Рішення № 94478291, 19.01.2021, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/7288/20

Провадження № 2-о/635/18/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Березовської І.В.,

секретар судових засідань Калягіна М.П.,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1

представник заявника – ОСОБА_2

заінтересована особа – Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області,

представник заінтересованої особи – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, якою просить встановити факт його постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території України.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що він за національністю кореєць, особа без громадянства, народився у м. Бектемір Средньочирчікського району Ташкентської області Узбецька РСР. У лютому 1989 року його батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переїхав проживати на територію Української РСР в село Давидівка Якимівського району Запорізької області. Після працевлаштування батька та знаходження ним житла у березні 1991 року він разом з матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , переїхали на проживання до Української РСР в село Новий Азов Генічеського району Херсонської області. У червні 1991 року він закінчив Озерянську середню школу Генічівського району Херсонської області, а в грудні 1992 року поїхав до родичів в Узбекистан на тимчасове проживання, де отримав паспорт громадянина СРСР. У лютому 1993 року повернувся на Україну до батьків. З травня 1993 року він проживав та працював у с. Василівка Каховського району Херсонської області, з березня 1999 року проживав та працював у с. Сірогози Нижньосірогозького району Херсонської області. 06 лютого 1999 року він одружився з громадянкою України ОСОБА_6 , у середині 2000 року з дружиною та батьками переїхав проживати до м. Харкова. ІНФОРМАЦІЯ_3 у нього народився син ОСОБА_7 , який є громадянином України. Заявник зазначає, що на законних підставах постійно проживає та працює в Україні та вважає, що має право належати до громадянства України, як громадянин колишнього СРСР, який на момент проголошення незалежності України постійно проживав на території України та одночасно має право для набуття громадянства України за територіальним походженням, відповідно п. 2 ст. 6 та абз. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001року № 2235-ІІІ. У серпні 2020 року заявник звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області з питання оформлення набуття ним громадянства України та видачу паспорта громадянина України. Посадові особи ГУ ДМС України в Харківській області повідомили йому про неможливість оформлення належності його до громадянства України без рішення суду, яким буде встановлено факт його постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року).

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2020 року провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено здійснювати за правилами окремого провадження.

Заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Коротенко О.І., в судове засідання не з`явилися, останній надав до суду заяву про розгляд справи за його з заявником відсутністю, заявлені вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області Легеза А.П. надала суду відзив на заяву про встановлення факту постійного проживання, в якому просила прийняти рішення за результатами розгляду заяви на розсуд суду та зазначила, що під час вивчення матеріалів встановлено, що ОСОБА_1 має підстави для встановлення належності до громадянства України.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 12 січня 1976 року, ОСОБА_1 (мовою оригіналу ОСОБА_1 ) народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Бектемір Средньочирчікського району Ташкентської області Узбецька РСР. Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .

Батько заявника ОСОБА_4 з 06 березня 1989 року по 01 листопада 1992 року був зареєстрований за адресою: село Давидівка Якимівського району Запорізької області, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи Якиміської селищної ради Якимівського району Запорізької області №420 від 26 лютого 2018 року.

Заявник та його мати ОСОБА_8 з 27 березня 1991 року по 01 листопада 1992 року були зареєстровані за адресою: село Новий Азов Генічеського району Херсонської області, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Озерянської сільської ради Генічеського району Херсонської області №7 від 26 лютого 2018 року та довідкою Виконавчого комітету Озерянської сільської ради Генічеського району Херсонської області №10 від 26 лютого 2018 року.

Як вбачається з свідоцтва про неповну середню освіту серії НОМЕР_2 , заявник ОСОБА_1 у 1991 році закінчив Озерянську середню школу Генічеського району Херсонської області.

Отже, судом встановлено,що станом на 24 серпня 1991 року заявник не досяг повноліття та проживав в Україні разом із матір`ю ОСОБА_5 .

22 січня 1993 року Відділом внутрішніх справ Каттакурганського горвиконкому Самаркандської області заявнику ОСОБА_1 видано паспорт громадянина СРСР серії НОМЕР_3 .

Заявник ОСОБА_1 не є громадянином Республіки Узбекистан, що підтверджується довідкою посольства Республіки Узбекистан в Україні № ВГ-14/10-132364 від 13 березня 2018 року .

Заявник ОСОБА_1 проживає на території України на підставі посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 , виданої 05 травня 2006 року ВПР та МР УМВС Херсонської області.

Як вбачається із посвідки на постійне проживання в Україні, ОСОБА_1 прибув на територію України із Узбекистану в 1993 році.

06 лютого 1999 року між заявником ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_9 за актовим записом №2 Нижньосірогозьким райвідділом актів цивільного стану Херсонської області зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого Староводолазькою сільською радою Нововодолазького району Харківської області 28 вересня 2001 року у заявника ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_10 народився син ОСОБА_7 , який є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_7 , виданим 24 квітня 2018 року органом 6320.

Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Предметом вимог заявника є встановлення юридичного факту, який надасть право відповідним органам вирішувати питання про надання громадянства України.

Так, встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Розгляд заяв з питань громадянства України врегульовано Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, (далі - Порядок).

Пунктом 10 Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 ЗаконуУкраїни «Про громадянство України» особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію свідоцтва про народження;

в) один із таких документів:

-довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

-довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

-документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;

-копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

-судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

-судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому .віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.

Отже, одним із документів на підтвердження обставин для встановлення належності до громадянства України є рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Аналіз наявних письмових доказів в їх сукупності, зокрема: свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; довідки посольства Республіки Узбекистан в Україні № ВГ-14/10-132364 від 13 березня 2018 року; довідки про реєстрацію місця проживання особи Якиміської селищної ради Якимівського району Запорізької області №420 від 26 лютого 2018 року; довідки Виконавчого комітету Озерянської сільської ради Генічеського району Херсонської області №7 від 26 лютого 2018 року; довідки Виконавчого комітету Озерянської сільської ради Генічеського району Херсонської області №10 від 26 лютого 2018 року; свідоцтва про неповну середню освіту серії НОМЕР_2 ; паспорта громадянина СРСР серії НОМЕР_3 та пояснень представника заінтересованої особи у системному зв`язку з положеннями діючого законодавства України дають підстави для висновку про доведеність факту постійного проживання заявника в неповнолітньому віці на території України до 24 серпня 1991 року.

Слід також зазначити, що можливість у позасудовому порядку вирішити питання про підтвердження належності до громадянства України на підставі інших документів не позбавляє особу гарантованого ст.ст. 55, 129 Конституції України, ст. 4 ЦПК України права на захист її права в судовому порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, за відсутності у законі відповідної вимоги є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 81, 263-265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України до 24 серпня 1991 року.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа – Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, код ЄДРПОУ 37764460, місцезнаходження: 61057, м. Харків, вул. Римарська, 24.

Повне рішення складено 28 січня 2021 року.

Суддя І.В. Березовська