Рішення № 94460110, 28.01.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/8455/19

Провадження № 2/0182/813/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2021 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рибакової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» та просить визнати незаконним та скасувати наказ №94/к від 08.11.2019 року про її звільнення з посади начальника Департаменту бізнесу платіжних карток за скороченням штатів згідно п.1ч.1.ст.40 КЗпП України, поновити її на зазначеній посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмір 50000,00 грн. (а.с.1-5).

В обґрунтування позову послалась на наступні обставини.

З 02.05.2019 року вона працювала на посаді начальника департаменту бізнесу платіжних карток Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» згідно наказу № 76/н від 26.04.2019 року. 12.09.2019 року її попереджено про зміну у організаційній структурі банку, а саме про реструктуризацію департаменту бізнесу платіжних карток та згідно наказу №363/1-о від 03.09.2019 року - скорочення посади начальника департаменту бізнесу платіжних карток з 12.11.2019 року. З наказом №363/1-о від 03.09.2019 року її не було ознайомлено. На вказане попередження нею були надані пояснення щодо врахування її статусу одинокої матері та особи з інвалідністю третьої групи. Звертає увагу, що отримане нею попередження від 12.09.2019 року не містить посилання на об`єктивні обставини, які зумовлюють необхідність запровадження змін в організації виробництва і праці та скорочення займаної нею посади. 23.10.2019 року вона отримала пропозицію про наявні вакансії, від яких відмовилась, оскільки оклад за запропонованими посадами був в чотири рази меншим від того, який вона отримувала та не відповідали її кваліфікації з точки зору кар`єри, досвіду та професійного рівня. Наказом Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» №94/к від 08.11.2019 року її було звільнено з роботи з 11.11.2019 року у зв`язку зі скороченням штатів згідно п.1ч.1.ст.40 КЗпП України. Вказала, що на Акціонерному товаристві «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» фактично не відбулось реструктуризації департаменту бізнесу платіжних карток, сам департамент не скорочувався, підлягала скороченню лише її посада. Вважає, що їй не було запропоновано всіх наявних вакансій, які були на підприємстві і відповідали її кваліфікації, освіті та досвіду роботи, зокрема в той час були вакантні посади керуючого відділення та заступника голови правління Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД». Відповідачем не враховано, що вона самостійно виховує доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та є єдиним годувальником в сім`ї, те, що вона має найбільш високу кваліфікацію і продуктивність праці серед інших працівників департаменту. Орієнтовно втрачений заробіток, що підлягає стягненню на її користь на час звернення до суду за період з 12.11.2019 року по 12.12.2019 року приблизно становить 36000,00 грн. Вважає, що в результаті незаконного звільнення їй заподіяна моральна шкода через те, що вона зазнала душевного болю та страждань, звільнення її дуже вразило, так як вона є єдиним годувальником в сім`ї. Весь час після звільнення вона та її сім`я перебували у стресовому стані. У неї погіршився настрій та стан здоров`я, доводилось докладати зусиль для організації її подальшого життя та працевлаштування. На підставі викладеного просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.01.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відкрито провадження по справі прогулу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відкрито провадження по справі (а.с.50,51).

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.01.2020 року (а.с.52-54) витребувано у Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» належним чином завірені копії наступних документів: колективного договору Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд»; довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток начальника Департаменту бізнесу платіжних карток Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» Полякової Галини Миколаївни; наказу щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади начальника Департаменту бізнесу платіжних карток Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд»; докази, що стали підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Департаменту бізнесу платіжних карток Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» (протокол засідання Наглядової ради АТ «АКБ Конкорд» від 03.09.2019; наказ № 363/1-о від 03.09.2019 про скорочення посади начальника департаменту бізнесу платіжних карток з 12.11.2019); штатні розклади до звільнення та після звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Департаменту бізнесу платіжних карток Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд»; посадові інструкції начальника Департаменту бізнесу платіжних карток Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд»; табелі обліку використання робочого часу Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» за період з 12.09.2019 року по 11.11.2019 року.

11.02.2020 року на адресу суду від відповідача на виконання вимог ухвали судді від 23.01.2020 року надійшли документи, які витребував суд (а.с.64-139).

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.02.2020 року заяву Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення (а.с.147,148).

18.02.2020 року від відповідача надійшов відзив на позов (а.с.151-153), згідно якого просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відповідач посилався на те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади №94/к від 08.11.2019 року відповідачем скасований одразу, як тільки відповідачу стало відомо з позовної заяви про незгоду позивача з наказом про звільнення. Зазначили, що звільнення позивача було здійснене згідно з вимогами чинного законодавства та за її згодою. Інвалідність та наявність дитини на її утриманні не була перешкодою для скорочення, оскільки звільнення за скороченням фактично здійснювалось на її прохання. Вказали, що позивач не надавала передбачених законом документів, які доводять, що вона є одинокою матір`ю. 12.09.2019 року позивача було попереджено про звільнення. 23.10.2019 року їй було запропоновано переведення на іншу посаду за переліком відкритих вакансій станом на 22.10.2019 року, від якого вона відмовилась. Вважають, що підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відсутні, відповідач одразу поновив позивачку в правах, як тільки дізнався з позову про її незгоду зі звільненням. Після отримання відповідачем копії позову наказ про звільнення позивачу було скасовано наказом №26/к від 06.02.2020 року. Проте ОСОБА_1 відмовилась поставити підпис про ознайомлення про поновлення, надати трудову книжку, самостійно покинула місце роботи, про що було складено акт.

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.02.2020 року зустрічну позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» до ОСОБА_1 про повернення грошових коштів повернуто заявнику (а.с.173,174).

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.04.2020 року уточнену зустрічну позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» до ОСОБА_1 про повернення грошових коштів повернуто заявнику (а.с.196).

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.04.2020 року відмовлено АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» у задоволенні клопотання про витребування доказів (а.с.197-198).

04.05.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.209-211). У відповіді на відзив позивач послалась на те, що з матеріалів вказаної цивільної справи їй стало відомо про наказ №25/к від 06.02.2020 року про скасування наказу про її звільнення, поновлення на посаді начальника Департаменту бізнесу платіжних карток з 03.02.2020 року, зобов`язано начальника відділу кадрів ознайомити її з наказом під підпис та внести запис про поновлення до трудової книжки. Проте не вирішено питання щодо виплати їй компенсації за час вимушеного прогулу. Вважає, що наказ Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» про її поновлення на роботі свідчить про те, що відповідач фактично погодився з наведеними підставами незаконності її звільнення. 06.02.2020 року вона прибула до офісу Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД», з 08-45 год. до 15-30 год. перебувала там, проте її з наказом про поновлення не було ознайомлено, до роботи не допущено, робочим місцем не забезпечено. 14.02.2020 року нею було отримано лист відповідача від №199 від 14.02.2020 року, з якого вбачається, що її було поновлено на попередньому місці роботи у зв`язку з чим відповідач вимагає повернення коштів в сумі 34994,90 грн. вихідної допомоги. Інших листів від відповідача поштою нею не було отримано. Вказала, що відповідач був обізнаний про її статус одинокої матері, так як вона отримала компенсацію за невикористану додаткову відпустку для одиноких мам. Зазначила, що нею не було відпрацьовано повністю останній робочий день 11.11.2019 року, а відпрацьовано 4 години замість 8 годин.

15.05.2020 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення (а.с.221-225). У запереченнях відповідач зазначив, що позивач після 06.02.2020 року жодного разу не вийшла на роботу і не вчинила дій з відновлення трудовий відносин з відповідачем. Зазначив, що згідно табелів обліку робочого часу ОСОБА_1 11.11.2019 року відпрацювала 8 годин.

02.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30.03.2020 року, яким внесено зміни зокрема до Цивільного процесуального Кодексу України. Відповідно до Вказаного закону розділ ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального Кодексу України доповнено пунктом 3, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені в тому числі ст. 185 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Отже з 02.04.2020 року процесуальні строки були продовжені на час дії карантину.

Згідно п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 731-ІХ від 18.06.2020 року, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Закон України № 731-ІХ від 18.06.2020 року набрав чинності 17.07.2020 року. 06.08.2020 року процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 року закінчились.

Вивчивши матеріали справи суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Законодавством про працю. Судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04.02.1994р. ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16.05.1995 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 Кодексу України про працю, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до положень ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з трудових правовідносин.

Згідно наказу № 76/к від 26.04.2019 року Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» (а.с.66), прийнято з 02.05.2019 року на постійну роботу ОСОБА_1 на посаду начальника Департаменту бізнесу платіжних карток з посадовим окладом 43479,00 грн. згідно штатного розпису, встановлено ОСОБА_1 випробувальний термін три місяці. Згідно Акту від 07.05.2019 року ОСОБА_1 відмовилась від підписання посадової інструкції начальника Департаменту платіжних карток (а.с.92).

Як вбачається з наказу № 94/к від 08.11.2019 року Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» (а.с.24,67) звільнено 11.11.2019 року ОСОБА_1 , начальника Департаменту бізнесу платіжних карток, за скороченням штатів згідно п.1ч.1ст.40 КЗпП України; наказано виплатити вихідну допомогу у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 02.05.2019 року по 11.11.2019 року у кількості 8 календарних днів та невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки з 02.05.2019 року по 31.12.2019 року у кількості 10 календарних днів.

Вказане також підтверджується копією трудової книжки Серії НОМЕР_1 заведеної на ім`я ОСОБА_1 (а.с.10-21).

Як вбачається з Попередження від 12.09.2019 року (а.с.22), 12.09.2019 року Акціонерне товариство «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» на підставі протоколу засідання наглядової ради АТ «АКБ «КОНКОРД» від 03.09.2019 року попередило ОСОБА_1 , яка обіймає посаду начальника департаменту бізнесу платіжних карток, про зміну у організаційній структурі банку, а саме - про реструктуризацію департаменту бізнесу платіжних карток та згідно наказу №363/1-о від 03.09.2019 року - скорочення посади начальника департаменту бізнесу платіжних карток з 12.11.2019 року. З вказаним попередженням позивач ознайомилась 12.09.2019 року та вказала, що просить завважити на її соціальний статус при скороченні посади, документи нею подані в повному обсязі про статус матері-одиначки та ІІІ гр. інвалідності.

Згідно Протоколу засідання наглядової ради Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» від 03.09.2019 року (а.с.68-70) затверджено зміни в організаційній структурі банку, а саме реструктуризацію департаменту бізнесу платіжних карток з 12.11.2019 року; з 12.11.2019 року затверджено нову організаційну структуру банку АТ «АКБ «КОНКОРД». Наказом №363/1-о від 03.09.2019 року про зміну в організаційній структурі (а.с.71) вирішено реструкторизувати департамент бізнесу платіжних карток з 12.11.2019 року, скоротити посади: начальника департаменту бізнесу платіжних карток в кількості 1 штатна одиниця з 12.11.2019 року, заступника начальника департаменту бізнесу платіжних карток в кількості 2 штатних одиниці з 12.11.2019 року. Вказані обставини підтверджуються також штатним розписом Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» на 01.11.2019 року (а.с.72-81) та штатним розписом Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» на 02.12.2019 року (а.с.82-91).

Як вбачається з пропозиції вакансій від 22.10.2019 року (а.с.23) у зв`язку з реструктуризацію департаменту бізнесу платіжних карток та скороченням посади начальника департаменту бізнесу платіжних карток з 12.11.2019 року, та враховуючи соціальні гарантії ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 22.10.2019 року в банку відкриті наступні вакансії: головний фахівець відділу операційного обслуговування «Харківської регіональної дирекції» відділення №11; начальник відділу грошового обігу та касових операцій; начальник адміністративно-господарського відділу; фахівець відділу клієнтської підтримки. З вказаною пропозицією вакансій ОСОБА_1 ознайомилась 23.10.2019 року та вказала, що не може прийняти пропозиції у зв`язку зі значним більше ніж в чотири рази зниженням посадового окладу, та відсутністю досвіду роботи на запропонованих посадах, а також стрімким зниженням посад з точки зору кар`єри та професійного рівня.

Матеріали справи містять табель обліку використання робочого часу працівників Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» за вересень місяць 2019 року, жовтень місяць 2019 року, листопад місяць 2019 року (а.с.93-138). Згідно якого ОСОБА_1 відпрацювала у вересні місяці 2019 року - 16 днів по 8-00 год., у жовтні місяці 2019 року - 17 днів по 8-00 год.; у листопаді місяці 2019 року - 6 днів по 8-00 год. (у тому числі в день звільнення 11.11.2019 року відпрацьовано 8-00 год.).

Згідно Довідки №177 від 07.02.2020 року (а.с.65), за період з вересня 2019 по жовтень 2019 року включно заробіток ОСОБА_1 складав всього 66724,27 грн. Середньоденна заробітна плата складала 2021,95 грн. Середньомісячна заробітна плата складала 43471,93 грн.

Як вбачається з наказу № 25/к від 06.02.2020 року Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» (а.с.154) скасовано наказ №94/к від 08.11.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Департаменту бізнесу платіжних карток з 03.02.2020 року; начальнику відділу кадрів Владіміровій О.А. наказано ознайомити з цим наказом ОСОБА_1 під підпис та внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про поновлення на посаді начальника Департаменту бізнесу платіжних карток. 06.02.2020 року працівниками Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» складено Акт про відмову підписання наказу №26/к від 06.02.2020 року «Про поновлення на роботі» ОСОБА_1 (а.с.155).

Згідно Листів Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» адресованих позивачу №178 від 07.02.2020 року, №181 від 10.02.2020 року (а.с.156-163) відповідач вживав заходів щодо інформування позивача про поновлення її на роботі.

Згідно Листа Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» №199 від 14.02.2020 року адресованого позивачу (а.с.212-213) відповідач просив повернення коштів в сумі 34994,90 грн., які були виплачені в якості вихідної допомоги.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 17.02.2020 року до Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» (а.с.215-217), позивач просила відповідача повідомити її про можливість виконання її посадових обов`язків та ознайомити з наказом про її поновлення на роботі.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 самостійно виховує малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25,26-27,60,61-62,63).

Позивач ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності з 01.06.2019 року безстроково (а.с.28-29). В матеріалах справи наявна Індивідуальна програма реабілітації інваліда №526 від 27.06.2019 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с.30-33).

Згідно Диплому Серії НР №21137792 від 27.06.2002 року та додатку до нього (а.с.34-37) ОСОБА_1 отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент організацій» та здобула кваліфікацію менеджер-економіст.

Суд не бере до уваги надані позивачем документи на а.с.38,39-40 так як вони не стосуються предмету доказування.

Положення п. 19 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснює, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

З наявних в матеріалах справи штатних розписів Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» на 01.11.2019 року та на 02.12.2019 року (а.с.72-81,82-91) та інших матеріалів справи (а.с.68-70,71) судом вбачається, що скорочення у відповідача дійсно відбулося.

Згідно матеріалів справи (а.с.25,26-27,60,61-62,63) позивач ОСОБА_1 розлучена, має малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку виховує самостійно, тобто у відповідності до законодавства є одинокою матір`ю. Про вказаний статус позивача відповідач був обізнаний, що вбачається з Попередження від 12.09.2019 року, де позивач просить врахувати її статус одинокої матері (а.с.22), наказу № 94/к від 08.11.2019 року про звільнення позивача (а.с.24,67), в якому зокрема наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки з 02.05.2019 року по 31.12.2019 року у кількості 10 календарних днів. Доказів зворотного відповідачем суду не представлено.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».

Так, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) значення не має.

Одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного суду від 17.10.2018 року в справі №182/5140/15-ц, провадження №61-39249св18.

Звільнення жінок, зазначених у ч.3 ст.184 КЗпП України можливе, однак власник зобов`язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається.

Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок із працевлаштування, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Враховуючи викладені обставини, те, що позивач є одинокою матір`ю, запропоновані посади позивачу не відповідали її кваліфікації, досвіду, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням законодавства. Згідно наказу № 25/к від 06.02.2020 року Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» (а.с.154) скасовано наказ №94/к від 08.11.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Департаменту бізнесу платіжних карток з 03.02.2020 року, тобто роботодавець самостійно поновив на роботі позивача, тому підстав для визнання незаконним, скасування наказу №94/к від 08.11.2019 року та поновлення позивача на посаді начальника Департаменту бізнесу платіжних карток Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» судом немає. В такому випадку у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу №94/к від 08.11.2019 року та поновлення на посаді начальника Департаменту бізнесу платіжних карток Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» слід відмовити.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Законодавство про працю не містить визначення ані вимушеного прогулу, ані оплати за весь час вимушеного прогулу, проте ці терміни неодноразово вживаються у КЗпП України.

Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Такий висновок викладено у постанові Верховного суду від 22.12.2020 року в справі № 501/330/18-ц , провадження № 61-8411св19.

Враховуючи вказану правову позицію, те, що позивач не працював у період з 12.11.2019 року (з дати звільнення позивача) до 03.02.2020 року (дати поновлення позивача на роботі самостійно відповідачем), що складає 57 календарних днів, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за вказаний час вимушеного прогулу задовольнити.

При розрахунку середнього заробітку суд керується статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з Довідки №177 від 07.02.2020 року (а.с.65) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 2021,95 грн. За період вимушеного прогулу з 12.11.2019 року по 03.02.2020 року кількість робочих днів позивача становила - 57 днів. Середній заробіток позивача за цей період складає 115251,15 грн., виходячи з розрахунку 57 днів х 2021,95 грн. = 115251,15 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з пунктами 3,9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В результаті того, що позивача було звільнено з роботи, їй були завдані моральні страждання та психологічні переживання, суд доходить висновку щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діянням відповідача та нанесенням моральної шкоди позивачу. При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує глибину моральних та душевних страждань позивача, тривалість цих страждань, пережитий стрес, рівень порушення звичайного ходу життя, час для відновлення психоемоційного стану, враховуючи характер та тяжкість змін у її житті. З урахуванням встановлених судом обставин, суд вважає можливим стягнути моральну шкоду з відповідача, але суд вважає розмір моральної шкоди, визначений позивачем у 50000,00 грн. завищеним. Оцінюючи розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин та характеру спричиненої моральної шкоди та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. В іншому слід відмовити.

Враховуючи те, що позивач у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору щодо вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн. за вимогу майнового характеру.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп., сплачений останньою під час звернення до суду з даним позовом щодо вимоги про стягнення моральної шкоди (а.с.49).

Керуючись ст.ст.40,49-2,184,235 КЗпП України, ст.ст.23,1167 ЦК України, ст.ст.12,13,76-78,81,89,141,259,263-265,268 ЦПК України, п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» (місцезнаходження за адресою: 49000, м. Дніпро, Площа Троїцька, 2, код ЄДРПОУ - 34514392) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.11.2019 року по 03.02.2020 року в сумі 115251,15 грн. (сто п`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят одна грн. 15 коп.).

Стягнути з Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.).

В іншому - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Стягнути з Акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КОНКОРД» на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.).

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. В. Рибакова