання лише у жовтні 2018р. Отже, незважаючи на те, що відповідно до ст. 129 Конституції України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами, - ОСОБА_1 не скористався правом одразу після набрання чинності судового рішення, отримати виконавчий документ та звернути його до примусового виконання, а зробив це лише у жовтні 2018 року.

Слід зазначити, що позивач не пред`являв позовних вимог до держави та/або органів державної служби, їх службових осіб щодо відшкодування моральної шкоди з-за невиконання, тривалого виконання чи неналежного виконання судового рішення, незважаючи на те, що з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана з вини виконавчої служби чи (та) особами виконавчої служби відшкодовується державою лише у випадках визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Не знайшли свого підтвердження доводи позивача та його представника про те, що він звертався до ліквідаційної комісії з приводу проведення повторного розслідування нещасного випадку та прийняття рішення, з`ясування причин невиконання судового рішення тощо.

Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України» що затверджений наказом МВС України від 27.12.2002р. №1346 та зареєстрований в МЮУ 31.01.2003р. №83/7407 врегульовані питання, пов`язані з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України.

Пунктом 3.8 Порядку передбачено, що комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов`язана протягом трьох діб після утворення комісії: обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; - з`ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов`язків (не пов`язаний з виконанням службових обов`язків); скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* (додаток 4) у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1* (НТ*) у п`яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію. У разі необхідності встановлений термін розслідування може бути продовжений керівником, який призначив комісію.

За дослідженими матеріалами справи встановлено, що наказ №1 про створення комісії з розслідування нещасного випадку був виданий 07.02.2019р., а акт повторного розслідування нещасного випадку, що стався 11.01.2014р., складений 11.02.2019р. Крім того, саме 11.02.2019р. затверджено заступником голови ліквідаційної комісії УДАІ УМВС України в Черкаській області Яковенко М.І. акт №1 про нещасний випадок ОСОБА_1 .

Отже, ліквідаційною комісією не були порушені строки, передбачені п.3.8 Порядку №1346 щодо розслідування, в т.ч. вчинення дій, здійснення перевірки та складання відповідного акту. При цьому, діючим законодавством, зокрема і згаданим Порядком, не передбачені строки щодо часу (терміну) для створення відповідної комісії відносно дати події (нещасного випадку), а тому, як на думку суду, не можна вважати, що має місце бездіяльність та вина відповідача, які є складовою цивільно-правової відповідальності. Суд вважає, що позивачем не доведена неправомірна поведінка УДАІ УМВС України в Черкаській області в особі ліквідаційної комісії щодо завданої йому моральної шкоди; відсутні всі умови, які є необхідними для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди.

Враховуючи обставини справи, доводи, на які посилається позивач у позові та його представник в судовому засіданні, не можна вважати належним та допустимим доказом і висновок психологічного дослідження від 18.03.2020р., оскільки він не є висновком експерта, відповідно до вимог ст.102 ЦПК України.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки вони є необгрунтовані, безпідставні та такі, що недоведені належними, допустимими та переконливими доказами.

Відсутні підстави і для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь, як судових витрат в розмірі 5000грн., що сплачені ним спеціалісту Дем`яненку В.В., відповідно до акту №04 без дати, оскільки ці витрати понесені ОСОБА_1 за складання спеціалістом психологічного дослідження №04/20 від 18.03.2020р. При цьому, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Отже, витрати, як оплата грошових коштів за психологічне дослідження, яке не є висновком експерта, не вважається судовими витратами.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати необхідно компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи (довідка до акту ОблСМЕ серія 12 ААБ №458765) і при подачі позову звільнений від сплати судового збору, на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 133, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна, що бере участь у справі через Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Черкаській області в особі ліквідаційної комісії про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст судового рішення складено 25.01.2021р.

Головуючий: С. М. Позарецька