Рішення № 94454834, 25.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року справа №1.380.2019.001996

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Лунь З.І.

секретар судового засідання Демчина В.Ю.

за участю:

представників позивача Стахів Б.О. Цитульського І.В.

представника відповідача Палій М.В..

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.04.2019 №0003304814, яким збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 18321261,51грн, з яких 14 657009,21грн за податковим зобов`язанням та 3 664252,30грн за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0003244814, яким за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку застосовано штраф у розмірі 7 216440, 57грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 03.10.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 08.04.2019 № 0003304814 та № 0003244814.

Постановою Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №К/9901/8077/20 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі № 1.380.2019.001996 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд матеріали адміністративної справи №1.380.2019.001996 надіслав Львівському окружному адміністративному суду, відповідно до супровідного листа від 08.07.2020 №№1.380.2019.001996/40287/20.

Ухвалою від 27.07.2020 суд прийняв до розгляду цю справу.

Ухвалою від 23.12.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У підготовчому судовому засіданні 28.09.2020 представник відповідача пояснив, що під час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції було здійснено заміну відповідача його правонаступником - Офісом великих платників податків ДПС.

Після прийняття справи до провадження позивач подав до суду заперечення на відзив від 14.09.2020 (т.3, а.с.178-183) та відповідь на додаткові пояснення від 23.11.2020 (т.3,а.с.208-209).

Від відповідача надійшов відзив від 25.08.2020 (т.2, а.с.84-87) та додаткові пояснення від 16.11.2020 (т.3, а.с.204-206).

На виконання вимог ч.5 ст.353 КАС України суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання 19.08.2020 та 28.09.2020 витребовував у сторін акт перевірки належної якості, а також первинні документи бухгалтерської звітності та податкову звітність, що стосується обставин перевірки.

Акт перевірки було долучено судом до матеріалів справи (т.2, а.с.95-218).

Щодо інших витребовуваних документів, то сторони таких не надали, у зв`язку із відсутністю означених, про причини цього надали суду пояснення, які суд оцінює при ухваленні рішення у цій справі.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує, що за результатами документальної перевірки відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податкового зобов`язання з рентної плати за спеціальне використання води. ЛМКП «Львівводоканал» надає послуги з водопостачання та водовідведення. Звертає увагу, що податок на додану вартість не можна розглядати без витрат, оскільки ПДВ є транзитним податком на кожну складову витрат. Зазначив, що у податкового органу під час перевірки не було жодних зауважень щодо правильності визначення витрат, собівартості послуг з водопостачання та водовідведення. З метою господарської діяльності ЛМКП «Львівводоканал» є фінансовий результат, який визначається у податкових деклараціях з податку на прибуток, в яких відповідач під час перевірки жодних порушень не встановив. Позивач також стверджує, що жодних порушень не вчиняв, оскільки нормами ПК України не передбачено проводити коригування фінансового результату, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, на суми втрат з метою визначення оподатковуваного прибутку. Таким чином, податкові різниці на суму понесених втрат води з метою нарахування податку на прибуток не визначаються, незалежно від того понесені втрати в межах чи понад норму. Отже, усі витрати підприємства на виробництво (забір, очищення та постачання води) послуг з централізованого водопостачання понесені у результаті господарської діяльності. Вважає необґрунтованими покликання відповідача на те, що придбані товарно-матеріальні цінності в частині понаднормативних втрат води, використовувалися в операціях, що не є господарською діяльністю платника. Відносно доводів відповідача щодо несвоєчасної реєстрації позивачем податкових накладних на суму 7216440, 57 грн. позивач зазначив, що відповідні податкові накладні повинні були бути зареєстровані на суму заниження ПДВ в розмірі 14432881,14 грн. Позивач стверджує, що податкове повідомлення-рішення № 0003244814 прийнято передчасно, оскільки факт заниження позивачем податкового зобов`язання не встановлений. Звертає увагу, що документальною перевіркою не було виявлено порушень у визначенні підприємством як витрат діяльності, так і доходів діяльності, тому доводи відповідача, що податок на додану вартість нараховується на витрати, які не брали участь у господарській діяльності, спростовується висновками викладеними в акті перевірки. Протиправність оскаржуваних рішень відповідача позивач вбачає у нерозумінні відповідачем економічної природи податку на додану вартість. Просив позов задовольнити.

Відповідач позовні вимоги заперечує та зазначає, що за результатами документальної перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.198.5 ст.198, п.189.1. ст.189 ПК України, що призвело до заниження ПДВ та п.201.10 статті 201 ПК України щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних в ЄРПН. Вказує, що за результатами проведеної перевірки було встановлено, що ЛМКП «Львівводоканал» не зареєстровано в єдиному реєстрі податкові накладні протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України на загальну суму 88 847 429,70грн., в тому числі ПДВ 17 789 485,94 грн. на суми понаднормових втрат води при наданні послуг з централізованого водопостачання ЛМКП «Львівводоканал». Окрім того, перевіркою встановлено, що суми понаднормових витрат води при водопостачанні за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 не передбачені нормативними документами, поточними індивідуальними технологічними нормативами використання питної води для ЛМК «Львівводоканал». На думку відповідача, суми понаднормових витрат води при водопостачанні використані в операціях, що не є господарською діяльністю ЛМКП «Львівводоканал». Враховуючи вищенаведене, позивач, порушуючи вимоги п. 198.5 ст.198 п.189.1. ст.189 ПК України занизив податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 17 789 485,94 грн. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали просили позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечила проти задоволення позову, просила у його задоволенні відмовити.

Суд встановив таке.

ЛМКП «Львівводоканал» зареєстроване як юридична особа 26.11.1992, код ЄДРПОУ 03348471, основний вид діяльності за КВЕД: 36.00 - забір, очищення та постачання води.

Працівниками відповідача було проведено планову виїзну документальну перевірку ЛМКП «Львівводоканал» з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт перевірки від 20.03.2019 № 63/28-10-48-13/03348471 (далі – акт перевірки), в якому зафіксовано порушення ЛМКП «Львівводоканал» вимог: - п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 198.5 ст.198, п. 189.1. ст.189 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість; - п.201.10 статті 201 Податкового кодексу України, зокрема несвоєчасно проведено реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі акта перевірки Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби 08.04.2019 прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0003304814, яким збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 18321261, 51 грн., з яких: 14657009, 21 грн. за податковим зобов`язанням та 3664252, 30 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003244814, яким накладено на ЛМКП «Львівводоканал» штраф у розмірі 7216440, 57 грн.

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними, тому звернувся з цим позовом до суду.

Суд застосовує такі норми права.

Згідно з пунктом 201.1. статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до приписів п. 198. 5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Оцінюючи обставини справи та аргументи сторін, суд зазначає таке.

Як видно з акта перевірки, відповідач встановив заниження позивачем суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 17789485, 94 грн., що сталося внаслідок порушення ЛМКП «Львівводоканал» вимог п.198.5 ст.198, п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 17 789 485,94 грн., у тому числі за березень 2015 в сумі 1048791,48 грн., червень 2015 у сумі 1022870,46 грн., вересень 2015 у сумі 1149629.00 грн., грудень 2015 у сумі 1158184,32 грн., березень 2016 у сумі 1070184,96 грн., червень 2016 у сумі 963136,56 грн., вересень 2016 у сумі 1150786,14 грн., грудень 2016 у сумі 1249482,50 грн., за березень 2017 у сумі 1146136,64 грн., червень 2017 у сумі 951020.3-грн., вересень 2017 у сумі 1323598,78 грн., грудень 2017 у сумі 1675081,74 грн.. за березень 2018 у сумі 1241999,10 грн., червень 2018 у сумі 1232968,80 грн., вересень 2018 у сумі 1405615,12 грн.

Відповідач покликається на квартальні звіти про роботу водопроводу та уточнену форми №6-НКРЕКП-водопостачання/водовідведення (квартальна) надані до перевірки позивачем, з яких встановлено перевищення останнім фактичних технологічних витрат води над нормативними технологічними витратами води.

Відповідач стверджує, що відповідно до Порядку розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення, рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.10.2015 № 583, від 01.08.2016 №614 було затверджено поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води для Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», а суми понаднормових витрат води при водопостачанні використані в операціях, що не є господарською діяльністю ЛМКП «Львівводоканал», оскільки суми понаднормових витрат води при водопостачанні за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 не передбачені нормативними документами, поточними індивідуальними технологічними нормативами використання питної води для ЛМКП «Львівводоканал».

Тому відповідач вважає, що у разі понаднормового використання води, операції не будуть брати участь в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, платник не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається понаднормове списання води, що була використані для постачання, повинен скласти зведену податкову накладну та здійснити нарахування податкових зобов`язань на підставі пункту 198.5 статті 198 Кодексу.

Як вже зазначав суд, основним видом економічної діяльності ЛМКП «Львівводоканал» є забір, очищення та постачання води (т.3, а.с.189).

Відповідно до п.п.14.1.37, п.14.1, ст.14 ПК України господарська діяльність гірничого підприємства з видобування корисних копалин для цілей розділу ІХ цього Кодексу - діяльність гірничого підприємства, яка охоплює процеси добування та первинної переробки корисних копалин. У розумінні цієї норми ЛМКП «Львівводоканал» відноситься до гірничого підприємства, оскільки видом діяльності ЛМКП «Львівводоканал» є « 36.00 забір, очищення та постачання води».

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.06.2014 № 179 було затверджено Порядок розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення (далі – Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку поточні ТНВПВ розробляються кожним підприємством житлово-комунального господарства за методиками розробки поточних ІТНВПВ та/або за галузевими ТНВПВ, погоджуються зі структурними підрозділами органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань охорони навколишнього природного середовища, територіальними органами Держводагентства України і затверджуються органами місцевого самоврядування на строк до 5 років.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.10.2015 № 583, від 01.08.2016 №614 було затверджено поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води для Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал».

Поточний ТНВПВ у водопровідному господарстві - це максимально допустимий обсяг технологічних витрат води при підйомі, очищенні та транспортуванні 1000 куб. м води на спорудах і мережами, які знаходяться на балансі або обслуговуються підприємством, втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам через дану систему питного водопостачання, витрат питної води на власні потреби працівників, на утримання території зон санітарної охорони і споруд в належному санітарному стані.

У затверджений норматив включені технологічні витрати води у водопровідному господарстві, зокрема на промивку свердловин, фільтрів знезалізнення, роботу хіміко-бактеріологічної лабораторії, планову дезінфекцію і промивку мереж та резервуарів, технологічні витрати у каналізаційному господарстві, зокрема на очищення стічних вод, обробку осадів, утримання території очисних споруд у належному санітарному стані. Складовими поточних ІТНВП також є втрати води від витоків при підйомі та очищення води, витоків при аваріях, прихованих витоків з трубопроводів, витоків через нещільності арматури.

Відповідно до п. 3.3 Порядку ТНВПВ встановлюються для: втрат питної води; технологічних витрат питної води в системах водопостачання; технологічних витрат питної води в системах водовідведення.

Таким чином, Порядком визначено максимально допустимий обсяг технологічних втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам.

При цьому підстави для обмеження витрат платника, що підлягають врахуванню при визначенні об`єкта оподаткування податку на прибуток та ПДВ, виключно вказаними нормативами відсутні.

Згідно з статтею 5 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» об`єктами правового регулювання у сфері питної води та питного водопостачання є суспільні відносини з питань: господарської діяльності з централізованого та нецентралізованого водопостачання і водовідведення; формування тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення; нормування, стандартизації, ліцензування та сертифікації та інші.

Статтею 6 цього ж Закону передбачено, що одними з основних принципів державної політики у сфері питної води та питного водопостачання є: державне управління та регулювання відносин у сфері питної води та питного водопостачання; додержання єдиних правил, норм і стандартів усіма суб`єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством. Тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об`єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

Порядком формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою КМ України від 01.06.2011 №869 визначено, що при розрахунку тарифу на послуги з питного водопостачання враховуються втрати води в технологічному процесі, у тому числі мережах водопостачання, в межах затверджених нормативів.

Відповідно до пункту 17 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМ України від 21.07.2005 №630 послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку води.

Отже, окрім тарифу, на вартість послуг впливає такий чинник як обсяг наданих послуг.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що норми споживання - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством.

Кількісний показник послуг у відповідності до статті 1 вказаного Закону та пункту 2 Правил №630 - це одиниця виміру для обчислення кількісних показників отриманої споживачем послуги, визначена відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно з законодавством.

Отже, виходячи із особливого характеру правовідносин з водопостачання та мети захисту споживачів, державному регулюванню підлягають не тільки ціни/тарифи на водопостачання, а і кількісні показники (норми споживання) води. Тобто, при постачанні води споживачам, за умови відсутності засобів обліку, постачальник та відповідний споживач позбавлені права самостійно визначити обсяг спожитої води.

Таким чином, фактичне споживання води у приміщеннях, не обладнаних засобами обліку, може значно перевищувати нормативне. Внаслідок розбіжностей між нормативним та фактичним споживанням води виникає використана споживачами і несплачена ними питна вода, що в свою чергу призводить до збитків платника податку, оскільки при затверджені тарифу до розрахунків собівартості віднесено витрати не на фактичне, а на нормативне споживання води.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не може вплинути на розмір понаднормативного споживання води, оскільки їх виникнення не залежить від нього та не може збільшити вартість води, що споживається населенням у разі відсутності лічильників, оскільки тариф на питну воду для населення відповідно до статті 8 Закону України «Про природні монополії», статей 5 та 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Крім того, відповідно до ст.66 Водного кодексу України води водні об`єкти є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Позивач, у розумінні положень ст.1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», є підприємством питного водопостачання, тобто суб`єктом господарювання, що здійснює експлуатацію об`єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою.

Інакше кажучи, вода для позивача не є запасом, не знаходиться на балансі підприємства, оскільки є власністю народу.

Тому списання води позивачем на витрати суперечило б зазначеним вище нормам.

Суд також наголошує, що списання води на витрати вплинуло б на витрати діяльності підприємства. При цьому підставою для такого списання мав би бути первинний документ, а саме, акт на списання, в якому зазначається кількість, вартість і сума, на основі якого збільшаться витрати діяльності підприємства. Як наслідок, як похідна до визнаних і облікованих витрат нараховується податок на додану вартість на ці витрати. Таким чином, зміни у витратах підприємства призводять до змін у нарахуванні податку на додану вартість. Водночас, як видно з акта перевірки, то в ньому не встановлено порушень щодо визначення позивачем витрат підприємства, а саме, при визначенні позивачем податкового зобов`язання з податку на прибуток відповідач не встановив порушень.

З урахуванням зазначеного, у відповідача були відсутні підстави для нарахування податку на додану вартість.

Суд також зазначає, що понаднормативні втрати води, які виникли у позивача, є такими, що виникли при здійсненні господарської діяльності з водопостачання, тобто такі втрати мають виробничий характер.

Відповідач також не надав доказів щодо виникнення у позивача втрат води внаслідок її використання з іншою метою, ніж у межах господарської діяльності.

Крім того, підстави для обмеження витрат позивача, що підлягають урахуванню при визначенні об`єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість діючими нормативами є відсутні.

Увалюючи рішення у цій справі, керуючись ч. 5 ст. 242 КАС України суд бере до уваги правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 808/8790/15, в якій суд зазначив, що доказів виникнення у позивача втрат води внаслідок її використання з іншою метою, ніж у межах господарської діяльності, контролюючим органом всупереч вимогам частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) не надано. Оцінка ж ефективності використання води не впливає на податковий облік платника.

Щодо висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.07.2020 у справі №1.380.2019.001996 про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи бухгалтерського обліку, складені на підприємстві, а також документи податкової звітності за відповідні періоди, які могли б підтвердити обставини встановлені відповідачем під час податкової перевірки, то суд зазначає таке.

Під час розгляду цієї справи суд ставив на обговорення питання про витребування у сторін доказів, якими вони обґрунтовують свої вимоги і заперечення. Щодо первинних документів бухгалтерського обліку, складених на підприємстві, а також документів податкової звітності за відповідні періоди, які могли б підтвердити обставини встановлені відповідачем під час податкової перевірки, то відповідач пояснив, що такі надати неможливо, у зв`язку із ненаданням їх позивачем під час перевірки. Відповідач вважає, що такими документами мали б бути, зокрема, звіти на понаднормові втрати води, акти на списання понаднормативних витрат води при водопостачанні та водовідведенні, нормативні документи.

Суд встановив, що такі документи не були подані до перевірки, однак погоджується з аргументами позивача про неможливість подання таких, оскільки означені документи беруться до уваги і є підставою для обчислення та сплати податку на прибуток, який визначається на основі бухгалтерського обліку підприємства, на основі якого фінансовий результат коригується на податковій різниці, а не податку на додану вартість.

Таким чином, відповідач, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.04.2018 № 0003304814, яким збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 18321261, 51 грн., не врахував усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, відтак протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 18.04.2019 № 0003244814, яким накладено на ЛМКП «Львівводоканал» штраф у розмірі 7216440, 57 грн., то суд зазначає таке.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем у зв`язку із відсутністю реєстрації позивачем податкових накладних на суму 14432881,14 грн. та сформоване на підставі висновків акта перевірки № 6328-10-48-14/03348471 від 20.03.2019 щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підтверджується розрахунком грошового зобов`язанням по податку на додану вартість ЛМКП «Львівводоканал».

Отже, податкове повідомлення рішення № 0003244814 від 08.04.2019 є похідним від податкового повідомлення-рішення № 0003304814 від 08.04.2019, а тому підлягає скасуванню.

Щодо покликання відповідача на преюдиційний характер рішень Личаківського районного суду м. Львова у справах про притягнення посадових осіб позивача до адміністративної відповідальності, то суд зазначає таке.

Як видно з постанов Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2019 у справі №463/2574/19, від 25.04.2019 у справі №463/2576/19, то щодо директора ЛМКП «Львівводоканал» було складено протокол про адміністративне правопорушення № 34 від 20.03.2019, який було скеровано на розгляд до Личаківського районного суду м. Львова.

25.04.2019 постановою Личаківського районного суду м. Львова у справі № 466/543/19 провадження в адміністративній справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 163-1, ч. 1 ст. 163-4 КУпАП, закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного штрафу.

Вказана постанова набрала законної сили.

Суд також встановив, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2019 у справі №463/2574/19, було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 163-1, ч. 1 ст. 63-4 КУпАП та застосовано до бухгалтера ЛМКП «Львівводоканал» адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170, 00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст.90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Підтвердженням наведеного слугують приписи ч.7 ст.78 КАС України, згідно якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що встановлені постановою Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2019 у справі №463/2574/19 обставини є відмінними від обставин, які досліджені в цій справі, а відтак не мають преюдиційного значення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, тому адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 08.04.2019 № 0003304814 та № 0003244814.

Стягнути з Офісу великих платників податків Державної податкової служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11, код ЄДРПОУ 43141471) за рахунок його бюджетних асигнувань 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн. сплаченого судового збору на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (79017, м. Львів, вул. Зелена, 64, код ЄДРПОУ 03348471).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.01.2021.

Суддя Лунь З.І.