Рішення № 94480024, 25.01.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6889/20

2/212/555/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року м. Кривий Ріг

жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого-судді: Власенко М.Д., за участі секретаря судового засідання: Яцик А.Д., представника відповідача - Савченка П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я,-

встановив:

В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, посилаючись на те, що він з 03.09.2002 року по 20.05.2017 року працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, на посаді підземного кріпильника дільниці №15 ш. «Гвардійська» ВАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», внаслідок чого захворів на професійне захворювання. 20.05.2017 року був звільнений з підприємства за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію. Висновком МСЕК від 21.05.2020 році йому первинно встановлено 45% втрати професійної працездатності по радикулопатії у зв`язку з професійним захворюванням та встановлено третю групу інвалідності безстроково. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що в наслідок професійного захворювання позивач відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в праві руку та ногу, порушену ходу, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, обмеження рухів та хрускіт в них, заніміння кінцівок, переважно правих. Зазначені больові відчуття турбують позивача і в нічний час, що в свою чергу порушує його сон та позбавляє можливості нормально відпочивати та призводить до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги позивача, що завдає суттєвих незручностей в повсякденному житті. Тривалий процес лікування, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття, особливостями лікування та необхідністю лікарського спостереження і вживанням лікарських засобів, що призводить до нераціонального витрачання часу, який позивач міг би приділяти своїй родини та близьких людей, на свій духовний, інтелектуальний розвиток. Вказане постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах позивача, який в тому числі не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. У зв`язку із отриманими професійними захворюваннями йому заподіяна моральна шкода, розмір якої оцінює в 212 535 грн., яку просив стягнути з відповідача.

Ухвалою від 21 вересня 2020 року судом відкрито провадження у справі з призначенням судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі доказами.

07 жовтня 2020 року судом отримано клопотання відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, яке за результатами розгляду ухвалою суду від 09.11.2020 року задоволено, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали суду клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов, де зазначили, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди та її розмір. В п. 20 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, від 17 березня 2020 року, взагалі не вказано конкретних посадових осіб ПАТ “Кривбасзалізрудком”, які відповідальні за виникнення професійних захворювань у позивача. У свою чергу, позивач у повній мірі погодився з висновками комісії з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та в даній частині не оскаржував вказаний акт. Крім того, акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17.03.2020 року було підписано членами комісії - фахівцем (з розслідування та обліку професійних захворювань) відділу охорони праці ПАТ «Кривбасзалізрудком» ОСОБА_2 , заступником директора шахти “Гвардійська” з охорони праці ПАТ «Кривбасзалізрудком» ОСОБА_3 з окремою думкою, у відповідності до якої, останні дійшли висновку, що відповідач, якІ роботодавець, не винен у виникненні професійних захворювань у ОСОБА_1 оскільки умови праці в яких працював позивач не створювалися шахтою “Гвардійська” ПАТ «Кривбасзалізрудком», а є наслідком недосконалості технології розробки корисних копалин підземним способом, в результаті чого на робочому місці параметри шкідливих факторів перевищували гранично-допустимий рівень. У свою чергу, жодних заяв про відмову від дорученої роботи у зв’язку з небезпекою для здоров`я або розірвання трудового договору за власним бажанням у зв`язку з невиконанням підприємством законодавства про охорону праці від ОСОБА_1 не надходило. Тому відповідальність за виникнення професійних захворювань у позивача лежить безпосередньо на ньому. З доданої до позовної заяви копії трудової книжки, 20.05.2017 року, ОСОБА_1 звільнився з ПАТ “Кривбасзалізрудком” за власним бажанням у зв`язку звих од ом на пенсію, на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України, а не внаслідок погіршення ану здоров`я. Крім того, зазначили, що наявність у позивача моральних страждань не підтверджені належними доказами. Висновків медичних органів, які підтверджують факт перенесення позивачем моральних страждань, останній суду не надав, тому Факт спричинення моральної шкоди є недоведеним. Акт розслідування хронічного професійного захворювання від 17.03.2020 року, довідки МСЕК та медична документація є лише документами, що підтверджують виникнення професійного захворювання, проте останні жодним чином не можуть бути беззаперечними доказами заподіяння моральної шкоди позивачу. Відповідач не приховував від позивача важкість та небезпечність технологічного процесу, не порушував технологію виробництва, а тому протиправних дій відносно позивача, які б знаходились в причинному зв`язку настанням шкоди не вчиняв, а отже не може нести відповідальність за ушкодження здоров`я позивача. Позивач з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки відносно інших професій та виходу на пенсію на пільгових умовах з власної волі виконував роботу, що і призвело до значної втрати його здоров`я.

Зазначили, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі – Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, на сьогодні це 18 892 грн., сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача протягом 15 місяців 4 місяців, а саме: з 03.09.2002 року по 20.05.2017 року на посаді підземного кріпильника дільниці №15 ш. «Гвардійська» Відкритого акціонерного товариства «Кривбасзалізрудком» правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», звільнився за власним бажанням ст. 38 КЗпП України ( копія трудової книжки а.с.29-41).

Позивачу ОСОБА_1 18.02.2020 року Висновком ЛЕК Українського Науково-дослідного інституту промислової медицини м. Кривого Рогу, №344 позивачу встановлено професійне захворювання за діагнозом: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, С8, рецидивуючий перебіг, на фоні полісегментарної дископатії з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м`язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня) з гіпотрофією м`язів плечового поясу, остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних (ПФ першого-другого ступеня) суглобів. Підставою для встановлення професійного характеру захворювання послужив профмаршрут: з 09.11.1988 р. по 27.02.1989 р. - водій Криворізької автобази № 20 Криворізького виробничого автотресту; з 04.10.1999р. по 28.09.2000р. - слюсар ремонтник механічної майстерні цеху з ремонту технологічного обладнання ВАТ «Центральний ГЗК»; з 20.12.2001 р. по 03.09.2002 p.- підземний гірник шахти «Гвардійська» ВАТ «Кривбасзалізрудком»; з 03.09.2002 року по 20.05.2017 року кріпильником ш. «Гвардійська» ВАТ «Кривбасзалізрудком». Відповідно до вказаного медичного висновку, причинами професійного захворювання є: важкість праці: динамічне навантаження при загальному навантаженні (за участю м`язів рук, тулуба, ніг) 152 Вт при нормі до 90 Вт.

17.03.2020 року ПАТ «Кривбасзалізрудком», було складено Акт розслідування професійного захворювання позивача ОСОБА_1 , у якому визначено обставини виникнення професійного захворювання, а саме: працюючи кріпильником на шахті «Гвардійська» ПАТ «Кривбасзалізрудком» з 03.09.2002 року по 20.05.2017 року оглядав та здійснював поточний ремонт гірничих виробок (Затяжку боків та покрівлі, забутовку пустот), ремонтував ходові виробки, ляди, замінював окремі рами, елементи кріплення, затяжки, вилучав старі кріпильні рами Згідно п. 18 вказаного акту – причини виникнення хронічного професійного захворювання – важкість праці: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну, 36 кг. при гранично допустимій до 30, періодичне перебування в незручній позі 40,2 % при допустимому до 25%, згідно з вимогами Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та незабезпеченості факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затверджених наказом МОЗ України №248 від 08.04.2014 р. Згідно п. 19 вказаного акту особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено, через тривалий час роботи потерпілого в умовах дії шкідливих факторів. ( а.с.14-18).

Разом з цим, до Акту від 17.03.2020 року Форми Н-4/ розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є окрема думка члена комісії розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , фахівця (з розслідування та обліку професійних захворювань) відділу охорони праці ПАТ «Кривбасзалізрудком» ОСОБА_2 , заступника директора шахти “Гвардійська” з охорони праці ПАТ «Кривбасзалізрудком» ОСОБА_3 , у відповідності до якої, останні дійшли висновку, що виникнення професійних захворювань у ОСОБА_1 є наслідком недосконалості технології розробки корисних копалин підземним способом, в результаті чого на робочому місці параметри шкідливих факторів перевищували гранично-допустимий рівень. Жодних заяв про відмову від дорученої роботи у`язку з небезпекою для здоров`я або розірвання трудового договору за власним бажанням у зв`язку з виконанням підприємством законодавства про охорону праці від ОСОБА_1 не надходило. Тому відповідальність за виникнення професійних захворювань у Позивача лежить безпосередньо на ньому. (а.с.19).

Висновком МСЕК від 21.05.2020 році позивачу первинно встановлено 45% втрати професійної працездатності по радикулопатії у зв`язку з професійним захворюванням та встановлено третю групу інвалідності безстроково ( а.с.10-11,12-13).

З наведеного вбачається, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.

Зупиненням, а в подальшому й скасуванням права громадян, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством - відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, встановлених нормативів щодо рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає компенсації.

Виходячи з наведених вимог закону, позицію представника відповідача щодо відсутності підстав для покладення на підприємство відповідальності за завдану шкоду, оскільки відсутня вина підприємства в її заподіянні, суд вважає такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки між сторонами склалися трудові правовідносини, а професійне захворювання отримане позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим всі підстави, передбачені ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Стаття 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Отже, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Право на отримання виплати за моральну шкоду за наявності факту її заподіяння виникає у потерпілого з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Судом встановлено, що у зв`язку з отриманням професійних захворювань та встановленням стійкої втрати працездатності у розмірі 45 % та ІІІ групи інвалідності безстроково, позивачу заподіяно моральну шкоду. Внаслідок отриманих професійних захворювань у позивача змінилися умови життя, він змушений постійно проходити лікування, які не дають покращення в стані здоров`я, обмежений у можливості працевлаштування, вільному виборі праці. Крім того, відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в праві руку та ногу, порушену ходу, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, обмеження рухів та хрускіт в них, заніміння кінцівок, переважно правих. Зазначені больові відчуття турбують позивача і в нічний час, що в свою чергу порушує його сон та позбавляє можливості нормально відпочивати та призводить до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги позивача.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди,суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України ''Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"№ 4від 31.03.1995року з подальшими змінами, яким передбачено,що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних,душевних,психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд враховує тривалий період роботи позивача в шкідливих умовах, характер отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, встановлену групу інвалідності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість та невідворотність вимушених змін її життєвих і виробничих стосунках, стаж роботи позивача, і вважає необхідним визначити розмір компенсації в сумі 150 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди. Питання щодо сплати податків з вказаної суми не вирішується судом, оскільки має вирішуватись на стадії виконання судового рішення.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди саме в розмір 212 535 грн., то суд приходить висновку, що така сума належним чином не вмотивована, є значно завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачеві моральної шкоди.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 1500 грн.

Керуючись ст.ст.153,237-1КЗпПУкраїни,Законом України «Про охорону праці»,ст.ст.4,5,13,19,76-81,89,133,141,258-259,263,265,274,354ЦПКУкраїни, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000 (сто п,ятдесят тисяч) гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь держави судовій збір в розмірі 1500 гривень.

В задоволені іншої решти частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат", адреса: 50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1А, ЄДРПОУ 00191307.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2021 року.

Суддя: М.Д.Власенко