Рішення № 94455454, 25.01.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року Справа №480/6343/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Нікітас К.В.,

представника позивача - Черняк І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6343/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фронду України в Сумській області в якому просить:

- визнати протиправним рішення від 25.05.2020 р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію, згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дня подання заяви, а саме з 18.05.2020 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач народився в селі Лісове Маневицького району Волинської області, яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС і віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 16.04.1989 р., позивач є особою, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) та гарантованого відселення у 1986-89 рр., та є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорії 3), а також має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач вважає, що враховуючи факт його постійного місця проживання за вказаний період в с. Лісове Маневицького району Волинської області, позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорії 3), відтак має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема на зменшення пенсійного віку.

Позивач 18.05.2020 року звернувся до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії згідно вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, рішення відповідача від 25.05.2020 р. позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно дост.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Позивач вважає, що оскільки наданими документами підтверджено факт постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року більше 3-х років, наявні підстави, що вказують на необґрунтованість відмови Пенсійного органу у призначенні пенсії.

Ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, що рішенням № 10867 від 25.02.2020 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки інформація зазначена у довідці № 20, що видана Маневицькою районною державною адміністрацією суперечить записам трудової книжки, а саме позивач з 14.06.1986 по 10.12.1989 працював у колгоспі «Побєда» Курської області Російської Федерації (період роботи не зарахований до страхового стажу, оскільки не надана уточнююча довідка про кількість відпрацьованих днів), а з 15.12.1989 по 26.02.1993 позивач працював у фірмі «Агропромгрес» (період зарахований до страхового стажу з 15.12.1989 по 31.12.1990 відповідно до розділу 4 статті 16 п. 3 Міжнародної угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Латвійською республікою). Також до страхового стажу не зарахований період роботи у Луцькій ПМК - 342 з 03.04.1982 по 01.06.1982, оскільки в графі 4 трудової книжки наявне виправлення дати наказу про призначення на роботу.

Відповідач вважає, що право на призначення пенсії у позивача виникне після досягнення віку - 60 років та звернення до управління.

Позивач також надав суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується та наполягає на позовних вимогах.

З метою забезпечення повного, об`єктивного та всебічного дослідження обставин справи, ухвалою суду було задоволено клопотання представника позивача та призначено дану справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив у їх задоволенні відмовити.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, 18.05.2020 року позивач звернувся до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області листом № 1800-0362-8/21196 від 27.05.2020 р. повідомило, що на підставі рішення від 25.05.2020 р. позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком вказано, що інформація зазначена у довідці виданій Маневицькою районною державною адміністрацією суперечить записам трудової книжки, що унеможливлює підтвердження періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС. Також в зазначеному рішенні відповідач вказав, що за інформацією зазначеною в довідці, ОСОБА_1 проживав з 1985 р. по 1990 р. в с.Лісове Маневицького району Волинської області, а за записами трудової книжки з 14.06.1986 р. по 10.12.1989 р. працював в колгоспі «Победа» Курської області Російської Федерації (період роботи не зарахований до страхового стажу, оскільки не надана уточнююча довідка про кількість відпрацьованих людино-днів), а з 15.12.1989 р. по 26.02.1993 р. працював у фірмі «Агропрогрес» Елгавського району Латвійської республіки (період зарахований до страховоого стажу з 15.12.1989 р. по 31.12.1990 р. відповідно до розділу 4 статті 16 п.3 Міжнародної угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Латвійською Республікою). Також до страхового стажу не зарахований період роботи у Луцькій ПМК-342 з 03.04.1982 р. по 01.06.1982 р., оскільки в графі 4 трудової книжки наявне виправлення дати наказу про прийняття на роботу (а.с. 96, 98).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі Закон - №796). Зазначений закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Статтею 9 Закону №796 визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Відповідно до ст.11 Закону №796, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, зокрема, належать: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Згідно ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами. Підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796 передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Тобто, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ч. 2 ст. 55 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991 - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.

При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 року у справі №205/4589/16-а, та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Крім того, суд зазначає, що вимогу щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов`язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на ЧАЕС.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с. Лісове Маневицького району Волинської області відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.

З матеріалів справи суд вбачає, що на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, позивачу виповнилося 56 років (а.с.15).

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 виданого 16.04.1989 р. Волинською облдержадмінстрацією, позивач є особою, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) та гарантованого відселення у 1986-89 рр., та є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорії 3), а також має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.26).

Згідно довідки №172 від 19.02.2020 р., виданою Лісівською сільською радою на підставі погосподарських книг по с.Лісове, ОСОБА_1 постійно проживав з 1985р. по 1990р. в селі Лісове Маневицького району Волинської області, яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС і віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 44). Зазначене також підтверджується витягами із погосподарських книг по с.Лісове Маневицького району Волинської області, наданими в судовому засіданні представником позивача (а.с. 141 - 147).

Крім того, згідно довідки Маневецької районної державної адміністрації №20 від 07.02.2012, також підтверджено, що ОСОБА_1 постійно проживав на території зони гарантованого добровільного відселення у с. Лісове Маневицького району Волинської області з 1985 року по 1990 рік (а.с. 62).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено проживання позивача більше 3 років в зоні гарантованого добровільного відселення с моменту аварії на ЧАЕС.

Отже відповідно до норм Закону №796, початкова величина зниження пенсійного віку позивача становить 3 роки.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивач відповідно до норм зазначеного Закону №796 має право на право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 4 роки (початкова величина зниження пенсійного віку, яка складає відповідно до Закону 3 роки + 1 рік за 2 повні роки проживання).

Відтак позовні вимоги про визнання протиправним рішення від 25.05.2020 р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на те, що інформація зазначена у трудовій книжці позивача унеможливлює підтвердження періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС, суд зазначає наступне.

Так зі змісту трудової книжки позивача суд вбачає, що він з 14.06.1986р. по 10.12.1989р. працював у колгоспі "Победа" Курської області Російської Федерації. Як пояснив в судовому засіданні позивач, вказана робота мала сезонний та тимчасовий характер. Зазначене також підтверджується архівною довідкою, згідно якою позивач відпрацював у колгоспі "Победа" Курської області за вказаний період в загальній кількості лише 57 людино/днів (а.с. 150). Відтак, робота позивача у колгоспі "Победа" Курської області не спростовує факту його проживання с. Лісове Маневицького району Волинської області. Разом з тим, суд зазначає, що вказана архівна довідка не надавалася відповідачу разом із заявою про призначення пенсії.

Також відповідно трудової книжки позивача, він з 15.12.1989р. по 26.02.1993 працював у фірмі "Агропрогрес" Елгавського району Латвійської республіки, але суд вважає, що вказаний період роботи не впливає на наявність у позивача права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЄС по грудень 1989 року достатньо для виникнення права на зменшення пенсійного віку.

Щодо позовних вимог про зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію, згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дня подання заяви, а саме з 18.05.2020 року, суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Крім того у даному спорі суд не обраховує загальний стаж роботи позивача, що виключає можливість зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи судом не досліджувалось питання наявності у позивача загального трудового стажу, також суд враховує, що не всі документи що були надані позивачем під час розгляду справи, надавалися відповідачу разом із заявою про призначення пенсії.

Таким чином з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.05.2020 про призначення пенсії за віком згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду, а відтак позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком задоволенню не підлягають.

Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області суму судового збору у розмірі 420,40 грн., сплаченого відповідно до дубліката квитанції від 23.09.2020 року № 0.0.1846794746.1 (а.с. 14)

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 25.05.2020 р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 18.05.2020 року про призначення пенсії за віком, згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.01.2021 року.

Суддя В.О. Павлічек