Рішення № 94455182, 28.01.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7292/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

09 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №226 від 18.11.2020 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за вислугою років на пенсію у зв`язку з втратою годувальника;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 13.11.2020 року перевести ОСОБА_1 з пенсії за вислугою років на пенсію у зв`язку з втратою годувальника;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 13.11.2020 року виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці померлого годувальника ОСОБА_2 , з урахуванням фактично виплачених сум пенсії за вислугою років;

- визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці, яке отримував на момент смерті ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , постійним та основним джерелом для існування було грошове утримання чоловіка, який отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника у відповідності до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Однак, рішенням ГУ ПФУ у Полтавській області від 18.11.2020 № 226 повідомлено, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника не передбачено, а тому за результатами розгляду заяви від 13.11.2020 про переведення з пенсії за вислугою років на пенсію у зв`язку з втратою годувальника їй відмовлено. Вважає, що вимога щодо призначення пенсії по втраті годувальника у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня подачі відповідної заяви є обґрунтованою та законною. Крім того, вважає також неправомірною відмову у виплаті допомоги на поховання чоловіка, яке було нею здійснено, а тому просить суд задовольнити позов.

Ухвалою від 14 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову та зазначив, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не містить а ні поняття пенсії по втраті годувальника, а ні поняття особи, яка має право на отримання пенсії по втраті годувальника, а відповідно не місить порядку, умов її призначення та розрахунку розміру такої пенсії. Вказував на відсутність підстав для виплати допомоги на поховання судді у відставці, який перебував на обліку, як отримувач довічного грошового утримання та помер у органів Пенсійного фонду України.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд вирішив розглядати справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області як отримувач пенсії за вислугу років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Бюро реєстрації населення та імміграції в Петах Тікві 17.02.2020. На час смерті чоловіка, позивач перебувала на його утриманні.

Чоловік позивача - ОСОБА_2 на день смерті отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене відповідно до правових норм Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

19.03.2020 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про виплату їй допомоги на поховання чоловіка, надавши свідоцтво про смерть та довідку КП "Спеціалізований комбінат ритуальних послуг" про те, що вона дійсно була замовником та виконавцем поховання ОСОБА_2 .

Листом від 24.03.2020 №1443-1509/С-02/8-1600/20 відповідач повідомив позивачку про те, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено виплати допомоги на поховання особам, які отримували щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

13.11.2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення з пенсії за вислугою років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на пенсію у зв`язку з втратою годувальника - її чоловіка ОСОБА_2 , у якого вона перебувала на утриманні і який отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18.11.2020 року №226 в задоволенні заяви відмовлено з посиланням на, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено право на пенсію або щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці. Законом не передбачено право на отримання пенсії по втраті годувальника, виходячи із щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Не погодившись з діями відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Своєю чергою, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі, визначає стаття 9 Закону № 1058-IV, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону № 1058-IV, відповідно до частини першої якої пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Пунктом 2 частини третьої статті 36 Закону № 1058-IV визначено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 37 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.

В той же час, питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону № 1058-IV.

Отже, з вищевикладеного судом встановлено, що розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника обчислюється виключно виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого Законом № 1058-IV не передбачено.

При цьому, питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, у тому числі, й у випадку втрати годувальника, не врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Суд вважає за необхідне зазначити, що довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому, вказаним Законом чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року у справі №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013, рішення від 08 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016).

У рішенні від 08 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 236/3193/16-а, від 11 липня 2019 року у справі № 667/1568/16, від 15 січня 2020 року у справі № 592/7939/16-а та від 28 квітня 2020 року у справі № 635/4299/17, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , звертаючись до відповідача із заявою від 13.11.2020, фактично просила перевести її на пенсію по втраті годувальника в розмірі 50 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» із посиланням на норми, якими не врегульовано вказане питання.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими вона обґрунтувала свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження, оскільки ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права.

З урахуванням встановлених обставин та наведених норм чинного законодавства, суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, тобто, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №226 від 18.11.2020, зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію по втраті годувальника, виходячи з розміру 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» померлого годувальника ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера та зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці, яке отримував на момент смерті ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктами 8, 11 частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням, а також правом судді на відставку.

Відповідно до статті 142 цього Закону судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року N 4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов`язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

При цьому, у рішенні від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання, як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п`ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).

За змістом наведених норм за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах (в тому числі по інвалідності), є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді, виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, як фінансова гарантія незалежності суддів.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке передбачено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Посилання позивачки на приписи статті 53 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд до уваги не приймає, оскільки її чоловік ОСОБА_2 за життя отримував щомісячне довічне грошове утримання, передбачене Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Відтак, до нього не можуть бути застосовані гарантії, передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, частиною 7 статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що головні розпорядники коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів забезпечують здійснення судами видатків на поховання та увічнення пам`яті суддів, у тому числі суддів у відставці, у межах видатків, передбачених для судів у державному бюджеті на відповідний рік.

Рішенням суддів України № 62 від 16.09.2016 затверджено Порядок компенсації витрат на поховання та увічнення пам`яті суддів, у тому числі суддів у відставці, який розроблено відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та яким визначено механізм компенсації визначених витрат.

Так, відповідно до пунктів 4, 6 даного Порядку, витрати на поховання та увічнення пам`яті суддів та суддів у відставці можуть здійснюватися безпосередньо судом чи відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України щодо місцевих судів, або компенсуватися виконавцю волевиявлення померлого.

Для здійснення компенсації особа, яка здійснила поховання, надає заяву про компенсацію понесених витрат та доданих до неї оригіналів документів, згідно з якими було проведено оплату послуг, визначених у розділі ІІ цього Порядку.

З викладеного вбачається, що законодавцем встановлено для осіб, які здійснили поховання та увічнення пам`яті суддів та суддів у відставці інші соціальні гарантії, ніж ті, що визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для пенсіонерів.

Враховуючи те, що законодавцем встановлено для осіб, які здійснили поховання та увічнення пам`яті суддів та суддів у відставці інші соціальні гарантії, ніж ті, що визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для пенсіонерів суд вважає, що невиплата позивачу допомоги на поховання, передбаченої статтею 53 названого Закону, не свідчить про звуження її прав на соціальні виплати.

Отже, відмова ГУ ПФУ в Полтавській області у виплаті позивачці допомоги на поховання ОСОБА_2 , який отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці, є правомірною та такою, що здійснена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови ГУПФУ в Полтавській області у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера та зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці, яке отримував на момент смерті ОСОБА_2 .

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що за правилами, визначеними статтею 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава, Полтавська область, 36014) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва