Рішення № 94456321, 26.01.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2021 року Чернігів Справа № 620/5976/20

Чернігівський окружний адміністративний суду складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (учасників) справи у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського апеляційного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача – Держана судова адміністрація України, про визнання протиправним та скасування пункту наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт перший наказу голови Чернігівського апеляційного суду № 69 від 27 квітня 2020 року в частині обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди, починаючи із 1 квітня 2020 року, який був застосований до судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 , із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн;

- визнати протиправними дії Чернігівського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”;

- зобов`язати Чернігівський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити її недоотриману частину.

Позов мотивовано тим, що в порушення положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'' відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату йому суддівської винагороди з обмеженням її розміру. Зазначене підтверджено у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі №10-р/2020.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Держану судову адміністрацію України.

У встановлений судом строк від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просить відмовити у їх задоволенні та зазначив, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020, який набрав чинності 18.04.2020, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, якою на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, передбачені обмеження при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди. На виконання рішення Ради суддів України № 22 від 24.04.2020, яким розпорядникам бюджетних коштів рекомендовано застосовувати обмеження у виплаті суддівської винагороди, встановлені Законом № 553-IX від 13.04.2020, починаючи з 18.04.2020, Чернігівський апеляційний суд видав наказ № 69 від 27 квітня 2020 року, яким конкретизував дату, з якої у квітні 2020 року слід застосовувати такі обмеження. Відповідач стверджує, що з 18.04.2020 нарахування та виплата суддівської винагороди здійснюється на підставі діючого бюджетного законодавства, а оспорюваний наказ Чернігівського апеляційного суду № 69 від 27 квітня 2020 року не є актом, що обмежує суддівську винагороду, оскільки такі обмеження встановлені Законом № 553-IX від 13.04.2020.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України від 16 жовтня 2012 року №5448-VI позивача обрано на посаду судді апеляційного суду Чернігівської області.

Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведено на посаду судді Чернігівського апеляційного суду.

Наказом голови Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2018 року № 16-ос позивача зараховано до штату цього суду на посаду судді.

Наказом голови Чернігівського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року № 79-ос позивача призначено на посаду секретаря судової палати з розгляду кримінальних справ цього суду.

За період з 01.01.2020 по 18.04.2020 позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року та відповідних доплат.

На виконання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року головою Чернігівського апеляційного суду видано наказ від 27 квітня 2020 року № 69-од про тимчасове обмеження виплати суддівської винагороди, згідно частини першої якого встановлено з 18 квітня 2020 року суддівську винагороду судді Чернігівського апеляційного суду у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року - в сумі 47230 грн.

Так, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 до нарахованої позивачу суми суддівської винагороди відповідачем застосовано обмеження, встановлене Законом України від 13.04.2020 № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

24.11.2020 позивач звернувся до голови Чернігівського апеляційного суду із заявою, у якій просив провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити її недоотриману частину (а.с. 22-23).

Чернігівський апеляційний суд надіслав позивачу довідку від 27.11.2020 за вих. № 7-09/27/2020, у якій зазначив, що нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року здійснювалось із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с. 24).

Вважаючи обмеження суддівської винагороди протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Разом з тим, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин. Кінцева дата карантину, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 року №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом №553-ІХ.

Разом з тим, питання невідповідності Законів України нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України. Перелік таких рішень зазначений у рішенні Конституційного суду України від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, спірними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади протиправно поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року №4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», оскільки, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечило статті 130 Конституції України.

Отже, оспорювані дії та наказ відповідача в частині застосування до судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року - в сумі 47230 грн, та, як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, є протиправними.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 20.02.2016 у справі №804/14800/14.

Пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт перший наказу голови Чернігівського апеляційного суду № 69 від 27 квітня 2020 року в частині обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди, починаючи із 1 квітня 2020 року, який був застосований до судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 , із застоуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн.

Визнати протиправними дії Чернігівського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

Зобов`язати Чернігівський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити її недоотриману частину.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідачі: Чернігівський апеляційний суд (вул. Г. Полуботка, 2, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 42262272).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача – Держана судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601).

Повний текст рішення виготовлено 26 січня 2021 року.

Суддя Д.В. Лобан