Ухвала суду № 94455120, 28.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14888/20

УХВАЛА

28 січня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Іванов Е.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом Одеського науково-дослідного експертно-кримінального центру МВС України до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеса ГТУЮ в Одеській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

24.12.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Одеського науково-дослідного експертно-кримінального центру МВС України до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеса ГТУЮ в Одеській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення.

Ухвалою суду від 29.12.2020 року адміністративний позов залишений без руху та позивачу наданий 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Згідно вимог ухвали, позивач повинен був усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до Одеського окружного адміністративного суду адміністративного позову у відповідності до кількості сторін з вірною назвою відповідача, належним чином засвідчених документів доданих до адміністративного позову, заяви про поновлення строку з обґрунтуваннями щодо його пропуску та доказів сплати всієї необхідної суми судового збору за подання цієї позовної заяви відповідно до обставин зазначених в цій ухвалі суду.

26.01.2021 року позивачем надано клопотання про поновлення пропущеного строку та уточнений позов з додатками на виконання вищенаведеної ухвали суду.

З вищенаведених підстав суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Вказаною статтею також передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Пунктом 1 частини 2 ст. 287 КАС України зазначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Дані норми КАС України встановлюють, що перебіг строку на звернення до адміністративного суду за загальним правилом починається від дня виникнення права особи на подання до суду адміністративного позову.

Строк звернення до адміністративного суду – це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням, а її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Але зазначені обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами того, що особа не мала реальної можливості дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Це питання регулюється національним законодавством, тлумачиться Верховним Судом України (справа № 6-239цс14 від 04.02.2015 року, справа № 6-738цс15 від 24.06.2015 року) та у рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Практика Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним.

Так у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (2009) ЄСПЛ зазначає, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Однак це право не є абсолютним та воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (також наприклад, справи "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980 року, "Голдер проти Сполученого Королівства" рішення від 21.02.1975 року ).

Кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 року). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов`язано з їх реалізацією.

У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію.

Як вбачається з матеріалів адміністративного позову позивач просить суд зобов`язати відповідача скасувати постанову від 16.11.2017 року ВП №54307215 та постанову від 10.12.2018 року ВП№57152317, а також зобов`язати відповідача надіслати до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області подання про повернення відповідних коштів та згідно похідної вимоги стягнення таких коштів через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії спрямовані на захист порушених прав, зокрема письмові звернення з цього приводу (Постанова Верховного Суду від 26.02.2020 року №826/14417/18).

Проте, як вбачається зі змісту позову, на звернення позивача (25.05.2020 року) з приводу вищевказаних постанов та повернення коштів, відповідачем листом від 09.06.2020 року №16518 надано відповідь згідно якої фактично не задоволено вимоги листа позивача, зокрема повідомлено про те, що постанову від 10.12.2018 року ВП№57152317 ним скасовуватися не буде, з приводу іншої постанови (від 16.11.2017 року ВП №54307215) інформацію не надано. Тобто вже на той час (станом на дату отримання вказаної відповіді відповідача вх.№13384 від 25.06.2020 року) відповідачу було відомо про те, що означені постанови не буде скасовано відповідачем.

Водночас зі змісту позову вбачається, що в частині повернення коштів позивач продовжував листування з відповідачем та органами казначейської служби з метою їх отримання, проте як вбачається з наданих разом з позовом матеріалів справи, а саме з останньої отриманої позивачем відповіді від Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (від 03.11.2020 року) позивач знав про те, що кошти які він має на меті отримати йому не повернуто.

Поновлення порушеного строку є порушенням принципам правової визначеності, тому має бути достатньо виправданим та обґрунтованим. Поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає.

Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо (Постанова Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2019 , № 9901/405/1).

При цьому погодження та сплату судового збору державним органом не є поважною причиною, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10.04.2020 року №806/5362/15, так само, як й вчинення дій щодо врегулювання спору у досудовому порядку шляхом тривалого листування позивача з державними органами, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 року №826/14417/18.

Між іншим в клопотання про поновлення строку представником позивача зазначено, що відповідач нехтував діловою етикою та вимогами чинного законодавства, в зв`язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав, пропустивши строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Також у клопотанні представник позивача вказував на те, що він є бюджетною установою та з метою економії бюджетних коштів дуже прагнув до вирішення спірних питань мирним шляхом.

Разом з тим до суду позивач звернувся лише 24.12.2020 року, що вказує на порушення позивачем строку для оскарження постанови відповідача від 16.11.2017 року про закінчення виконавчого провадження №54307215, постанови відповідача від 10.12.2018 про закінчення виконавчого провадження №57152317, а також з приводу зобов`язання відповідача надіслати до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області подання про повернення відповідних коштів та згідно похідної вимоги стягнення таких коштів через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

З огляду на вищенаведене суд вказує, що обставини на які посилається відповідач у клопотанні про поновлення строку не є об`єктивно непереборними та які не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, адже суб`єктивне ставлення позивача до відповідача з підстав вищенаведеної ситуації, а саме те, що на думку позивача відповідач нехтував діловою етикою та вимогами чинного законодавства, а також те, що позивач намагався самостійно, врегулювати це питання не позбавляло його права на звернення до суду для захисту його прав у встановлені КАС України строки.

Як вбачається із практики Вищого адміністративного суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження (лист Вищого адміністративного суду України від 19.05.2010 N 708/11/13-10).

Враховуючи вищенаведене, суд акцентує увагу позивача на те, що він мав можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.

Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh.), заява N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X, Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Згідно з ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Підсумовуючи все вищевикладене суд доходить висновку, що вказані обставини в заяві про поновлення пропущеного строку звернення позивача не є поважними, а отже позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись ч.2 ст.123 КАС України, суддя –

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позов Одеського науково-дослідного експертно-кримінального центру МВС України до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеса ГТУЮ в Одеській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення - повернути позивачу.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду в порядку, передбаченому законом.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Е.А.Іванов