Рішення № 94454716, 22.01.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/4679/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ - 43142606)провизнання протиправними дій та скасування вимоги №Ф-95217-53 від 13.05.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Кіровоградській області щодо нарахування ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 р. по 21.03.2019 р. зобов`язання по єдиному внеску в сумі 21030,90 грн., в тому числі: за 2017 р. - 8448,00 грн.; за 2018 р.

-9828,72 грн.; за 1 кв. 2019р. - 2754,18 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.11.2018 р. №Ф-100091-53-У на суму 15819,54 грн.;

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Кіровоградській області щодо відмови у списанні недоїмки по єдиному внеску та зобов`язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області списати ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 15814,03 грн.;

- стягнути з Головного управління ДПС у Кіровоградській області 5216,87 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями та діями.

ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що вважає дії відповідача протиправними, а оскаржувану вимогу про сплату боргу з єдиного внеску незаконною, оскільки ним не здійснювалась будь-яка підприємницька діяльність, та як наслідок ним не було отримано доходу від такої діяльності протягом 2017- 2019 років. Водночас, зазначив, що упродовж вказаного періоду, за який нарахований борг, він перебував у трудових відносинах з військовою частиною 2269. Позивач наголошує, що був застрахованою особою та єдиний внесок сплачував за нього роботодавець. За таких обставин просить позовні вимоги задовольнити, спірне рішення скасувати.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки, позивач до 14.11.2019 року був зареєстрований, як фізична особа підприємець. Згідно з приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 січня 2017 року, фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального соціального внеску. Позивачем 2017 - 2019 роки звітність по єдиному соціальному внеску самостійно нараховувалась та подана несвоєчасно 02.07.2020 року з «нульовими показниками», у зв`язку з чим, в інтегрованій картці платника податків обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску, внаслідок чого відповідачем винесена податкова вимога. За таких обставин, представник відповідача вважає, що спірна вимога винесена правомірно і підстави для її скасування відсутні.

Позивачем подано відповідь на відзив, згідно якого заперечує проти поданого відзиву на позовну заяву, оскільки надана представником відповідача доказова база не спростовує позицію позивача викладену у позовній заяві.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі

Ухвалою від 13.10.2020 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у прядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.11.2020 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.68,69).

24.11.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача (а.с.87,88).

Ухвалою від 22.10.2020 року заява позивача про забезпечення позову задоволена. Зупинено стягнення за виконавчим документом – вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 року №Ф-100091-53 виданою ГУ ДФС у Кіровоградській області на суму 15819,54 грн.

Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на податковому обліку Олександрійської ДПІ з 18.10.1995 року.

14.11.2019 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Відповідачем 13.11.2018 сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-100091-53 щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн. та направлена на адресу позивача. Вимога була направлена на адресу відповідача та повернута з позначкою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.70).

Звітність по ЄСВ ФОП ОСОБА_1 за період перебування на обліку в податкових органах - за 2017, 2018, 2019 роки подана 02.07.2020 року з «нульовими показниками».

Контролюючим органом на підставі автоматичних нарахувань нараховано єдиного соціального внеску в 2018 році в сумі 15819,54 грн., сплачено платником податків -0,00 грн., єдиного соціального внеску в 2019 році в сумі 5211,36 грн., сплачено платником податків - 1633,94грн., єдиного соціального внеску в 2020 році в сумі 0,00 грн., сплачено платником податків в сумі 6042,88грн.

Не погоджуючись з правомірністю дій та прийняття спірної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема:

роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиному соціальному внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19), постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

Як зазначив відповідач, згідно з даними інтегрованої картки платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування за період з 01.01.2017 року по 21.03.2019 року в сумі 21030,90 грн. в тому числі: за 2017 рік - 8448,00 грн., за 2018 рік - 9828,00 грн., за 2019 року – 2754,18 грн. (а.с.20).

Таким чином, загальна сума боргу позивача зі сплати єдиного соціального внеску склала 21 030,90 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача.

Позивач стверджує, що з 2004 року по теперішній час офіційно перебуває у трудових відносинах із ВЧ 2269 (код ЄДРПОУ 14322859) і протягом всього періоду є застрахованою особою і єдиний внесок за нього сплачує роботодавець у розмірі не меншого мінімального внеску.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем долучено до матеріалів справи довідку Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області довідки ОК-5 за період з 1998 по 2020 роки, яка містить відомості стосовно ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), згідно якої позивач має трудові відносини з роботодавцем – ВЧ 2269 Національної гвардії України. З зазначеної довідки судом встановлено, що за вказаний період на дохід ОСОБА_1 сплачено страхові внески до бюджету у повному обсязі.

При цьому, позивач з 03.4.2019 року є пенсіонером та отримує пенсію, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 03.04.2019 року.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у останнього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

У контексті викладеного, суд бере до уваги правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11 квітня 2013 року по справі «Вєренцов проти України», в якому суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Також, у рішенні від 03 квітня 2008 року по справі «Корецький та інші проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

Згідно частини третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суд звертає увагу на те, що у період, за який відповідачем нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати єдиного внеску він не здійснював підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не отримував, разом із тим працював у зазначений період як найманий працівник, отримував заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відтак, дії Головного управління ДПС в Кіровоградській області щодо нарахування ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 р. по 21.03.2019 р. зобов`язання по єдиному внеску в сумі 21030,90 грн., в тому числі: за 2017 р. - 8448,00 грн.; за 2018 р. -9828,72 грн.; за 1 кв. 2019р. - 2754,18 грн. є протиправними, а вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 р. №Ф-100091-53-У на суму 15819,54 грн. такою, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача у вигляді відмови списанні недоїмки по єдиному внеску та зобов`язання списати її, суд зазначає наступне.

З огляду на те, що суд раніше дійшов висновку про протиправність дій щодо нарахування недоїмки та скасування податкової вимоги позов в частині відмови списання недоїмки підлягає задоволенню.

Щодо зобов`язання списати недоїмку, суд вважає, що в даній частині позов задоволенню не підлягає, оскільки на підставі даної недоїмки була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 р. №Ф-100091-53-У на суму 15819,54 грн. суд дійшов висновку про те, що вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 5216,87 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями та діями, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність такої шкоди. Так, зокрема, позивачем не надано суду жодних обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому матеріальної шкоди саме діями та рішеннями відповідача.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши норми законодавства з урахуванням встановлених обставин, оцінивши наявні докази у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

VІ. Судові витрати.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Кіровоградській області щодо нарахування ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 р. по 21.03.2019 р. зобов`язання по єдиному внеску в сумі 21030,90 грн., в тому числі: за 2017 р. - 8448,00 грн.; за 2018 р.

- 9828,72 грн.; за 1 кв. 2019р. - 2754,18 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.11.2018 р. №Ф-100091-53-У на суму 15819,54 грн.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Кіровоградській області щодо відмови у списанні недоїмки по єдиному внеску.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук