Рішення № 94462722, 27.01.2021, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року Справа № 414/41/21

Провадження № 2-о/414/12/2021

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з Нагорянської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, про встановлення фактів спільного проживання та перебування фізичної особи на утриманні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до Кремінського районного суду Луганської області із заявою про встановлення фактів спільного проживання та перебування фізичної особи на утриманні.

В обґрунтування заяви зазначається, що заявник ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , за якою також разом із ним проживала ОСОБА_1 .

Заявник є пенсіонером, її померлий чоловік також був пенсіонером. Розмірі пенсіїзаявника складає менше ніж 2000 грн, у той час як її чоловік отримував пенсію у розмірі близько 8000 грн.

У них із чоловіком був спільний бюджет, пенсії заявника здебільшого вистачало лише на сплату комунальних послуг, все інше, зокрема продукти харчування, одяг, побутові речі тощо купувалися на пенсію чоловіка. З огляду на різницю у розмірі їх пенсій можно констатувати, що заявник перебувала на його утриманні та постійно отримувала від нього допомогу, яка була постійним та основним джерелом засобів до її існування.

Після смерті чоловіка у листопаді 2020 року заявник звернулася до Управління Пенсійного Фонду України у м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про перехід на пенсію у зв’язку із втратою годувальника, проте їй було відмовлено у зв`язку з тим, що нею не були надані документи про перебування на утриманні та довідка з житлово-експлуатаційної чи іншої організації із місця проживання чи реєстрації. Водночас у відмові заінтересованої особи зазначалося, що у разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні можна встановити на підставі рішення суду.

Таким чином, заявник просила суд встановити факт її перебування на утриманні померлого чоловіка, що необхідно заявнику для оформлення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, а також спільного проживання з чоловіком на момент його смерті за адресою: Луганська облатсь,

Ухвалою судді від 12.01.2021 було задоволене клопотання представника заявника та витребувано в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області довідки про розмір пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за період з 20.02.2019 по 20.02.2020. Разом із цим суддею було відмовлено у задоволенні клопотання представника заявника про виклик свідка ОСОБА_4 (а.с. 20-21).

Заявник та її представник у судове засідання не з`явилися, останній через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій також зазначив, що заявлені вони вимоги підтримують у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи – Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань не надав, водночас надавши на адресу суду витребувані останнім довідки про розмір пенсій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , 29.09.2012 уклала шлюб із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кадіївка Луганської області (а.с. 6-7, 9, 10-11, 12).

Заявником надані суду довідка № 24 від 04.12.2020, а також акт про фактичне проживання з померлою особою на день її смерті № 24від 04.12.2020, видані «Товариством з обмеженою відповідальністю «Сапфір» так званої «Луганської Народної Республіки», з яких вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали разом за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 16, 17).

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово, на строк, що закінчується через один рік з дня набрання чинності Законом України "Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей", запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, до яких належать райони, міста, селища, села, що визначаються рішенням Верховної Ради України (окремі райони Донецької та Луганської областей).

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» № 252-VIII від 17.03.2015 до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької і Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» № 1275-р від 12.02.2015 м. Стаханов Луганської області віднесене до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Таким чином, м. Кадіївка (минула назва – Стаханов) Луганської області розташоване на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIIІ від 18.01.2018 одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації як держави-окупанта проти України стала тимчасова окупація частини території України. Стосовно цих територій встановлено особливий порядок в`їзду та виїзду осіб, які здійснюються через відповідні контрольні пункти. Функціонально відповідальна за управління тимчасово окупованими територіями України окупаційна адміністрація Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Таким чином, нині знаходження на території міста Кадіївка Луганської області небезпечно як для здоров`я, так і для життя будь-якого громадянина України, а право на свободу та особисту недоторканість не забезпечуються державою Україна на території цього міста, що також випливає з постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод"» № 462 від 21.05.2015.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави – члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (рішення від 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (рішення від 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (рішення від 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеке від абсолютного. Для людей, які проживають на цій території, життя триває і це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до наведеного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, які проживають на цій території, всіх їхніх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (рішення у справі «Кіпр проти Туреччини» від 10.05.2001, §§92, 96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (§142) наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)».

Неможливість отримати у м. Кадіївка (минула назва – Стаханов) Луганської області необхідні документи для підтвердження заявником її перебування на утриманні померлого чоловіка та спільного проживання з ним на час його смерті виникла внаслідок розташування цього населеного пункту на тимчасово окупованій території України.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки зазначених довідки та акту, виданих юридичною особою, що знаходиться на тимчасово окупованій території України, як доказу, оскільки суд бере до уваги, що можливості збирання письмових доказів спільного проживання заявника з її померлим чоловіком та перебування заявника на утриманні останнього на цій території є обмеженими, у той час як встановлення цього факту має значення для реалізації права заявника на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

Отже, з досліджених письмових доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали разом за однією адресою.

Заявник звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про призначення їй пенсії у зв`язку із втратою годувальника, однак листом за № 1216-02-8/10230 від 30.11.2020 їй було відмовлено у призначенні такої пенсії через відсутність у неї документа про перебування заявника на утриманні померлого годувальника (а.с. 13).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 36 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Непрацездатними членами сім’ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

У ч. 3 ст. 26 цього Закону зазначається, що до членів сім’ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім’ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого має значення для переходу на пенсію у зв’язку із втратою годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалася утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 (справа № 520/6518/17), тому суд враховує його під час вибору та застосування норми права до спірних правовідносинах з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Заявник ОСОБА_1 є пенсіонером та отримувала пенсію за віком у наступному розмірі: 1) у лютому 2019 року – 1497 грн; 2) у березні 2019 року – 2702,09 грн; 3) у квітні 2019 року – 2702,08 грн; 4) у травня та червні 2019 року – 1497 грн; 5) із липня 2019 року по лютий 2020 року – 2000 грн (а.с. 26).

Померлий чоловік заявника ОСОБА_3 був пенсіонером та отримував пенсію по інвалідності у наступному розмірі: 1) у лютому 2019 року – 6791,22 грн; 2) із березня 2019 року по лютий 2020 року – 7945,72 грн (а.с. 27).

Отже розмір пенсії, яку отримував (зокрема і на час смерті) чоловік заявника ОСОБА_3 , майже у чотири рази перевищував розмір пенсії, яку отримувала у цей же час заявник ОСОБА_1 . З огляду на це суд констатує, що допомога, яка надавалася померлим чоловіком заявнику, яка досягла пенсійного віку та в розумінніч. 2 ст. 36 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вважалася непрацездатним членом сім’ї померлого годувальника, хоча і була для неї не єдиним, проте постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до п. 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-14 від 25.11.2005, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до п. 2.11 вказаного Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім’ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім’ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.

За таких обставин, оскільки судом було встановлено, що заявник ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого померлого чоловіка ОСОБА_3 та спільно проживала з ним за однією адресою, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а встановлення зазначеного факту необхідне заявнику для оформлення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, суд вважає за необхідне задовольнити заяву повністю та встановити вказані факти.

Згідно з ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10, 11, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєроднецьку Луганської області, про встановлення фактів спільного проживання та перебування фізичної особи на утриманні, – задовольнити повністю.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її чоловіком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час смерті останнього за адресою: АДРЕСА_3 .

Встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні її чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів із дня складення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Заінтересована особа: Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (іден. код 21792459; місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9).

Суддя І.Г. Безкровний