Рішення № 94455124, 28.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13387/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Генерала Петрова, 1, м. Одеса, 65065) про визнання протиправними та скасування постанов, –

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява (а.с.1-9) ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Відділ ДВС), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати:

– постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 129 984,00 грн з нього - ОСОБА_1 ВП №55001333 від 06.02.2020 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу ДВС Кудряшовим Павлом Юрійовичем;

– постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61318933 від 20.02.2020 року з виконання постанови №55001333 від 06.02.2020 року про стягнення виконавчого збору з нього - ОСОБА_1 у розмірі 129 984,00 грн, винесену старшим державним виконавцем Відділу ДВС Кудряшовим Павлом Юрійовичем.

Також позивач просить суд стягнути на його користь судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач зазначив, що на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 03.08.2017 року Київським районним судом м. Одеси по справі №520/11434/16-ц 09.10.2017 видано виконавчий лист про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 суми авансового платежу в розмірі 1 299 840 грн та понесених судових витрат в розмірі 4685,20 грн.

25.10.2017 державним виконавцем Відділу ДВС було відкрито відповідні виконавчі, провадження: ВП №55001333 щодо стягнення з позивача суми авансового платежу в розмірі 1 299 840,00 грн. та ВП №55000713 щодо стягнення з позивача понесених судових витрат в розмірі 4 685,20 грн.

06.02.2020 державним виконавцем Відділу ДВС у виконавчих провадженнях №55001333 та №55000713 винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Позивач вказує, 16.11.2020 ним в мобільному додатку банку Монобанк отримано повідомлення від банку про встановлення відповідачем обмеження на картку на суму 129 984,00 грн. 24.11.2020 на адресу електронної пошти його представника надійшов лист від 23.11.2020 №63851, яким відповідач у відповідь на адвокатський запит повідомив, що на примусовому виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження №61318933 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 129 984 грн.

Позивач вважає постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 129 984,00 грн. ВП №55001333 від 06.02.2020 року та постанову про відкриття виконавчого провадження №61318933 від 20.02.2020 року з виконання постанови №55001333 від 06.02.2020 року протиправними.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до частин 1 та 2 ст. 27 Закону України №1404-VIII від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII), у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З урахуванням змін від 28.08.2018, за змістом ст. 27 Закону №1404 -VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 року – 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Оскільки внесені Законом №2475-УІП зміни до ст. 27 Закону №1404- VIII погіршили становище позивача, як боржника, а також з урахуванням того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом №520/11434/16-ц, виданим 09.10.2017 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з позивача суми авансового платежу в розмірі 1 299 840 грн, позивач вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 129 984 грн і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.

Позивач просив врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20 щодо подібних спірних правовідносин та задовольнити позов.

Ухвалою суду від 07.12.2020 року позов залишено без руху, надано строк для усунення недоліків (а.с. 54).

Ухвалою суду від 20.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-273 КАС України щодо розгляду термінових справ, призначене судове засідання на 28.01.2021 року (а.с.62).

25.01.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову та клопотанні про стягнення сум судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач посилався на положення Закону України №1404-VIII в редакції, яка діє на даний час, та вказує, що стягнення виконавчого збору виконавцем є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець в межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження. Відповідач також вказує, що по виконавчому провадженню були здійснені виконавчі дії. Відповідно до Закону України №1404-VIII повернення виконавчого документа за заявою стягувача не є підставою для не стягнення виконавчого збору. Також відповідач звернув увагу на те, що позивачем не надані належні документи на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Справа розглянута у порядку письмового провадження.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом №1404-VIII, відповідно до ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 1 ст. 18 Закону України №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2017 року у справі № 520/11434/16-ц задоволені у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання угоди дійсною та стягнення грошових коштів.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03.08.2017 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2017 року скасовано з ухваленням нового, а саме: позовну заяву задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму авансового платежу в розмірі 1 299 840 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 4 685 грн 20 коп; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 2 425 грн 28 коп.

На виконання вказаного рішення Київським районним судом м. Одеси 09.10.2017 року видано виконавчий лист.

Постановами державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 25.10.2017 відкрито виконавчі провадження №55001333 та №55000713 з виконання рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/11434/16-ц в частині стягнення суми авансового платежу розмірі 1 299 840 грн та стягнення понесених судових витрат у розмірі 4 685,20 грн (а.с.15-16).

16.10.2019 наказом Міністерства юстиції України №3173/5 від 16.10.2019 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» Головне територіальне управління юстиції в Одеській області ліквідовано та утворено Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у зв`язку з чим Другий Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області ліквідовано та утворено Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Постановами старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі – державний виконавець) від 06.02.2020 повернуто виконавчі документи стягувану, на підставі положень п. 1 ч.1 ст. 37 Закону №1404-VIII, за письмовою заявою стягувача (а.с.18, 20).

Згідно з ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 ч.1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція).

Згідно з п.8 розділу ІІІ Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст.27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 ч.1 ст. 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст. 27 Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст. 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Таким чином, вищевказаними нормами передбачено обов`язок державного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, приймати постанову про стягнення виконавчого збору.

06.02.2020 винесено постанови державного виконавця про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 129 984,00 грн в рамках виконавчого провадження №55001333 на підставі ст. 3, 27, 40 Закону №1404-VIII (а.с.45) та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

20.02.2020 постановами державного виконавця відкрито виконавче провадження №61319495 з виконання постанови №55000713 від 06.02.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 468,52 грн (а.с.22) та відкрито виконавче провадження №61318933 з виконання постанови №55001333 від 06.02.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 129 984,00 грн (а.с.46).

Між тим, саме за час виконання рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/11434/16-ц ст.27 Закону №1404-VІІІ зазнала змін.

З аналізу норм ч.2 ст.27 Закону №1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Частина 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 року № 2475-VIII, чинній з 28.08.2018 року передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до ст. 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника – ОСОБА_1 , оскільки виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону №1404-VІІІ, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спірні правовідносини по даній справі суд враховує правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 12.08.2020 року у справі №1340/5053/18, від 29.07.2020 року у справі №1340/5050/18, від 14.05. 2020 року у справі №640/685/19 та від 15.10. 2020 року у справі №280/5959/19.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору у розмірі 129984,00 грн з нього ВП №55001333 від 06.02.2020 року та про відкриття виконавчого провадження ВП №61318933 від 20.02.2020 року з виконання постанови №55001333 від 06.02.2020 року про стягнення виконавчого збору з нього у розмірі 129 984,00 грн. Таким чином подальша постанова про виконання цієї постанови є також протиправною та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача суд не приймає, оскільки вони ґрунтуються лише на положеннях Закону №1404-VІІІ в нині діючій редакції. Відповідач не спростував доводів позивача щодо виникнення у нього спірних правовідносин з відповідачем до внесення змін в Закон №1404-VІІІ щодо умов та порядку стягнення виконавчого збору.

Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не спростував доводі позивача у поясненнях наданих до суду. Суд не приймає до уваги доводи представника Управління, що він є неналежним відповідачем, оскільки ВПВР Управління є його структурним підрозділом, та входять в структуру Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом вирішено, що відшкодуванню на користь позивача підлягає сплачений судовий збір у розмірі 1 299,84 грн (1% ціни позову відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Щодо стягнення, заявлених представником позивача, витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

За змістом п. 1 ч. 3, 4 ст.134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, до суду наданий лише витяг з договору про надання правової допомоги №02/11/20 від 18.11.2020 (а.с.26).

Враховуючи те, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником позивача не надано жодних доказів та документів, жодних додаткових клопотань до суду не надходило, з огляду на відсутність обґрунтованості та доведеності позивачем вказаної вимоги щодо розподілу судових витрат, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 139, 262, 241-246, 287 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Генерала Петрова, 1, м. Одеса, 65065, код ЄДРПОУ 41407330) про визнання протиправними та скасування постанов – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 129 984,00 грн з ОСОБА_1 ВП №55001333 від 06.02.2020 року, винесену старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Одеса) Кудряшовим Павлом Юрійовичем.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61318933 від 20.02.2020 року з виконання постанови №55001333 від 06.02.2020 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 129 984,00 грн, винесену старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кудряшовим Павлом Юрійовичем.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 299,84 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Е.В. Катаєва

.